Ухвала суду № 59081920, 13.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/18439/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Пігулевської В.В.,

представника відповідача: Кравченко О.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року

у справі № 826/20784/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна хендлінгова компанія «Авіахендлінг»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна хендлінгова компанія «Авіахендлінг» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень від 14 листопада №0006592201, №0006602201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 листопада №0006592201, №0006602201.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, що беруть участь у справі, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 31 липня 2014 року №3520/26-58-22-01-17/30108723, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 138.4 статті 138, підпунктів 139.1.1, 131.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 144.1 статті 144, підпункту 145.1.5 пункту 145.1 статті 145, пункту 161.2 статті 161 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 133 242, 00 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на додану вартість у суму 1 036 740, 00 грн.

Висновки відповідача про порушення наведених норм ґрунтуються на тому, що Товариство:

- безпідставно відобразило в податковому обліку наслідки списання собівартості реалізованих робіт і послуг сувенірну продукцію та періодичні видання, оскільки придбання сувенірної продукції та періодичних видань не призвело до отримання доходу;

- протиправно віднесло витрати по введенню в технічну експлуатацію наземного аеропортного обладнання та суму амортизації спеціального обладнання, отриманого від нерезидента (Бейліз) до даних податкового обліку у повному обсязі, а не у розмірі, визначеному пункту 161.2 статті 161 Податкового кодексу України;

- без дотримання вимог податкового законодавства віднесло до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшило оподатковуваний дохід на суму витрат за господарськими операціями з контрагентами ТОВ «ТРАНСЛЕМ», ТОВ «Трейд Лайн М», ТОВ «В.Г.М.», оскільки такі операції, на думку Інспекції, не були реальними.

На підставі акта перевірки та з урахування результатів адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2014 року:

- №0006592201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 14 16 553,00 грн., з яких: за основним платежем - 1 133 242,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 283 311, 00 грн.

- №0006602201, яким Товариству збільшено грошові зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 295 925,00 грн., з яких: за основним платежем - 1 036 740, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 259 185, 00 грн.

Суди попередніх інстанцій не погодилися з висновками податкового органу про допущення порушень позивачем та зазначили, що позивач з дотриманням вимог чинного законодавства відобразив в податковому обліку наслідки списання собівартості сувенірної продукції та періодичних видань. Крім того, суди виходили із того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були реальними.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність відображення позивачем в податковому обліку наслідків використання сувенірної продукції та періодичних видань.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до положень підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Водночас, згідно з пунктом 138.4 статті 134 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З урахуванням наведених норм обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності.

При цьому, з урахуванням положень пункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу, не є такими, що пов'язані з господарською діяльністю платника податків, витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не здійснював використанням сувенірної продукції та періодичних видань на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків.

Придбаваючи у контрагентів сувенірну продукцію та періодичні видання, як свідчать обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, позивач використовував їх для обслуговування пасажирів відповідно до визначеної облікової політики Товариства, що не суперечить чинному законодавству. Обслуговування пасажирів, відповідно до Статуту позивача, є основним видом діяльності підприємства, та в свою чергу, така діяльність спрямована на отримання доходу.

А відтак, відповідач помилково вважає, що внаслідок використання сувенірної продукції та періодичних видань у позивача відсутні доходи.

З урахуванням наведеного, юридично правильним є висновок судів про правомірне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за наслідками придбання сувенірної продукції та періодичних видань.

Водночас, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, відповідач вважав, що Товариство не мало права включати до податкового обліку наслідки операцій з ТОВ «Трейд Лайн М», ТОВ «ТРАНСЛЕМ», ТОВ «В.Г.М.».

Під час судового розгляду встановлено, що Товариство з ТОВ «Трейд Лайн М», ТОВ «ТРАНСЛЕМ», укладено договори про здійснення ремонтно-будівельних робіт в наступних приміщеннях за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 81, аеропорт Київ «Жуляни», VIP центр.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов вказаних договорів позивачем додано копії актів наданих послуг, копій платіжних доручень, договорів, специфікацій.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, обмежились лише дослідженням документів з ТОВ «Трейд Лайн М», ТОВ «ТРАНСЛЕМ», наданих платником податків, не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутні документи з приводу господарських операцій позивача з ТОВ «В.Г.М.», як і не дослідили інші обставини, які можуть вказувати на необґрунтованість заявлених позивачем у податковому обліку податкових відрахувань.

Так, відповідач в обгрунтування фактів допущення порушень вимог податкового законодавства вказував, що задекларовані платником податків в податковому обліку господарські операції реально не здійснювалися з урахуванням неможливості контрагентами вести господарську діяльність в силу відсутності основних фондів, технічного персоналу, виробничі активи та інші умови. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій наведеному оцінки не надали та не перевірили чи у контрагентів позивача була можливість для поставки товарів (робіт, послуг). При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що при дослідженні вказаної обставини, слід виходити із дослідження фактичної, а не задекларованої наявності у контрагентів основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій лишились і доводи відповідача про те, що акти про виконання робіт ТОВ «Трейд Лайн М», ТОВ «ТРАНСЛЕМ» не відповідають формі, що визначена положеннями чинного законодавства.

Також суди першої та апеляційної інстанції не перевірили чи поставка товарів (робіт, послуг) контрагентами (ТОВ «Трейд Лайн М», ТОВ «ТРАНСЛЕМ», ТОВ «В.Г.М.») пов'язана з господарською діяльністю Товариства.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази підставою збільшення розміру грошового зобов'язання з податку на прибуток на підставі податкового повідомлення-рішення від 14 листопада 2014 року №0006592201 були висновки відповідача про протиправне віднесення позивачем витрат по введенню в технічну експлуатацію наземного аеропортного обладнання та суму амортизації спеціального обладнання, отриманого від нерезидента (Бейліз), до складу витрат у повному обсязі, а не у розмірі, визначеному пунктом 161.2 статті 161 Податкового кодексу України.

Водночас, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції, зазначаючи про протиправність податкового повідомлення-рішення від 14 листопада 2014 року №0006592201 у повному обсязі, не надали жодної оцінки названим висновкам відповідача, як і не перевірили чи фактично були допущені порушення позивачем норм податкового законодавства в цій частині.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість суду касаційної інстанції перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З наявних у матеріалах справи розрахунків до податкових повідомлень-рішень неможливо встановити яка сума грошових зобов'язань визначена за конкретне порушення, що на думку відповідача, вчинене позивачем. У зв'язку із наведеним суд касаційної інстанції позбавлений можливості визначити в якій частині грошових зобов'язань та штрафних санкцій оскаржувані акти індивідуальної дії не відповідають положенням чинного законодавства. Таким чином, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі, незважаючи на правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній М.П. Зайцев