Ухвала суду № 59081899, 13.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/32221/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Слободяна Д.Б., Бендзи О.М.,

представника відповідача: Полегешко Л.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційні скарги Управління Державної казначейської служби України у Корюківському районі Чернігівської області та Публічного акціонерного товариства «Слов'янські шпалери-КФТП»

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року

у справі № 825/1402/15-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Слов'янські шпалери-КФТП»

до Управління Державної казначейської служби України у Корюківському районі Чернігівської області,

третя особа - Корюківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області,

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів бюджетного відшкодування та пені,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Слов'янські шпалери-КФТП» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у Корюківському районі Чернігівської області (далі - Казначейська служба), третя особа - Корюківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - Інспекція), та з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не здійсненні перерахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2014 року в розмірі 18 190 978 грн. на поточний рахунок позивача, та стягнути Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетного відшкодування у розмірі 18 190 978 грн. по декларації за травень 2014 року та пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості по відшкодуванню податку на додану вартість за травень 2014 року у період з 19 липня 2014 року по 06 травня 2015 року в сумі 3 015 416,25 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не здійсненні перерахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2014 року в розмірі 18 190 978, 00 грн. на поточний рахунок позивача у період з 05 вересня 2014 року по 06 травня 2015 року; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості по відшкодуванню податку на додану вартість за травень 2014 року у період з 05 вересня 2014 року по 06 травня 2015 року в сумі 1 824 081,63 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої апеляційної інстанції, позивач та відповідач подали касаційні скарги.

Позивач в касаційній скарзі просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати повністю, постанову суду першої інстанції скасувати в частині стягнення пені з 05 вересня 2014 року по 06 травня 2015 року в сумі 1 824 081,63 грн., в цій частині постановити нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету на користь Товариства пеню за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість по декларації за травень 2014 року в період з 19 липня 2014 року по 06 травня 2015 року у сумі 3 015 416, 25 грн.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимогу повному обсязі.

Заперечення на касаційні скарги не надходили, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 червня 2014 року позивачем було подано до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2014 року разом із заявою про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 18 190 978 грн.

Інспекцією за результатами камеральної перевірки позивача складено довідку від 08 липня 2014 року № 306/16/00278876, якою підтверджено суму бюджетного відшкодування податку на додатку на додану вартість на рахунок платника податку у банку у сумі 18 190 978 грн., відображеного у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2014 року.

Податковим органом 11 липня 2014 року підготовлено висновок №37-17 про відшкодування з державного бюджету на користь позивача суми податку на додану вартість розмірі 18 190 978, 00 грн., який передано 01 вересня 2014 року до Казначейської служби.

05 червня 2015 року відповідачем було здійснено повернення за рахунок державного бюджету на користь позивача суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 18 190 978, 00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що відповідачем допущено бездіяльність в частині несвоєчасного повернення позивачу бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставі висновку податкового органу. При цьому суди зазначили про обґрунтованість позовних вимог лише в частині стягнення пені за період з 05 вересня 2014 року по 06 травня 2015 року в сумі 1 824 081,63 грн. та виходили із того, що строк нарахування пені розпочався 05 вересня 2014 року та при обрахунку слід використовувати облікову ставку Національного банку України, що діяла на момент виникнення пені, у розмірі 12, 5 %.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак оскаржуване судове рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися.

Як свідчать матеріали справи, позивач в позові, крім іншого, просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетного відшкодування у розмірі 18 190 978 грн. по декларації за травень 2014 року, водночас судові рішення не містять нормативного обґрунтування відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.

Допустили суди порушення і в іншій частині позовних вимог.

Так, пунктом 200.18 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

Автоматичне бюджетне відшкодування здійснюється за результатами камеральної перевірки, яка проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації, та відповідно до вимог, визначених статтею 76 цього Кодексу.

За змістом підпункту ту 200.18.1 пункту 200.18 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний протягом трьох робочих днів після закінчення перевірки надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету.

Згідно з підпунктом 200.18.2 пункту 200.18 ПК України орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, надає платнику податку суму автоматичного бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом трьох операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що орган казначейства зобов'язаний перерахувати кошти щодо бюджетного відшкодування на рахунок платника податків з урахуванням 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації, трьох робочих днів після закінчення перевірки та трьох операційних днів після отримання висновку.

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Таким чином, якщо суб'єкти владних повноважень у визначені пунктом 200.18 статті 200 ПК України не перерахували суми бюджетного відшкодування платнику податків, у останнього в перший день порушення цих строків виникає право на нарахування пені на відповідну суму заборгованості. При цьому, як свідчать наведені норми, право платника податків на нарахування пені на суму заборгованості не пов'язане з фактом визнання чи невизнання бездіяльності контролюючих органів чи органів, що здійснюють бюджетних коштів, протиправною.

Попередні судові інстанції наведеному оцінки не надали та належним чином не встановили коли відбулось порушення строків перерахування суми бюджетного відшкодування, та не з'ясували коли у відповідача виникло право на нарахування пені.

Суд акцентує увагу на тому, що положення пункту 200.23 статті 200 ПК України передбачають обрахунок розміру пені виходячи із облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку дії такої облікової ставки. Право на нарахування пені виникає за кожен день прострочення відшкодування включаючи день погашення, у зв'язку із чим у зв'язку із чим моментом виникнення пені є кожен день прострочення.

Як вказував позивач під час судового розгляду, в період не перерахування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість діяли різні ставки Національного банку України: від 12,5% до 30%.

Водночас, попередні судові інстанції наведеному оцінки не надали та не встановили розміри облікової ставки Національного банку України, які підлягали застосуванню при визначенні розміру пені, у відповідний період порушення строків перерахування суми бюджетного відшкодування.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість суду касаційної інстанції перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційні скарги Управління Державної казначейської служби України у Корюківському районі Чернігівської області та Публічного акціонерного товариства «Слов'янські шпалери-КФТП» задовольнити частково.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній М.П. Зайцев