Ухвала суду № 59081836, 29.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. Київ К/800/32082/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Макаренка С.В.,

Генеральної прокуратури України - Атаманюка І.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.04.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015

у справі № 2а-1554/10/0870

за позовом публічного акціонерного товариства "Запорізький оліяжиркомбінат" (далі - Товариство)

до Інспекції,

за участю прокуратури Запорізької області,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнати нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2009 № 0000640804/0, згідно з яким платникові визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 15 018 197,50 грн. (у тому числі 6 776 760 грн. за основним платежем та 8 241 437,50 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.04.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015, позов задоволено.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійним обставинам справи, просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні цього позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформленої актом від 21.07.2009 № 219/08-04/00373847.

Перевіркою встановлено, зокрема, відображення у складі витрат вартості юридично-консультаційних послуг у сумі 15000 грн., наданих адвокатом Василюхою Т.О. по операції з поставки нерезидентом обладнання як внесок до статутного фонду Товариства; при цьому Інспекція зазначає, що оскільки відповідне обладнання не було отримано позивачем, то зазначені послуги не пов'язані з господарською діяльністю платника.

По цьому епізоду суди встановили, що у зв'язку з необхідністю прийняття оптимального управлінського рішення щодо придбання виробничого обладнання у компанії-нерезидента Моринтос Комерціал Лимитед позивач придбав розглядувані послуги; факт надання цих послуг позивачеві Інспекцією не заперечується та підтверджується необхідними первинними документами (зокрема, актом надання послуг).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За правилами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зі змісту наведених законодавчих приписів вбачається, що господарський характер витрат платника оцінюється за наміром останнього, відповідністю цих витрат напрямам діяльності платника, можливістю використання результату операції, у рамках якої понесені ці витрати, у виробничій діяльності, а не власне конкретним результатом такого використання.

Оскільки у даному разі подані позивач контракти підтверджують об'єктивну наявність у платника наміру придбати виробниче обладнання у нерезидента з господарською метою, то витрати, понесені платником у зв'язку з одержанням консультацій для виконання цієї операції, підлягають відображенню у податковому обліку Товариства незалежно від кінцевого результату придбання цього обладнання.

Іншим мотивом для прийняття оскаржуваних судових рішень слугував висновок Інспекції про неодноразове врахування платником у складі валових витрат одних й тих самих сум орендної плати за користування обладнанням, одержаного від товариства з обмеженою відповідальністю «Маском», товариства з обмеженою відповідальністю «Автомісія», а також нарахованих (сплачених) процентів за кредитними договорами.

Аналізуючи наведені твердження відповідача, суди встановили, що у межах виконання договору оренди від 02.12.2002 № 739 протягом 2006 року позивач сплатив на користь орендодавця (товариства з обмеженою відповідальністю «Маском») орендну плату в загальній сумі 9 555 000 грн.; зазначені витрати не були відображені у податковому обліку платника у періодах їх фактичного здійснення. Ці витрати були враховані платником при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток у 2007 році шляхом подання уточнюючого розрахунку від 12.02.2008 № 669 (що встановлено рішенням адміністративного суду від 25.06.2010 у справі № 2а-234/09/0870).

У періоді ж, охопленому даною перевіркою, позивач відобразив у складі витрат шляхом подання уточнюючого розрахунку за 3 квартали 2008 року від'ємне значення з податку на прибуток за 2007 рік у розмірі 15 331 293 грн., яке помилково не було враховано при формуванні даних податкової звітності за 1 квартал 2008 року та до якого увійшли, зокрема, витрати у сумі 9 555 000 грн.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином, перенесення платником до складу валових витрат наступного звітного періоду від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток в порядку наведеної норми Закону не може кваліфікуватися як повторне врахування тих самих витрат при визначенні об'єкта оподаткування, що з урахуванням установлених судами обставин справи виключає правильність висновків Інспекції по цьому епізоду.

Також в акті перевірки зафіксовано факт неправомірного включення платником до складу валових витрат убутку балансової вартості запасів незавершеного виробництва за 2006 рік у сумі 4 356 749 грн.

По цьому епізоду суди з'ясували, що за звітні періоди 2005-2006 років Товариством було помилково завищено балансову вартість залишків запасів у незавершеному виробництві; наведена помилка була виправлена платником шляхом подальшого подання уточнюючого розрахунку за 2006 рік, яким збільшено валові витрати на 11 269 095 грн., у результаті чого від'ємне значення об'єкта оподаткування за цей податковий рік склало 10 518 694 грн. У подальшому це від'ємне значення було перенесено до податкової звітності за 2007 рік та за 1 квартал 2008 року за уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, що також відповідає правилам оподаткування, наведеним у пункті 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому не може розцінюватися як податкове правопорушення.

З аналогічних мотивів підлягають відхиленню і аргументи Інспекції щодо повторного включення платником до валових витрат у 2008 році нарахованих відсотків за користування банківськими кредитами за 2006 рік у загальній сумі 3 717 548 грн., мотивовані тим, що зазначену суму відсотків відображено у податковій декларації з податку на прибуток за 2007 рік шляхом подання платником уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 12.02.2008 № 669, за яким збільшено рядок 05.2 декларації з податку на прибуток за 2007 рік на 3 717 548 грн. Адже відповідні витрати знову ж таки були враховані платником при формуванні податкової звітності за перевірений період у складі непогашеного від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за минулий звітний період.

Власне ж факт невизнання контролюючим органом відповідної суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податку під час проведення попередньої податкової перевірки Товариства не може слугувати свідченням правильності оспорюваних за даним позовом податкових повідомлень-рішень. Адже висновки акта перевірки мають констатуючий, а не владно-зобов'язуючий характер, є, по суті, особистою думкою посадових осіб податкової інспекції з приводу поведінки платника у сфері податкових правовідносин, а тому самі по собі не мають обов'язкового характеру ані для платника, ані для перевіряючих при наступній перевірці.

З урахуванням викладеного, оцінивши доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення розглядуваних касаційних вимог з огляду на відповідність висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору, матеріалам даної справи та правильному нормозастосуванню.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 у справі № 2а-1554/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько