Ухвала суду № 59081573, 12.07.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/48/16

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засіданні ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року по справі за адміністративним позовом державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, про зобовязання повторно розглянути заяву про проведення державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт» подало апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Постановою від 22 лютого 2016 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №25666166 від 28 жовтня 2015 року за заявою державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт», яка подана 21 жовтня 2015 року, зобовязання повторно розглянути заяву про проведення державної реєстрації, яка прийнята 21 жовтня 2015 року за реєстраційним номером 13895190.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що оскаржена постанова ухвалена судом першої інстанції з порушенням норм законодавства про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також при неправильному встановленні обставин справи.

Зокрема, апелянт вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на укладення державним підприємством «Ізмаїльський морський торговельний порт» договору про встановлення сервітуту, щодо державної реєстрації якого подана до відповідача заява від 21 жовтня 2015 року, з державним підприємством «Адміністрація морських портів України» до моменту виникнення в останнього права господарського відання на це майно, та зазначає, що на час укладання договору від 29.12.2014р. майно, щодо якого встановлювалося право сервітуту, знаходилося на балансі державного підприємства «Адміністрація морських портів України», а право власності на це майно зареєстровано разом з похідним правом господарського відання 28.04.2015р. Належним розпорядником майна може бути його балансоутримувач.

Також, апелянт посилається на те, що на дату подання заяви про реєстрацію договір про встановлення сервітуту №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014р. недійсним або нікчемним у встановленому законодавством порядку не визнавався, а право Сервітуара на обєкт нерухомості належним чином оформлене. Підстави, які викладені у рішенні державного реєстратора про відмову в проведенні державної реєстрації, з посиланням на виникнення права господарського відання Сервітуара після укладення договору про встановлення сервітуту з позивачем, не ґрунтуються на чинних нормах про державну реєстрацію прав.

Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області та державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що 29 грудня 2014 року між ДП «Адміністрація морських портів України» (Сервітуар), з однієї сторони, та ДП «Ізмаїльський морський торгівельний порт» (Сервітуарій), з іншої, укладений договір про встановлення сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14, предметом якого є встановлення сервітуту нерухомого майна, а саме: обмежене платне строкове право користування Сервітуарієм майном, яке є державною власністю та знаходиться в господарському віддані Сервітуара, обліковується на окремому балансі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України». Зміст сервітуту полягає у наданні Сервітуаром Сервітуарію права користування Обєктом сервітуту, необхідним для здійснення Сервітуарієм навантажувально-розвантажувальних робіт через причали з використанням причальної інфраструктури тощо. Відповідно до Додатку №1 до Договору про встановлення сервітуту №56-П-ІЗФ-14 від 29.12.2014р. сервітут, що встановлюється даним Договором, діє на причали №№4, 5, 6, 7, 8, 12, 13, 14, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26.

Суд першої інстанції встановив, що 21.10.2015р. позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (щодо іншого речового права) про реєстрацію права користування (сервітуту) на споруду за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, 16.

За результатами розгляду вказаної заяви 28.10.2015р. державним реєстратором ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову в реєстрації прав та їх обтяжень №25666166, яким відмовлено у державній реєстрації іншого речового користування (сервітуту) на споруду, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, 16. Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що на підставі пункту 5.1 договору про встановлення сервітуту від 29.12.2014р. №56-П-ІФЗ-14 договір набирає чинності 01 січня 2015 року. Предметом договору є встановлення сервітуту нерухомого майна, яке є державною власністю та знаходиться у господарському відданні Сервітуара, тоді як у відповідності з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.10.2015р. №46512857, право господарського віддання у Сервітуара виникло на зазначену споруду 28.04.2015р., тобто після оформлення договору про встановлення сервітуту. Вказані невідповідності не дають змоги встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та, як наслідок, провести державну реєстрацію права на вищезазначений об'єкт нерухомості.

Зазначене рішення державного реєстратора суд першої інстанції визнав правомірним та таким, що відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. №868.

Зокрема, суд першої інстанції, з посиланням на ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» зазначив, що право користування нерухомим майном (сервітут) є похідним і реєструється після державної реєстрації права власності на таке майно.

При поданні заяви щодо проведення державної реєстрації прав, у відповідності до п.8, п.36, п.37 Порядку №868, заявник подає органові державної реєстрації прав документи, які підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком. Документами, які підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, серед іншого, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Суд першої інстанції зазначив, що при зверненні ДП «Ізмаїльський морський торгівельний порт» 21.10.2015р. до відповідача із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень були відсутні будь-які документи, які б підтверджували, що станом на час укладення договору сервітуту нерухомого майна №56-П-ІЗФ-14 від 29 грудня 2014 року з ДП «Адміністрація морський портів України», в останнього було належним чином зареєстровано право користування майном, яке розташоване за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, буд. 16.

Суд першої інстанції встановив, що власником вказаного речового права є Міністерство інфраструктури України та згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права державну реєстрацію іншого речового права (на обєкт виробничої споруди причал 4, номер запису 9562891) на право господарського відання за правокористувачем ДП «Адміністрація морських портів України» проведено 28.04.2015р., тобто після укладення договору сервітуту нерухомого майна з позивачем.

За висновками суду першої інстанції, оскільки на момент укладення договору про встановлення сервітуту нерухомого майна позивачем його укладено не з належним власником Міністерством інфраструктури України, а з ДП «Адміністрація морський портів України», до моменту виникнення у останнього права господарського відання на це майно, тому рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 25666166 від 28 жовтня 2015 року, обґрунтоване неможливістю встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, є законним і обґрунтованим та підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Предметом спору є рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №25666166 від 28 жовтня 2015 року, яким ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» відмовлено у проведенні державної реєстрації права користування (сервітут) на споруду, що розташована по вул. Портова, 16 в м.Ізмаїл, Одеської обл., на підставі ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» та п.20, п.28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. №868, з посиланням на те, що подані позивачем документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Апеляційний суд встановив, що при прийнятті цього рішення державний реєстратор виходив з того, що предметом наданого для реєстрації договору сервітуту від 29.12.2014р. №56-П-ІФЗ-14, укладеного між ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» та ДП «Адміністрація морських портів України», є встановлення сервітуту нерухомого майна, яке є державною власністю та на яке станом на 29.12.2014р. право господарського відання у ДП «Адміністрація морських портів України» не виникло, оскільки у відповідності з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.10.2015р. №46512857 право господарського відання у Сервітуара (ДП «Адміністрація морських портів України») на споруду, що розташована по вул. Портова, 16 в м. Ізмаїл, Одеської обл., виникло лише 28.04.2015р., тобто після оформлення договору про встановлення сервітуту з ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт».

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскарженого рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно ч. 2 ст. 9 вказаного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Частиною 1 статті 15 Закону передбачено, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. №868, відповідальність за достовірність відомостей, які містяться у документах, поданих для проведення державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, несе заявник.

Згідно ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно, право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.

При цьому, частиною 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтями 4-1, 4-2 цього Закону.

Відповідно до абз. 5 п. 4 Порядку № 868 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що є похідними від права власності, проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно відповідно до вимог цього Порядку, крім випадків, коли державна реєстрація речового права, що є похідним від права власності, проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності, а також коли державна реєстрація права власності проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення.

Згідно ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Апеляційний суд встановив та сторонами не заперечується, що станом на час укладення між ДП «Адміністрація морських портів України», як Сервітуаром, та ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», як Сервітуарієм, договору №56-П-ІФЗ-14 від 29.12.2014р. про встановлення сервітуту нерухомого майна, у Сервітуара за договором були відсутні будь-які зареєстровані речові права на вказане майно, так як право господарського відання у ДП «Адміністрація морських портів України» на споруду, що розташована по вул. Портова, 16 в м. Ізмаїл, Одеської обл., виникло лише 28.04.2015р.

Тобто, договір про встановлення сервітуту нерухомого майна укладено позивачем з Сервітуаром, до моменту виникнення у останнього господарського відання. Станом на 29.12.2014р. належним власником майна, що становить предмет договору №56-П-ІФЗ-14, було Міністерство інфраструктури України, яке, на думку апеляційного суду, могло виступати Сервітуаром за договором з ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», а не ДП «Адміністрація морських портів України».

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 5-2 - 5-6 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає обґрунтованим рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №25666166 від 28 жовтня 2015 року, яким ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» відмовлено у реєстрації договору №56-П-ІФЗ-14 про встановлення сервітуту нерухомого майна від 29.12.2014р., укладеного з ДП «Адміністрація морських портів України».

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 11, 69-71, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч.5 ст.254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 18.07.2016 р.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець