Ухвала суду № 59081499, 19.07.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Справа № 876/10401/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Заверухи О.Б., Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання Бедрій Х.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі за позовом Луцького міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Луцький міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, яким просив стягнути кошти, виплачені як допомога по безробіттю, в сумі 11 358,15 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Луцького міського центру зайнятості кошти в сумі 11 358 грн. 15 коп.

Постанова мотивована тим, що відповідач внаслідок невиконання своїх обовязків надав до центру зайнятості недостовірні дані про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив представник відповідача, вважає, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно зясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи рішення, суд виходив з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції. Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ? орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Із змісту частини четвертої статті 50 КАС вбачається, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Предметом даного позову є стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_1 шляхом виплати допомоги по безробіттю, і не підпадають під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 КАС України.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 вересня 2015 року (справа № п/811/3781/14), а відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір у даній справі не є публічно-правовим, а тому справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України є підставою для закриття провадження у справі.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови суду та закриття провадження у справі у звязку з неналежністю розгляду справи в порядку адміністративного судочинства на підставі п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України, оскільки дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 157, ст. ст. 160, 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, 203, 206, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2014 року у справі № 803/1147/14 за позовом Луцького міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів скасувати і закрити провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

ГоловуючийО.М. Довгополов

СуддіО. Б. Заверуха

ОСОБА_3

Повний текст ухвали виготовлений 19.07.2016 року.