Рішення № 59080626, 13.07.2016, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р.Справа № 925/423/16

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі Ткаченку А.О., за участю прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_1, представників сторін: позивача ОСОБА_2 за довіреністю, відповідача-1 ОСОБА_3 за довіреністю, відповідача-2 ОСОБА_4, ОСОБА_5 за довіреностями, третьої особи-1 ОСОБА_6, третьої особи-2 ОСОБА_7 за довіреністю, третьої особи-3 ОСОБА_8 за довіреністю, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації до Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації, субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_9, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача головного Управління Держгеокадастру у Черкаській області (третя особа-1), відділу Держгеокадастру у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області (третя особа-3), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Корсунь-Шевченківської міської ради (третя особа-2) про визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

25.04.2016 року керівник Звенигородської місцевої прокуратури прокуратури Черкаської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1) і субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_9 (далі - відповідач-2), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації № 116 від 18.05.2005 року «Про передачу в оренду земельної ділянки із земель державної власності», визнати недійсним договір оренди землі від 25.06.2005 року, зареєстрований у Корсунь-Шевченківському районному відділі ДЗК 04.07.2005 року за № 04067, укладений відповідачами, та відшкодувати понесені судові витрати.

Позов прокурором вмотивовано порушенням сторонами спірного договору на час його укладання норм земельного законодавства, зокрема, оспорені розпорядження райдержадміністрації і договір вчинені всупереч нормам ст.ст. 632 ЦК України, ст.ст. 22, 116, 123, 124, 183-184 Земельного кодексу України, ст.ст. 6, 15, 16, 21 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 20, 25, 50, 62 Закону України «Про землеустрій», ст. 6, 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», оскільки проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено без проведення державної експертизи, а орендну плату встановлено без нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Наведену суперечність, відповідно до ст.ст. 21, 203, 215, 648 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст.ст. 155, 210 ЗК України прокурор вважав підставою визнання незаконним і скасування розпорядження та визнання договору недійсним.

Ухвалою суду від 28.04.2016 року позовну заяву прийнято до провадження, по ній порушено провадження у справі № 925/423/16, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами суду від 07.06.2016 і 07.07.2016 року залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - головне управління Держгеокадастру у Черкаській області і відділ Держгеокадастру у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області (далі треті особи-2і 3) за ініціативою суду, на стороні відповідачів - Корсунь-Шевченківську міську раду (далі - третя особа-1) за клопотанням відповідача-2.

Ухвалою суду від 14.06.2016 року прийнято до провадження заяву прокурора про зміну предмета позову (вх. № 11955 від 14.06.2016), в якій прокурор в частині вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації № 116 від 18.05.2005 року «Про передачу в оренду земельної ділянки із земель державної власності» остаточно просив суд визнати незаконним та скасувати оспорене розпорядження.

Відповідач-1 Корсунь-Шевченківська районна державна адміністрація, подав письмовий відзив на позовну заяву (вх. № 11267 від 07.06.2016 року, а.с. 75-76, 147-150), в якому проти позову заперечував з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог.

Відповідач-2 субєкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_9 в особі його представників подав до суду письмовий відзив на позовну заяву (вх. № 11268 від 07.06.2016, а.с. 79-81), за змістом якого позов прокурора не визнав і просив суд відмовити в його задоволенні повністю з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог та заявив про застосування судом позовної давності як на окрему підставу відмови в задоволенні позову.

Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач-2 подав зустрічний позов до позивача про зобовязання укласти договір оренди землі (вх. № 11959 від 14.06.2016, а.с. 119-124). Ухвалою суду від 23.06.2016 року зустрічна позовна заява відповідача-2 повернута йому без розгляду у звязку з відсутністю її повязаності з розглядом первісного позову (а.с. 164-166).

Третя особа-2 - Корсунь-Шевченківська міська рада подала письмовий відзив на позов (вх. № 12252 від 21.06.2016, а.с. 135-137), в якому заперечувала проти позову повністю з мотивів необґрунтованості і безпідставності позовних вимог та заявила про застосування судом позовної давності як окремої підстави відмови в задоволенні позову.

Треті особи -1 і 3, відповідно, головне управління Держгеокадастру у Черкаській області і відділ Держгеокадастру у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області письмових відзиву чи пояснень на позов не подали, надали суду витребувані ним документи.

Позивач - Черкаська обласна державна адміністрація в особі свого представника 12.07.2016 року за вх. № 13943 подав письмову заяву, в якиій просив суд визнати поважною причину пропуску строку позовної давності та відновити його.

В засіданні суду прокурор, представники позивача і третьої особи-1 позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві і письмовій заяві позивача від 12.07.2016 року, підтримали і просили задовольнити повністю, представники відповідачів-1 і 2 позов не визнали і просили суд в його задоволенні відмовити повністю з підстав, викладених у письмових відзивах (запереченнях), представник третьої особи-2 підтримала правову позицію відповідачів і просила суд в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві (запереченнях), представник третьої особи-3 вирішення спору поклав на розсуд суду. Представники відповідача-2 і третьої особи-2, крім того, підтримали свої заяви про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора і з цієї підстави також просили відмовити в задоволенні позову.

Згідно з ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Вислухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідачів, третіх осіб, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд в задоволенні позову прокурора відмовляє повністю з наступних підстав.

В обґрунтування позову і заперечень на нього, відповідно, прокурором і відповідачем-2, а також третьою особою-3 на вимогу суду подані примірники проектної документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_10 і технічна документація з нормативної грошової оцінки цієї ж земельної ділянки, із якої вбачається наступне.

За заявою вх. № 217 від 06.04.2005 року ОСОБА_10 головою Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації видано начальнику Корсунь-Шевченківського районного відділу ДЗК дозвіл № 227 від 12.05.2005 року на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ставок) ОСОБА_10 в оренду на 49 років для розведення ставкової риби, що в адмінмежах Корсунь-Шевченківської міської ради.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 36.0000 га ОСОБА_10 виготовлений Корсунь-шевченківським районним відділом державного земельного кадастру, містить затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання земельної ділянки державної власності, що відводилась, матеріали обстеження і розвідування цієї земельної ділянки, а також позитивні висновки Корсунь-Шевченківської міської ради, районного відділу земельних ресурсів, районного відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, районної санітарно-епідеміологічної станції, Корсунь-Шевченківської державної екологічної інспекції.

18.05.2005 року головою Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації видано розпорядження № 116 «Про передачу в оренду земельної ділянки із земель державної власності», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 36.0000 га в оренду приватному підприємцю ОСОБА_10, надано приватному підприємцю ОСОБА_10 для розведення ставкової риби в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 36.0000 га, в тому числі 35,0719 га (ставок), 0,0783 га (ГТС), 0,8498 га (проїзд) за рахунок земель запасу Корсунь-Шевченківської міської ради.

07.06.2005 року начальником Черкаського обласного головного управління земельних ресурсів затверджено висновок державної землевпорядної експертизи від 07.06.2005 року № 1336 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю ОСОБА_10, а 21.06.2005 року ним же затверджено висновок державної землевпорядної експертизи від 21.06.2005 року № 2408 технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки під ставком приватному підприємцю ОСОБА_10 площею 36.0000 га, розташованої в адмінмежах Корсунь-Шевченківської міської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.

25.06.2005 року відповідач-1 - Корсунь-Шевченківська районна державна адміністрація, як орендодавець, і відповідач-2 - приватний підприємец ОСОБА_10, як орендар, на підставі розпорядження голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 18.05.2005 року № 116, уклали договір оренди землі, у якому погодили усі істотні умови цього договору і, зокрема, домовились про таке:

п. 1 орендодавець зобовязався надати для ведення водного господарства (розведення ставкової риби), а орендар прийняти в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться в адмінмежах Корсунь-Шевченківської міської ради;

п. 2 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 36.0000 га, в тому числі 35,0719 га під ставком, 0,0783 га під ГТС, 0,8498 га під проїздами та проходами;

п. 5 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить101469,75 грн.;

п. 8 договір укладено на 49 років;

п. 9 орендна плата становить 3653 грн. в рік, що становить 3,6 % від нормативної вартості земельної ділянки;

п. 20 передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5-и денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі;

п. 40 право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи орендаря за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

Договір оренди землі від 25.06.2005 року зареєстрований у Корсунь-Шевченківському районному відділі ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.07.2005 року за № 04067, за актом приймання-передачі орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку, яка є обєктом договору оренди землі від 25.06.2005 року.

ОСОБА_11 НВ-7103821482016 від 15.06.2016 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, яка є обєктом договору оренди землі від 25.06.2005 року, вбачається, що земельна ділянка має кадастровий номер 7122510101:05:011:0001, віднесена за категорією земель до земель водного фонду, за видом використання і цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, належить до державної форми власності, права власника здійснює Черкаська обласна державна адміністрація, право користування на умовах оренди зареєстроване 04.07.2005 року за ОСОБА_10, строк дії цього речового права 49 років.

Згідно з довідкою Корсунь-Шевченківської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області від 07.04.2016 року № 586/17-024, заборгованість ФОП ОСОБА_10 за орендну плату по 2015 рік включно відсутня.

Відповідно до Свідоцтва про смерть серія І-СР № 265690 від 25.11.2015 року, ОСОБА_10 помер 19.10.2015 року. За його Заповітом, складеним 18.08.2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Корсунь-Шевченківського нотаріального округу і зареєстрованим в реєстрі за № 1537, належне йому право оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 25.06.2005 року, ОСОБА_10 заповідав його сину ОСОБА_9. ОСОБА_11 № 43309013 від 18.03.2016 року вбачається, що у Спадковому реєстрі проведена реєстрація спадкової справи спадкодавця ОСОБА_10 за заявою ОСОБА_9

ОСОБА_11 письмового повідомлення голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 11.07.2016 року № 01-13/1346 вбачається, що з 1991 по 2014 рік копії усіх прийнятих райдержадміністрацією рішень (розпоряджень) щоквартально подавались прокурору для інформування.

Таким чином, предметом спору, що розглядається у справі № 925/423/16 за позовом прокурора, є визнання недійсними розпорядження відповідача-1 про затвердження проекта із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки під ставком для риборозведення і договору оренди землі, укладеного відповідачами-1 і 2 на підставі цього розпорядження з підстав їх суперечності нормам земельного законодавства, а саме - проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено без проведення державної експертизи й орендну плату встановлено без нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

ОСОБА_11 оспорених розпорядження районної державної адміністрації і договору вбачається, що правовідносини сторін договору, а відповідно, їх цивільні права та обовязки, які виникли з них, за правовою природою віднесені до договірних зобовязань найму (оренди) земельної ділянки водного фонду, загальні положення про найм (оренду) визначені параграфом 1 глави 58, про найм (оренду) земельної ділянки, як окремий вид зобовязань, параграфом 3 глави 58 ЦК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобовязання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України. Крім того, спірні правовідносини перебувають у сфері дії Земельного і водного кодексів України, Законів України «Про оренду землі», «Про землеустрій», «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Про Державний земельний кадастр», які з урахуванням предмету спору, є спеціальними нормативними актами.

Згідно з ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ч. 3 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки; підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 п.п. 2, 10 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельним кодексом України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що:

суб'єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (п. «в» ч. 1 ст. 80);

у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі, зокрема, районних державних адміністрацій відповідно до закону (ч.ч. 1, 2 ст. 84);

право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч.ч. 1, 6 ст. 93);

громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.ч. 1, 2 ст. 116);

надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки (ч.ч. 1, 6 ст. 123);

передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124);

право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125);

до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади (п. 12 розділу «Перехідні положення»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі», правовідносини пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Законом України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що:

орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6);

право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону (ч. 1 ст. 7);

договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13);

договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14);

істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (абз. 3 ч. 1 ст. 15);

укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 20);

орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки (ч.ч. 1, 4 ст. 21);

договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки (абз. 4 ч. 1 ст. 34);

до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України (абз. 2 ч. 1 розділу VІІІ Прикінцевих положень).

Спори, пов'язані з орендою землі, відповідно до ст. 35 Закону України «Про оренду землі», вирішуються у судовому порядку.

Законом України «Про землеустрій» в редакції Закону від 22.05.2003 року, чинній на період існування спірних правовідносин, зокрема, було встановлено:

документація із землеустрою (землевпорядна документація) це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо (абз. 3 ч. 1 ст. 1);

землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок (п. «в» ч. 1 ст. 20);

документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Видами документації із землеустрою, зокрема, є проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Документація із землеустрою формується і зберігається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 1, 2 п. «д», ч. 4 ст. 25);

проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються, зокрема, у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 2 ст. 50);

документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам. Порядок здійснення державної експертизи документації із землеустрою визначається законом (ст. 62).

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677, відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій», затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Цей Порядок визначає механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Згідно з пунктами 10, 11 Порядку, погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства. Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 року № 1533, відповідно до ст.ст. 25, 30 Закону України «Про землеустрій», затверджено Положення про Державний фонд документації із землеустрою. Згідно з п. 6 Положення, місцевий фонд створюється, формується і ведеться районним (міським) відділом (управлінням) земельних ресурсів Держземагенства. Місцевий фонд призначений для обліку та зберігання документації із землеустрою, проведеного на місцевому рівні.

Статтею 6 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації в редакції Закону від 17.06.2004 року визначено, що об'єктами державної експертизи є документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріали і документація державного земельного кадастру. Державна експертиза, відповідно до ст. 8 Закону, проводиться в обов'язковій, вибірковій та добровільній формах. Згідно з абз. 6, 10 ч. 1 ст. 9 цього Закону, обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Відповідно до абз. 1, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Частинами 2, 3 ст. 5 цього ж Закону визначено, що Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

Законом України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що:

місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою (ч. 3 ст. 1);

на виконання власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження (ч. 1 ст. 6);

місцева державна адміністрація, зокрема, при здійснені своїх повноважень, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (п. 2 ч. 1 ст. 21).

За змістом статті 43 Закону України від 9 квітня 1999 року N 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» у судовому порядку скасовуються розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, на яку посилається прокурор, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

За загальним правилом, згідно з приписами ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Виняток з цього правила становлять правочини, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки не можливо повернути усе одержане за ними.

Така ж правова позиція передбачена ч. 3 ст. 207 ГК України, викладена в п. 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» із наступними змінами і доповненнями.

Відтак, за встановлених обставин справи, суд вбачає, що при відведенні земельної ділянки відповідачу-2 проводилась нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що відводилась, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки пройшла державну землевпорядну експертизу зі складенням висновку від 21.06.2005 року № 2408, хоч обовязкового проведення експертизи і не потребує, результати нормативної грошової оцінки земельної ділянки використані при визначені розміру орендної плати при укладенні договору оренди землі, тому вимогу прокурора в частині визнання договору оренди недійсним з зазначеної ним підстави встановлення орендної плати у договорі без нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, суд визнає необгрунтованою.

Разом з тим, відповідно до викладених обставин справи, вбачається, що оспорене розпорядження головою райдержадміністрації (відповідачем-1) прийняте 18.05.2005 року, а висновок державної землевпорядної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачу-2 був затверджений начальником Черкаського обласного головного управління земельних ресурсів 07.06.2005 року. Тобто, всупереч нормам ч. 6 ст. 123 ЗК України, ст. 62 Закону України «Про землеустрій», абз. 6 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», розпорядження голови Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації від 18.05.2005 року № 116 прийняте без попереднього обовязкового проведення державної землевпорядної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачу-2, а відтак, є незаконним.

З огляду на викладене та відповідно до ст.ст. 21, 203, 215, 648 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст.ст. 155 ч. 1, 210 ЗК України, позов прокурора про визнання незаконним і скасування розпорядження та визнання договору недійсним з підстави затвердження проекта із землеустрою щодо відведення земельної ділянки без проведення державної експертизи підлягав би задоволенню.

Проте, обгрунтовуючи заперечення проти позову відповідач-2 і третя особа-2 зазначили про безпідставність позовних вимог через відсутність порушення інтересів держави та заявили, відповідно до ст. 257, 267 ч. 4 ЦК України, про застосування строків позовної давності до позовних вимог.

Позивач в особі свого представника подав письмову заяву, в якій, обґрунтовуючи поважність причин пропуску, просив визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною та відновити пропущений строк.

Оцінюючи заперечення відповідача суд враховує попередній висновок про обґрунтованість позовних вимог прокурора і позивача, які наполягали на задоволенні позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Статтями 256-258, 260, 261, 263, 264 ЦК України визначено поняття позовної давності, її загальну і спеціальну тривалість, правила обчислення, початок перебігу, умови зупинення і переривання перебігу позовної давності.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» господарським судам розяснено, що:

п. 1 п.п. 1.1. - позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України);

п. 2 п.п. 2.1. - частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб;

п. 2 п.п. 2.2. - за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 261 Цивільного кодексу України у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності повинен обчислюватися з дати, коли саме позивачу (тобто органу, в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі N 11/163/2011/5003, від 22.04.2015 у справі N 916/2122/13, від 13.05.2015 у справі N 903/543/14.

При цьому Верховний Суд України зазначив, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності (стаття 261 ЦК України) поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Зазначені правові висновки Верховного Суду України викладені і доведені господарським судам України для застосування у судовій практиці в листах Вищого господарського суду України від 20.10.2015 № 01-06/1837/15 «Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 N 01-06/249 «Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», від 01.01.2016 «Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК, за I півріччя 2015 р.».

Відповідно до вимог частини першої статті ПІ28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Частиною третьою статті 82 ГПК України встановлено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, було запропоновано сторонам подати докази в обґрунтування позову і заперечень проти нього, брати участь в засіданнях суду, вони своїми правами скористались на свій розсуд, подали всі наявні у них докази і на їх підставі судом прийнято рішення у справі.

Відтак, встановивши факт порушення цивільного права і інтересів держави, за захистом яких прокурором заявлено позов, суд визнає позов обґрунтованим і таким, що підлягав би задоволенню, заперечення відповідачів і третьої особи-2 в цій частині визнає безпідставними і відхиляє. Проте, приймаючи до уваги, що при зверненні до суду прокурором пропущено загальну позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачем-2, наведені позивачем причини поважності її пропуску суд такими не визнає, суд з цієї підстави в задоволенні позову відмовляє повністю. З огляду на норми ст.ст. 22, 27 ГПК України, ст. 267 ЦК України заява про застосування позовної давності третьої особи-2 задоволенню не підлягає. Крім того, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, тому заява позивача про це також задоволенню не підлягає.

Що ж до питань правомірності визначення прокурором осіб позивача і відповідача-2, то за викладених обставин дії прокурора відповідають приписам законодавства, оскільки саме Черкаська обласна державна адміністрація в інтересах держави здійснює право власності на спірну земельну ділянку, а, відповідно до ч. 1 ст. 7, абз. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» і п. 40 договору оренди землі, право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи орендаря ОСОБА_10 до його спадкоємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_10, який заявив про намір прийняття цього права.

На підставі статті 49 ГПК України судові витрати сплачений прокурором судовий збір, покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня підписання.

Повний текст рішення підписано 18.07.2016 року.

Суддя В.М. Грачов