Рішення № 59080211, 11.07.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2016 р.Справа № 922/1350/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1, м.Харків до 1. Приватного акціонерного товариства "Пласт Маркет", м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Торговий Дім", м. Харків про застосування наслідків недійсності нікчемного договору оренди за участю :

Представник позивача - ОСОБА_3 довіреність від 15.03.2016 року;

Представник 1-го відповідача - ОСОБА_4 довіреність від 18.02.2016 року;

Представник 2-го відповідача - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач Фізична особа ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить суд застосувати на майбутнє наслідки недійсності нікчемної угоди - Договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 від 01.07.2014 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Пласт Маркет" (1й відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Торговий Дім" (2й відповідач), а саме: зобов"язати ПрАТ "Пласт Маркет" та ТОВ "ОСОБА_2 Торговий Дім" підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м., за адресою: м.Харків, вул. Диканівська, 50.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.04.2016 року за позовною заявою було порушено провадження по справі №922/1350/16 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався для надання сторонам можливості надати пояснення та докази вобґрунтування своєї правової позиції.

Представники позивача та 1-го відповідача, які брали участь в судовому засіданні 11.07.2016 року, додаткових заяв, клопотань та документів в обгрунтування своєї правової позиції не надали.

Представник позивача підтримував позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник 1-го відповідача в судовому засіданні, а також в наданих раніше письмових поясненнях зазначив, що ПрАТ "Пласт Маркет" позовні вимоги ОСОБА_1 визнає повністю.

2-й відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Торговий Дім", правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Як зазначається в позовній заяві Фізичною особою ОСОБА_1 (позивач), йому згідно довіреності належить право здійснення дій щодо майна, яке є предметом спору - нежитловим приміщенням площею 450 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Диканівська, 50, оскільки з березня 2015 року він був директором ПрАТ "Пласт Маркет", у листопаді 2015 року був незаконно звільнений, а рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року був поновлений на своїй посаді.

Також згідно реєстру власників простих іменних акцій він є власником пакету акцій ПрАТ "Пласт Маркет", а спірне майно є основним засобом виробництва, метою якого є підприємницька діяльність та отримання прибутку.

Як свідчать матеріали справи, 01 липня 2014 року між ТОВ "ОСОБА_2 ТОРГОВИЙ ДІМ" та ПрАТ "ПЛАСТ МАРКЕТ" був укладений Договір оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 на приміщення, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Диканівська, буд.50. Орендовані приміщення передані в користування відповідно до акту приймання - передачі. Строк дії договору до 01 липня 2017 року, тобто він укладений на три роки.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 року у справі №922/3635/15 було встановлено обставини нікчемності даного правочину, однак не застосовано наслідків нікчемності правочину щодо підписання акту повернення предмету договору. Оскільки саме акт повернення предмету договору визначений законом, позивач вважає, що тільки такий документ може бути належним документом по оформленню повернення майна. Разом з тим, 2-й відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Торговий Дім", уникає підписання акту, чим порушує права позивача на здійснення дій щодо спірного майна, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду.

Встановивши наведені обставини справи суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Слід зазначити, що цивільно-правові засоби захисту цивільних прав досить неоднорідні за своїм змістом і умовами застосування та поділяються, зокрема, на речово-правові й зобов'язально-правові.

Аналіз положень глави 29 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що в ній закріплені речово-правові засоби захисту права власності. Щодо зобов'язально-правових засобів, то вони визначаються безпосередньо нормами особливої частини Цивільного кодексу, що регламентує окремі види зобов'язань.

Як вбачається із позовної заяви, Фізична особа ОСОБА_1 звернувся за захистом свого права, стверджуючи, що оскільки було встановлено обставини нікчемності Договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 від 01.07.2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Торговий Дім" не повертає орендовані ним раніше приміщення, позивач, з огляду на те, що на підставі довіреності йому належить право здійснення дій щодо спірного майна, вправі вимагати застосування на майбутнє наслідків недійсності нікчемної угоди (Договору), а саме: зобов'язати ПрАТ "Пласт Маркет" та ТОВ "ОСОБА_2 Торговий Дім" підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м., за адресою: м.Харків, вул. Диканівська, 50.

Реалізуючі передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до оглядового листа Верховного Суду України, визначено, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, проте позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже аналізуючи ефективність обраного способу захисту позивачем, суд встановлює можливість його реального виконання, оскільки, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Обраний спосіб захисту позивачем, а саме застосування на майбутнє наслідків недійсності нікчемної угоди - Договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 від 01.07.2014 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Пласт Маркет" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Торговий Дім", саме шляхом зобов'язання ПрАТ "Пласт Маркет" та ТОВ "ОСОБА_2 Торговий Дім" підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Диканівська, 50.", не є ефективним, адже не направлений на реальне відновлення порушеного права, оскільки у випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку, примусове виконання рішення буде ускладнене ухиленням від здійснення відповідачем (його уповноваженою особою) дій щодо реального підписання такого акту та не виключить необхідності повторного звернення особи до суду за захистом свого порушеного права іншим способом.

Таким чином, звертаючись до суду саме з вимогами про зобов'язання підписати акт повернення приміщення, який по суті є актом прийняття - передачі, позивач не прийняв до уваги, що статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин. Серед переліку наведених статей відсутній такий спосіб захисту права, як зобов'язання до підписання акта приймання - передачі, відсутній і механізм виконання такого рішення суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Дослідивши вищевказані норми та застосувавши їх до виниклих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права не є належним способом захисту порушеного права та інтересу позивача.

Таким чином, не вірно обраний позивачем спосіб захисту свого права та майнового інтересу не відповідає вимогам діючого законодавства, отже, у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача, однак, оскільки останнього було звільнено від сплати судового збору, то судовий збір не стягується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_5

Справа №922/1350/16.