Рішення № 59079830, 11.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2016Справа №910/9486/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості у розмірі 209 032,88 грн,

за участю представників сторін:

від позивача - Нікогосян О.С. (довіреність № б/н від 11.12.2015);

від відповідача - Стецій В.С. (довіреність № 1167/0/4-16 від 04.07.2016),

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 209 032,88 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.04.2003 № ОД/НР-03-670-НЮ (далі по тексту - договір) відповідно до умов якого позивач зобов'язувався прийняти на зберігання матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а відповідач зобов'язувався оплатити надані послуги зберігання вчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач зобов'язання, взяті на себе згідно з умовами договору не виконав, послуги зберігання, надані позивачем не оплатив. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 190 849, 85 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 15 077, 14 грн та 3% річних у розмірі 3 105, 89 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 22.06.2016.

22.06.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що у 3-4 кварталах 2015 року оплата вартості зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву підприємствам-відповідальним зберігачам не проводилась у зв'язку з відсутністю фінансування з Державного бюджету. Крім того, відповідач зазначає, що Законом України «Про державний матеріальний резерв» не передбачено нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Проти задоволення позовних вимог заперечував.

У судовому засіданні 22.06.2016 представники сторін надали пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 розгляд справи відкладено на 11.07.2016.

02.07.2016 та 05.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 22.06.2016.

У судовому засіданні 11.07.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити, а представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд у його задоволенні відмовити.

11.07.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши повноважних представників сторін, судом встановлено таке.

Між Державним комітетом України з державного матеріального резерву України (далі по тексту - комітет, відповідач), та Одеською залізницею (далі по тексту - зберігач, позивач), був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.04.2003 № ОД/НР-03-670-НЮ (далі по тексту - договір).

На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" проведено реорганізацію Державного комітету України з державного матеріального резерву шляхом перетворення в Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі по тексту - ПАТ "Укрзалізниця") на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Відповідно до п. 6 статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та пункту 2 статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015 № 735, правонаступником всіх прав та обов'язків державного підприємства "Одеська залізниця" є ПАТ "Укрзалізниця", в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що є стороною договору.

Протоколом засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 21.10.2015 № 1 датою початку фінансово-господарської діяльності ПАТ "Укрзалізниця" було визначено 01.12.2015. Таким чином, з 01.12.2015 державне підприємство "Одеська залізниця" фактично припинило господарську діяльність, як окрема юридична особа, та реорганізовано у регіональну філію публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".

Згідно п. 2, п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до п. 1.1. договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі по тексту - цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 (п. 1.2. договору).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно п. 4.3. договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом (п. 4.4. договору).

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із чинним законодавством, зокрема згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв», іншими актами законодавства (розділ 6 договору).

У відповідності до п. 7.3. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідач передав позивачу на зберігання матеріальні цінності, що підтверджується актом на закладання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 30.09.2004 № 22, а також довідкою від 02.10.2015 про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.10.2015 по Одеській залізниці.

Судом встановлено, що на виконання умов договору між сторонами було погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву по Одеській залізниці на 2015 рік, а також підписано акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по Одеській залізниці за ІІІ квартал 2015 року на суму 190 849, 85 грн.

Проте, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо відшкодування витрат позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за ІІІ квартал 2015 року, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 190 849, 85 грн.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 190 849, 85 грн, а також 15 077, 14 грн - інфляційних втрат, 3 105, 89 грн - 3% річних.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.04.2003 № ОД/НР-03-670-НЮ, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором зберігання.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та протягом ІІІ кварталу 2015 року надав відповідачу передбачені договором послуги зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які прийняті останнім без зауважень. Проте, відповідач послуги, надані позивачем, не оплатив.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, що підтверджують оплату ним заборгованості перед позивачем, або спростовують доводи позивача, суду не надав. Відтак, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 190 849, 85 грн обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 15 077, 14 грн - інфляційних втрат та 3 105, 89 грн - 3% річних.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.4. договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Судом встановлено, що відповідач у визначений договором строк свого обов'язку з оплати наданих послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд визнав розрахунки позивача вірними, а тому вказані позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, а саме: 15 077, 14 грн - інфляційні втрати та 3 105, 89 грн - 3% річних.

Щодо посилань відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування суд зазначає, що викладені факти не звільняють відповідача від оплати вартості наданих позивачем послуг, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання. Так, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 209 032,88 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, ідентифікаційний код 37472392, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, ідентифікаційний код 40081200, на будь-який його рахунок, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) 190 849 (сто дев'яносто тисяч вісімсот сорок дев'ять) гривень 85 копійок основного боргу - за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву а ІІІ кварталі 2015 року; 3 105 (три тисячі сто п'ять) гривень 89 копійок - три проценти річних за період з 31.10.2015 по 15.05.2016; 15 077 (п'ятнадцять тисяч сімдесят сім) гривень 14 копійок - інфляційних втрат за період з листопада 2015 - квітень 2016 року; 3 135 (три тисячі сто тридцять п'ять) гривень 50 копійок - судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Повне рішення складено 18 липня 2016 року.

Суддя Я.А. Карабань