Рішення № 59079633, 18.07.2016, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2016 рокуСправа № 912/1959/16 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Вавренюк Л.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1959/16

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн", м. Кіровоград

до відповідача 1: державного підприємства "Чайка", с. Дударків Бориспільського району Кіровоградської області

до відповідача 2: приватного сільськогосподарського підприємства "Вільшанський комбікормовий завод", смт. Вільшанка Кіровоградської області

про стягнення 210 574,81 грн.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 05.01.2016 р.;

від відповідача 1 - ОСОБА_2, довіреність № 20-16/553 від 25.03.2016 р.;

від відповідача 2 - участі не брали.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення солідарно з державного підприємства "Чайка" (відповідач 1) та приватного сільськогосподарського підприємства "Вільшанський комбікормовий завод" (відповідач 2) на користь позивача загальної суми заборгованості у розмірі 377 804,04 грн., з яких: сума боргу за поставлений товар - 165 272,00 грн., пеня - 18 877,18 грн., сума інфляційних втрат -178 328,50 грн. та сума 3% річних - 9 708,26 грн.

13.07.2016 р. позивачем подано до суду заяву від 06.07.2016 р. про зменшення загального розміру позовних вимог, у відповідності до змісту якої просить стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" заборгованість в сумі 210 574,81 грн., з яких: 17 019,83 грн. - пеня, 15 226,48 грн. - 3% річних, 178 328,50 грн. - інфляційні втрати (а.с. 80-81).

Поданою до суду заявою позивач фактично зменшив загальний розмір пред"явленої до стягнення з відповідачів суми, шляхом зменшення розміру пред"явленої до стягнення суми пені та збільшення розміру пред"явленої до стягнення суми річних.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що зменшення (збільшення) розміру позовних вимог відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України належить до процесуальних прав позивача, а також враховуючи те, що дані вимоги разом з відповідним розрахунком заборгованості направлені на адресу відповідачів (а.с. 82), господарський суд розглядає вимоги позивача в редакції заяви, що надійшла до суду 13.07.2016 р. (а.с. 80-81).

У судовому засіданні 18.07.2016 р. представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підтримав у повному обсязі.

Відповідач 1 - державне підприємство "Чайка" проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначаючи про неправильне нарахування позивачем інфляційних втрат. Крім того, відповідач зазначає, що пред'явлені до стягнення суми штрафних санкцій перевищують суму основної заборгованості, яка, до того ж, сплачена відповідачем 1 в повному обсязі. Винесення рішення, яким з підприємства буде стягнуто інфляційні нарахування та штрафні санкцій в розмірі, заявленому позивачем, суттєво погіршить фінансовий стан відповідача 1, призведе до зростання заборгованості, що може негативно відобразитися на можливості його нормального та безперервного функціонування (а.с. 54-56).

Крім того, відповідачем 1 заявлено письмові клопотання про направлення матеріалів справи за підсудністю до господарського суду Київської області, про відкладення розгляду справи та про зменшення суми штрафних санкцій (пені), 3% річних та інфляційних нарахувань до 90% (а.с. 60, 69,70).

Представник відповідача 1 участі в судовому засіданні 18.07.2016 р. не брав, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача 1 на письмовому повідомленні від 04.07.2016 р. про дату та час наступного після перерви судового засідання (а.с. 78).

Представник відповідача 2 участі в судовому засіданні не брав, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується поштовими повідомленнями про отримання приватним сільськогосподарським підприємством "Вільшанський комбікормовий завод" ухвал суду від 18.05.2016 р. та від 04.07.2016 р. (а.с. 16, 77).

У відповідності до письмового відзиву на позов, приватне сільськогосподарське підприємство "Вільшанський комбікормовий завод" просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення заборгованості у розмірі 377 804,04 грн. з відповідача 2 (Поручителя), у зв'язку з припиненням договору поруки. Стосовно обґрунтованості вимог до відповідача 1 та відповідного розрахунку заборгованості у відповідача 2 заперечень не має (а.с. 19-20).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд встановив наступне.

05.12.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" (далі - Постачальник або Продавець) та державним підприємством "Чайка" (далі - Покупець) укладено договір на поставку товару № Ч-05-12 (далі - Договір 1, а.с. 26-27), за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах даного Договору шрот соєвий кормовий тостований гранульований та/або не гранульований (далі - товар) в кількості 22,74 т за ціною 5 400 грн/т, загальною вартістю 122 796,00 грн.

Згідно договору № Ч-24-02 на поставку товару, укладеного між Продавцем і Покупцем 24.02.2014 р. (далі - Договір 2, а.с. 29-30), сторони погодили поставку товару в кількості 23,26 т за ціною 5 600 грн/т, загальною вартістю 130 256,00 грн.

Крім того, між сторонами укладено договір № Ч-21-03 на поставку товару від 21.04.2014 р. (далі - Договір 3, а.с. 32-33), згідно якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар в кількості 22,24 т за ціною 6 100 грн/т, загальною вартістю 135 664,00 грн.

Відповідно до п.п. 4.1. - 4.2. Договору 1, Договору 2 та Договору 3 (разом - Договори), Постачальник поставляє товар партіями на умовах ЕХW (залізничний, автотранспорт) - ТОВ "Протеїн-Продакшн", м. Кіровоград, сел. Нове, вул. Ливарна, 10 (згідно правил Інкотермс-2010); датою поставки партії товару сторони визнають дату, зазначену в товаросупровідних документах.

Зі змісту розділу 3 Договорів, вбачається, що сторонами визначено наступний порядок розрахунків: оплата товару здійснюється Покупцем шляхом передоплати 100% вартості товару (партії товару) на поточний рахунок Постачальника, згідно виставленого рахунку; оплату за кожну партію товару, яка поставляється за даними Договорами, Покупець проводить в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника; датою здійснення оплати є дата отримання Постачальником грошових коштів на поточний рахунок, що підтверджується банківською випискою.

Договори діють у будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами свої зобов'язань (п.п. 9.1. Договорів).

Договори підписані повноважними представниками Постачальника та Покупця, скріплені круглими печатками підприємств.

З метою належного виконання Покупцем своїх зобов'язань за Договором 1, Договором 2 та Договором 3, між позивачем як Кредитором та приватним сільськогосподарським підприємством "Вільшанський комбікормовий завод" як Поручителем 21.03.2014 р. укладено договір поруки № 1 (далі - Договір поруки, а.с. 50).

Згідно умов Договору поруки, згідно з діючим законодавством Поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед Кредитором за невиконання державним підприємством "Чайка" (Боржником) зобов'язань за Договорами 1, 2, 3, укладеними між Кредитором та Боржником (п. 1.1. Договору поруки).

Договір поруки підписаний Кредитором та Поручителем, скріплений круглими печатками сторін.

Укладені між позивачем та відповідачем 1 Договори 1, 2 та 3 за своєю правовою природою є договорами поставки, правовідносини за якими регулюються параграфом 3 Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до приписів ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, Постачальником належним чином виконано взяті на себе за Договорами зобов'язання та поставлено Покупцю за Договором 1 згідно видаткової накладної № ПТД1803 від 05.12.2013 р. товар на суму 122 796,00 грн. (а.с. 28), за Договором 2 згідно видаткової накладної № ПТД00000378 від 24.02.2014 р. товар на суму 130 256,00 грн. (а.с. 31) та за Договором 3 згідно видаткової накладної № ПТД00000553 від 21.03.2014 р. товар на суму 135 664,00 грн. (а.с. 34).

Вказані вище видаткові накладні містять відмітку про отримання товару відповідачем 1, а саме: підпис повноважного представника Покупця та відтиск печатки підприємства у графі "Отримав (ла)".

З метою здійснення Покупцем оплати за поставлений Постачальником товар, позивачем виставлено відповідачу 1 рахунки на оплату за Договором 1 - № Ч-10Ш від 05.12.2013 р., за Договором 2 - № Ч-11Ш від 24.02.2014 р., за Договором 3 - № Ч-12Ш від 21.03.2014 р. (а.с. 43-45).

У відповідності до вимог ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу; покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, за отриманий товар розрахувався лише частково, сплативши на виконання Договору 1 13.04.2014 р. суму в розмірі 50 000,00 грн., на виконання Договору 2 - 14.04.2014 р. суму в розмірі 73 444,00 грн. та на виконання Договору 3 - 30.04.2015 р. суму в розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується відповідно платіжними дорученнями № 15 від 13.01.2014 р., № 184 від 14.04.2014 р., № 485 від 30.04.2015 р. (а.с. 46-48).

Таким чином, позивач стверджує, що за відповідачем 1 рахується заборгованість за поставлений Постачальником товар за Договором 1 в сумі 72 796,00 грн. (122 796,00 грн. - 50000,00 грн. = 72 796,00 грн.), за Договором 2 в сумі 56 812,00 грн. (130 256,00 грн. - 73444,00 грн. = 56 812,00 грн.), за Договором 3 в сумі 35 664,00 грн. (135 664 грн. - 100000,00 грн. = 35 664,00 грн.), всього в розмірі 165 272,00 грн.

01.04.2016 р. до відповідача 2 позивачем направлено лист вимогу про сплату Поручителем заборгованості відповідача 1 за Договорами, що містить відмітку адресата про отримання зазначеної вимоги (а.с. 51-52).

15.04.2015 р. позивач звернувся до відповідача 1 з листом-вимогою про сплату заборгованості за Договорами, до якого було додано акти звірки взаємних розрахунків за Договором 1, Договором 2 та Договором 3 (а.с. 35-42).

Оскільки відповідачами заборгованість за Договорами сплачено не була, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів з даним позовом.

Відповідач 2 заперечив позовні вимоги, посилаючись на припинення Договору поруки.

Згідно ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У відповідності до п. 3.2. Договору поруки його сторони визначили, що даний договір припиняється у випадках, зокрема, у випадку не предявлення Кредитором позову до Поручителя протягом одного року з дня укладення Договору поруки.

Оскільки відповідно до п. 3.1. Договору поруки, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, тобто 21.03.2014 р., а позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 17.05.2016 р., що вбачається з вхідного штампу суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 3), відповідно до вимог закону та умов Договору поруки даний договір припинив свою дію. А тому, є безпідставним посилання позивача в позові, як на підставу його пред"явлення, на вказаний вище договір поруки.

Разом з цим, господарським судом встановлено, що відповідачем 1 порушено взяті на себе зобовязання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за поставлений Постачальником товар, доказів оплати заборгованості за Договорами в загальній сумі 165 272,00 грн. Покупцем на момент предявлення даного позову до суду подано не було.

Враховуючи викладене, позовну вимогу саме про солідарне стягнення заборгованості за Договорами з обох відповідачів позивачем предявлено безпідставно.

Зважаючи на те, що зобовязання Покупця за Договорами не припинені належним їх виконанням або в інший, визначений законом спосіб, обгрунтованими господарський суд вважає є вимоги до відповідача 1 у српаві.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з фактичних обставин справи, 20.05.2016 р. згідно платіжного доручення № 530 відповідачем 1 сплачено заборгованість за Договорами в повному обсязі (а.с. 57), у звязку з чим позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, за якою вимога про солідарне стягнення з Покупця та Поручителя основної заборгованості за Договорами не предявляється.

Так, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача пеню в сумі 17 019, 83 грн., 3 % річних в сумі 15226,48 грн. та втрати від інфляції в сумі 178 328,50 грн.

З підстав, зазначених вище, вимога про солідарне стягнення зазначених сум з відповідачів задоволенню не підлягає.

В решті позовних вимог слід зазначити наступне.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.2. Договорів Постачальник та Покупець визначили, що у випадку несвоєчасної оплати товару/партії товару згідно умов Договорів, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка була встановлена і діяла в період прострочення, від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення оплати. Нарахування пені припиняється з моменту повної оплати поставленого товару/партії товару.

Згідно поданого позивачем розрахунку, розмір пені за прострочення відповідачем 1 зобовязань за Договорами складає загалом 17 019,83 грн. (а.с. 84-110), а саме: за договором 1 6 017,74 грн., за Договором 2 6 150,76 грн., за Договором 3 4 851,33 грн.

Варто зазначити, що згідно розрахунку, здійсненого господарським судом у відповідності до вимог чинного законодавства, умов Договорів, за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон" стягненню з відповідача 1 підлягає пеня:

- за Договором 1:

за період з 06.12.2013 р. по 12.01.2014 р. на суму 122 796,00 грн. у розмірі 1661,95 грн.;

за період з 13.01.2014 р. по 05.06.2014 р. на суму 72 796,00 грн. у розмірі 4355,79 грн.;

всього у розмірі 6 017,74 грн. (1 661,95 грн. + 4 355,79 грн. = 6 017,74 грн.);

- за Договором 2:

за період з 25.02.2014 р. по 13.04.2014 р. на суму 130 256,00 грн. у розмірі 2 226,84 грн.;

за період з 14.04.2014 р. по 24.08.2014 р. на суму 56 812,00 грн. у розмірі 4 288,14 грн.;

всього у розмірі 6 514,98 грн. (2 226,84 грн. +4 288,14 грн. = 6 514,98 грн.);

- за Договором 3 господарським судом з'ясовано, що позивачем не вірно зазначено період нарахування, оскільки прострочка виконання відповідачем 1 зобов'язання виникла з 22.03.2014 р., а не як зазначено позивачем - з 24.03.2014 р., відповідно період нарахування закінчився 22.09.2014 р., тоді як позивачем період нарахування штрафної санкції обмежено 23.09.2014 р. Таким чином, в межах зазначеного позивачем періоду нарахування, господарським судом здійснено розрахунок пені за період з 24.03.2014 р. по 22.09.2014 р. на суму 135664,00 грн., що складає 13 949,23 грн.

Таким чином, за розрахунком господарського суду, пеня за прострочення відповідачем 1 виконання зобов'язань за Договорами складає 26 481,95 грн. (6 017,74 грн. + 6 514,98 грн. +13 949,23 грн. = 26 481,95 грн.).

Оскільки розмір пені, визначений господарським судом, перевищує пред'явлений до стягнення позивачем, господарський суд задовольняє вимогу про стягнення пені в межах позовних вимог, тобто в сумі 17 019,83 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора, зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивачем нараховано 3% річних за Договором 1 в сумі 5517,14 грн., за Договором 2 в сумі 4095,38 грн., за Договором 3 в сумі 5613,96 грн., загалом в розмірі 15 226,48 грн.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних повністю відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога в цій частині підлягає повному задоволенню.

За розрахунком позивача, пред'явлені до стягнення інфляційні втрати складають: за Договором 1 - 53 359,47 грн., за Договором 2 - 42 412,47 грн., за Договором 3 - 82 556,56 грн., загалом 178 328,50 грн.

Перевіривши розрахунок позивача в цій частині за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон", господарський суд дійшов висновку, що:

- за Договором 1 стягненню підлягають інфляційні нарахування за період з 01.01.2014 р. по 30.04.2016 р. на суму 72796,00 грн. у розмірі 64059,40 грн.;

- за Договором 2 за період з 01.03.2014 р. по 31.03.2014 р. на суму 130256,00 грн. у розмірі 2865,63 грн., за період з 01.05.2014 р. по 30.04.2016 р. на суму 56812,00 грн. у розмірі 43551,91 грн., загалом 46417,54 грн.;

- за Договором 3 за період з 01.04.2014 р. по 30.04.2015 р. на суму 135 664,00 грн. у розмірі 89830,68 грн., за період з 01.05.2015 р. по 30.04.2016 р. на суму 35 664,00 грн. у розмірі 3491,81 грн., загалом 93 322,49 грн.

Оскільки за розрахунком господарського суду, сума нарахованих інфляційних втрат перевищує визначену позивачем, вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі в межах пред'явлених позовних вимог, тобто в сумі 178 328,50 грн.

При цьому, господарським судом враховано, що при здійсненні розрахунку інфляційних нарахувань, позивачем дотримано положень п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно яких Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розрахунок здійснено також враховуючи рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

З огляду на викладене, господарський суд вважає помилковими твердження відповідача 1 щодо невідповідності розрахунку інфляційних вимогам закону, викладені останнім в клопотанні від 02.07.2016 р. № 20-16/1191 (а.с. 67).

Таким чином, господарський суд задовольняє в повному обсязі вимогу позивача про стягнення з відповідача 1 пені в сумі 17 019,83 грн., 3% річних в сумі 15 226,48 грн. та втрати від інфляції в сумі 178 328,50 грн.

Щодо заявлених у справі відповідачем 1 клопотань господарський суд зазначає наступне.

23.06.2016 р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача 1 від 13.06.2016 р. № 20-16/1057 про направлення матеріалів справи за підсудністю до господарського суду Київської області, мотивоване тим, що державним підприємством "Чайка" не було підписано жодних договорів поруки з товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" та приватним сільськогосподарським підприємством "Вільшанський комбікормовий завод", тоді як відповідно до вимог ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, справа повинна розглядатись за місцезнаходженням відповідача - державного підприємства "Чайка" (а.с. 60).

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

У той же час частиною 3 зазначеної процесуальної норми передбачено, що справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Оскільки місцезнаходженням відповідача 2 - приватного сільськогосподарського підприємства "Вільшанський комбікормовий завод" є Кіровоградська область, смт. Вільшанка, вул. Комсомольська, 55, позивачем правомірно подано позов за місцезнаходженням одного з відповідачів - до господарського суду Кіровоградської області.

З огляду на викладене, клопотання відповідача 1 про направлення справи за підсудністю задоволенню не підлягає.

Щодо доводів відповідача 1 про те, що ним не укладався договір поруки з товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" та приватним сільськогосподарським підприємством "Вільшанський комбікормовий завод", такі доводи судом до уваги не приймаються, оскільки, як було встановлено вище, Договір поруки, що міститься в матеріалах справи, є двостороннім договором, що укладений між позивачем та відповідачем 2.

Крім того, згідно клопотання, поданого у судовому засіданні 04.07.2016 р., відповідач просить зменшити суму штрафних санкцій (пені), 3% річних та нарахованих інфляційних втрат на 90% (а.с. 69).

У відповідності до вимог ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Варто зазначити, що зазначена норма передбачає право суду на зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені), тоді як 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями, а витупають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора.

Тобто право господарського суду на зменшення 3% річних та інфляційних втрат чинним процесуальним законодавством не передбачене.

Щодо зменшення суми пені, що підлягає стягненню з відповідача, господарським судом прийнято до уваги правову позиції Вищого господарського суду України, викладену в постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами та доповненнями), згідно якої вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Так, враховуючи, що сплата основної заборгованості за Договорами була здійснена відповідачем 1 в повному обсязі лише після порушення провадження у справі, ту обставину, що розмір предявленої до стягнення пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за Договорами в загальному розмірі 17 019,83 грн. не є значним порівняно з сумою основного зобовязання в розмірі 165 272,00 грн., яка не була сплачена відповідачем 1 протягом тривалого періоду, а також зважаючи на те, що відповідачем, всупереч вимог ст.ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів існування виняткових обставин, що спричинили неможливість належного виконання своїх зобовязань, господарський суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання в частині зменшення суми пені.

До того ж, стягнення з відповідача лише 10% пред'явленої до стягнення суми пені було б порушенням майнового інтересу позивача, за захистом якого останній звернувся до суду з даним позовом.

Також, згідно поданого письмового клопотання, відповідач просить відкласти розгляд справи на три тижні та надати строк для підготовки проекту і укладення мирової угоди з позивачем (а.с. 70).

Клопотання відповідача з підстав, що у ньому заявлені, не підлягає задоволенню у відповідності до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд вважає також за необхідне зауважити, що відкладення розгляду справи на три тижні є неможливим з огляду на закінчення 18.07.2016 р. строку вирішення спору, визначеного ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України. В той же час клопотання про продовження строку розгляду спору у даній справі відповідачем до суду подано не було.

Також варто зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою господарського суду, головною підставою для чого є неможливість вирішення спору по суті. Оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для вирішення спору по суті, у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача 1.

На підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 04.07.2016 р. оголошувалась перерва до 18.07.2016 р.

Керуючись ст.ст. 22, 33-34, 49, ч. 3 ст. 77, ст. ст. 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства "Чайка" (08330, Київська область, Бориспільський район, с. Дударків, вул. Гоголя, 62 А, ід. код 31245250, рахунки в банківських установах не відомі) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" (25491, Кіровоградська область, м. Кіровоград, смт. Нове, вул. Ливарна, 10, ід. код 36390340, п/р № 26001455013988 в АТ "ОТП Банк", м. Київ, МФО 300528) заборгованість у розмірі 210 574,81 грн., з яких: пеня в сумі 17 019,83 грн., 3% річних в сумі 15 226,48 грн., інфляційні втрати в сумі 178 328,50 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3 158,62 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.

Копію рішення направити відповідачу 2 - приватному сільськогосподарському підприємству "Вільшанський комбікормовий завод" за адресою: 26600, Кіровоградська область, смт. Вільшанка, вул. Комсомольська, 55.

Повне рішення складено 20.07.2016 р.

Суддя Л.С. Вавренюк