Рішення № 59079285, 12.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2016Справа №910/9223/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про стягнення 73 436,64 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Кокошко В.А. (дов. №21/7-4 від 04.01.2016);

від відповідача - Єршова С.В. (дов. №14-108 від 18.04.2016);

ВСТАНОВИВ:

20.05.2016 Публічне акціонерне товариство «ОДЕСАГАЗ» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості у розмірі 73 436,64 грн., яка складається з пені у розмірі 28 226,66 грн., 3% річних у розмірі 17 118,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 28 091,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на розподіл природного газу №14-68-ТБ від 30.01.2014.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2016 порушено провадження по справі №910/9223/16, розгляд справи призначено на 07.06.2016.

Письмовим відзивом на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позову та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що порушення строків оплати наданих послуг, та як наслідок нарахування штрафних санкцій, виникло не з вини відповідача, а тому підстав для стягнення заявленої заборгованості немає.

В судовому засіданні 07.06.2016 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 12.07.2016.

12.07.2016 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про зменшення розміру пені до 1 грн.

Крім того, 12.07.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

В судове засідання 12.07.2016 з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи.

В судовому засіданні 12.07.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

30.01.2014 між Публічним акціонерним товариством «ОДЕСАГАЗ» (далі -газорозподільне підприємство) та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - замовник) укладено договір на розподіл природного газу № 14-68-ТБ.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору газорозподільне підприємство зобов'язується у 2014 році надати замовнику послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, а замовник зобов'язується сплатити вартість послуги у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами договору.

Договірні обсяги транспортування природного газу замовника ГРМ визначаються в додатку № 1 до договору (п. 3.1 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено, що розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1 000 куб.м., встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Загальна сума договору складається з місячних сум вартості планових обсягів транспортування природного газу ГРМ газорозподільним підприємством замовнику (п. 5.4 договору).

За умовами п. 5.5 договору оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначеної сторонами в договорі. Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток тарифу, визначеного на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту замовника або його споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про тариф на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати замовник розраховує суму платежу за тарифом, що діяв у попередньому місяці.

У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 5.6 договору у випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Остаточний розрахунок замовник за виконані послуги з розподілу природного газу ГРМ здійснюється після отримання замовником повних (100%) розрахунків за використаний газ підприємствами, що надають послуги з опалення та гарячого водопостачання бюджетним установам та організаціям.

Договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписів уповноважених представників сторін печатками, та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01.01.2014 і діє в частині надання послуг до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань (п. 11.1 договору).

Додатковою угодою від 03.12.2014 № 1 до договору сторони погодили обсяги транспортування природного газу замовнику, а також продовжили строк дії договору - до 31.12.2015.

У судовому засіданні встановлено, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, за період з січня 2014 по квітень 2015 надав відповідачу послуги з транспортування газу газорозподільними мережами на загальну суму 11 771 179,22 грн., що підтверджується актами наданих послуг з транспортування газу ГРМ, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками товариств, а також поясненнями представників сторін та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, відповідач, який є гарантованим постачальником, свої зобов'язання за договором № 14-68-ТБ від 30.01.2014 виконав неналежним чином, оплатив надані послуги з порушенням строку, внаслідок чого позивачем була нарахована пеня у розмірі 28 226,66 грн., 3% річних у розмірі 17 118,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 28 091,30 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до 7.2.1 договору у разі порушення замовником строків оплати, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перерахувавши заявлену позивачем суму пені відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача пеню в сумі 28 226,66 грн., тобто у сумі, яку просить стягнути позивач. При цьому суд зазначає, що наведені відповідачем доводи щодо звільнення його від відповідальності у вигляді нарахованої позивачем пені суд не приймає, оскільки звернення ПАТ «Одесагаз» щодо застосування коригування коефіціенту до нормативу перерахування коштів є правом позивача, а не його обов'язком, на відміну від обов'язку відповідача сплачувати грошові кошти за надані послуги у строки, встановлені умовами договору №14-68-ТБ від 30.01.2014.

При цьому, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій не задовольняється судом з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч. 4 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014 р. та від 29.04.2014 р. Вищого господарського суду України по справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту п. 3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та п. 7.2 Постанови №9 від 17.10.2012 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вбачається, що під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Аналогічну позицію наведено у постановах від 26.06.2014 р., від 30.07.2014 р. та від 06.08.2014 р. Вищого господарського суду України по справах №906/1904/13, №903/81/14 та №920/2148/13.

Наразі, обґрунтовуючи своє клопотання відповідач посилався на винятковість цього випадку, так як на нього законодавством покладено обов'язок формувати ресурс природного газу, який використовується для задоволення потреб населення та для задоволення потреб промислових споживачів, за власні кошти і оскільки споживачі неналежним чином виконують свої зобов'язання перед відповідачем в частині сплати вартості природного газу, відповідач вимушено допустився порушення виконання свого грошового зобов'язання перед позивачем. На підтвердження фінансового стану надав звіт про фінансовий стан за 2015 рік.

Проте, всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в якості обґрунтування своїх вимог та заперечень, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відповідних доказів дійсної наявності фінансових ускладнень у діяльності відповідача надано не було.

Разом з тим позивач заперечував проти задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки, посилаючись на те, що ПАТ «Одесагаз» також знаходиться в скрутному матеріальному стані, у підтвердження чого надав звіти про фінансовий стан.

У даному випадку слід також наголосити, що при вирішенні спору суд повинен також враховувати принципи добросовісності та справедливості. Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Таким чином, враховуючи у сукупності викладені вище фактичні обставини справи, виходячи з принципів добросовісності та справедливості, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України, Конституційного Суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що заява відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є такою, що не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає, що позов в частині стягнення 3% річних у розмірі 17 118,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 28 091,30 грн. обґрунтований та підлягає задоволенню за розрахунком позивача, який відповідає умовам договору та вимогам закону.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з огляду на задоволення позовних вимог, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» (65003, м. Одеса, вул. Одарія, 1, код 03351208) 28 226 (двадцять вісім тисяч двісті двадцять шість) грн. 66 коп. пені, 17 118 (сімнадцять тисяч сто вісімнадцять) грн. 68 коп. 3% річних, 28 091 (двадцять вісім тисяч дев'яносто одну) грн. 30 коп. інфляційних збитків, та судовий збір в розмірі 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане - 18.07.2016.

Суддя В.О. Демидов