Рішення № 59079154, 08.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2016Справа №910/2899/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмережа"

про стягнення 5 026,14 грн.

Суддя М.М Якименко

Представники сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» про стягнення 5 026,14 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару від позивача, згідно умов Договору поставки №4600038571 від 28.08.2014 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 3 212,24 грн. - основного боргу, 91,80 грн. - 3% річних, 843,66 грн. - інфляційних втрат, 878,44 грн. - пені, 1 378,00 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва (суддя Демидова В.О.) від 24.02.2016 р. порушено провадження у справі №910/2899/16 та призначено її розгляд на 17.03.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2016р. розгляд справи відкладено на 07.04.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.04.2016 р. розгляд справи відкладено на 21.04.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2016 р. розгляд справи відкладено на 22.04.2016р., з огляду на те, що 21.04.2016 р. суддя Демидов В.О. перебуватиме у відрядженні, судове засідання призначене на 21.04.2016 р. не відбудеться.

За наслідками проведення автоматизованого розподілу матеріалів справи, у зв'язку з лікарняним судді Демидова В.О. (розпорядження керівника апарату господарського суду м. Києва №04-23/862 від 28.04.2016 року) матеріали зазначеної справи розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.04.2016 року (суддя Якименко М.М.) справу № 910/2899/16 прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 24.05.2016 року.

24.05.2016 року представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явилися, представник позивача через відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника, в зв'язку з чим ухвалою Господарського суду м. Києва відкладено розгляд справи на 08.06.2016 року.

08.06.2016 року представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 08.06.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (далі по тексту - покупець, відповідач) укладено Договір поставки №4600038571 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) постачальник зобов'язується поставляти товари по цінах і в асортименті вказаними в специфікації (додаток №1), разом із товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем та підтверджених постачальником замовлень, а покупець зобов'язується приймати такі товари і оплачувати.

Відповідно п. 6.1. Договору та Додатку №2 до Договору, покупець зобов'язується оплачувати Товар протягом 35 календарних днів з дати поставки Товару.

На виконання умов договору в період з 27.11.2014 року по 19.03.2015 року позивачем поставлено та передано у власність, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 421,44 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними, а саме:

- №0000110151 від 27.11.2014р. на суму 367,20 грн.;

- №0000114463 від 11.12.2014р. на суму 332,20 грн.;

- №0000116685 від 18.12.2014р. на суму 403,92 грн.;

- №0000118929 від 25.12.2014р. на суму 441,96 грн.;

- №0000002989 від 15.01.2015р. на суму 201,96 грн.;

- №0000005097 від 22.01.2015р. на суму 201,96 грн.;

- №0000006864 від 29.01.2015р. на суму 201,96 грн.;

- №0000010599 від 12.02.2015р. на суму 201,96 грн.;

- №0000012483 від 19.02.2015р. на суму 217,44 грн.;

- №0000014230 від 26.02.2015р. на суму 217,44 грн.;

- №0000018853 від 19.03.2015р. на суму 633,60 грн.;

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України».

Відповідачем частково оплачено вартість отриманого товару в розмірі 209,20 грн.

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повноти оплати вартості отриманого товару, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 3 212,24 грн., на підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив відповідачу товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не в повному обсязі сплатив на користь позивача вартість отриманого видання, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 653 661,94 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 212,24 грн. - основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився порушення зобов'язання, а тому позивач, керуючись п. 8.9. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 878,44 грн.

Відповідно до п. 8.9. Договору (в редакції погодженій Сторонами згідно підписаного протоколу розбіжностей від 21.08.2014 року до Договору), у випадку порушення термінів оплати Товару Покупець оплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 878,44 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 91,80 грн. - 3% річних, 843,66 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 91,80 грн. - 3% річних, 843,66 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмережа» (01103, м. Київ, ЗАЛІЗНИЧНЕ ШОСЕ, будинок 57, код ЄДРПОУ 36387249) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 3 212 (три тисячі двісті дванадцять) грн. 24 коп. - основного боргу, 91 (дев'яносто одну) грн. 80 коп. - 3% річних, 843 (вісімсот сорок три ) грн. 66 коп. - інфляційних втрат, 878 (вісімсот сімдесят вісім) грн. 44 коп. - пені, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 08.07.2016 року.