Постанова № 59077756, 18.07.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 липня 2016 р. №820/1507/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Вождаєвої М.О.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника 1-го відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-УТН" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант-УТН", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому з урахуванням уточнень, просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області №0000172202/440 від 01.04.2016 року та податкове повідомлення-рішення №0000182202/441 від 01.04.2016 року;

- зобов'язати Кременчуцьку ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, Центральну ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "Гарант-УТН" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в акті від 11.03.206 року №148/16-03-14-01-10/37227524.

В обґрунтування позову зазначив, що господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-УТН" (далі за тестом - ТОВ "Гарант-УТН") здійснюється відповідно до норм законодавства, з реальним настанням правових наслідків. У позивача наявна вся первинна документація по усім господарським операціям між ТОВ "Гарант-УТН" та його контрагентами, яка відповідає вимогам чинного законодавства, не містить дефектів форми, змісту чи походження, та в повній мірі підтверджує реальність здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області у судовому засіданні проти позову заперечував, вказав на обґрунтованість та законність дій відповідача, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У своїх запереченнях на адміністративний позов зазначив, що наведені в акті перевірки факти не надають можливості встановити дійсність правочинів ТОВ "Гарант-УТН" по взаємовідносинам з ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімітед" та ТОВ "Байлен".

На підставі викладеного представник Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області у судове засідання, призначене на 18.07.2016 року не прибув, про дату, час, місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Гарант-УТН" перебуває на обліку як платник податків з 23.10.2014 року в Кіровоградській ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області. Відповідно до КВЕД-2010 види діяльності позивача - роздрібна торгівля пальним. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є платником на додану вартість. Відповідно до статуту ТОВ "Гарант-УТН" ціль та предмет діяльності товариства - одержання прибутку шляхом найбільш повного задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у товарах та послугах, які надає Товариство. Предмет діяльності ТОВ "Гарант-УТН" визначений в зазначеному статуті, вичерпним переліком.

На підставі направлень від 25.02.2016 року №134/16-03-22-02 та №135/16-03-22-02 наказу на проведення перевірки №164 від 25.02.2016 року, Кременчуцькою ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ "Гарант-УТН".

За результатами перевірки контролюючим органом був складений акт №148/16-03-14-01-10/37227524 від 11.03.2016 року "Про результати виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Гарант-УТН" з питань взаємовідносин з ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімітед" та ТОВ "Байлен" за грудень 2015 року та правомірність відображення їх в податковій звітності".

Відповідно до висновків акту перевірки були встановлені наступні порушення ТОВ "Гарант-УТН":

-пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.138.10.2 пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 23 400 380,14 грн., в т.ч. за 2015 рік в сумі 23 400 380,14 грн.;

-п.198.1 п.198.2 ст.198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього на суму 64 185 974,18 грн., в т.ч. за грудень 2015 року на суму 64 185 974,18 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки №148/16-03-14-01-10/37227524 від 11.03.2016 року, контролюючим органом були винесені податкові повідомлення-рішення №0000172202/440 від 01.04.2016 року та №0000182202/441 від 01.04.2016 року.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги первинні документи, які складені на підтвердження фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Судом встановлено, що між ТОВ "Гарант-УТН" та ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімітед" були укладені договори поставки нафтопродуктів №БТЛ-0011 від 30.12.2015 року, №БТЛ-0010 від 30.12.2015 року. Відповідно до умов вказаних договорів номенклатура, кількість, ціна товару та строки поставки визначається сторонами у додаткових угодах до договору, які є невідємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.2. означених договорів товар поставляється покупцю партіями, протягом поточного місяця, кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: EXW резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів.

За погодженням сторін умови договору викладені у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року).

На виконання умов договору №БТЛ-0011 від 30.12.2015р. сторонами укладено додаткову угоду, в якій уточнено номенклатуру, кількість, якість та ціну товару, а саме №БТ-151231000011 від 30.12.2015р. на загальну суму 113 860 280,52 грн. у т.ч. ПДВ 18 976 713,2 грн.

На підтвердження виконання договору поставки №БТЛ-0011 від 30.12.2015р., додаткової угоди до нього та факту передання ТМЦ сторонами складено акт приймання-передачі нафтопродуктів №БТ-151231000011 від 31.12.2015р., відповідно до якого кількість ТМЦ становить 5 200.000 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 113 860 280,52 грн.

Розрахунок по договору поставки №БТЛ-0011 від 30.12.2015р. не здійснювався, у звязку із чим у позивача виникла кредиторська заборгованість на суму 113 860 280,52 грн., яка існує і на теперішній час, що підтверджується оборотносальдовими відомостями по рахунку 63 за період грудень 2015р.

На виконання умов договору №БТЛ-0010 від 30.12.2015р. сторонами укладено додаткову угоду, в якій уточнено номенклатуру, кількість, якість та ціну товару, а саме №БТ-151231000010 від 30.12.2015р. на загальну суму 120 432 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 20 072 000,00 грн.

На підтвердження виконання договору поставки №БТЛ-0010 від 30.12.2015р., додаткової угоди до нього та факту передання ТМЦ сторонами складено акт приймання-передачі нафтопродуктів №БТ-151231000010 від 31.12.2015р., відповідно до якого кількість ТМЦ становить 4 916.247 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 120 432 000,00 грн.

Розрахунок по договору поставки №БТЛ-0010 від 30.12.2015р. не здійснювався, у звязку із чим у позивача виникла кредиторська заборгованість на суму 120 432 000,00 грн., яка існує і на теперішній час, що підтверджується оборотносальдовими відомостями по рахунку 63 за період грудень 2015р.

Між ТОВ "Гарант-УТН" та ТОВ "Байлен" був укладений договір поставки нафтопродуктів №БХ-01 від 30.12.2015 року. Відповідно до умов вказаних договорів номенклатура, кількість, ціна товару та строки поставки визначається сторонами у Додаткових угодах до договору, які є невідємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.2. означених договорів товар поставляється Покупцю партіями, протягом поточного місяця, кількості та за ціною, визначеними у кожній Додатковій угоді до Договору, на умовах: EXW резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів.

За погодженням сторін умови договору викладені у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року).

На виконання умов договору №БХ-01 від 30.12.2015р. Сторонами укладено додаткову угоду, в якій уточнено номенклатуру, кількість, якість та ціну товару, а саме №БХ-151231000001 від 30.12.2015р. на загальну суму 54 823 564,56 грн. у т.ч. ПДВ 9 137 260,76 грн.

На підтвердження виконання договору поставки №БХ-01 від 30.12.2015р., додаткової угоди до нього та факту передання ТМЦ сторонами складено акт приймання-передачі нафтопродуктів №БХ-151231000001 від 31.12.2015р., відповідно до якого кількість ТМЦ становить 2 367.166 тонн, а загальна вартість з ПДВ складає 54 823 564,56 грн.

Розрахунок по договору поставки №БХ-01 від 30.12.2015р. не здійснювався, у звязку із чим у позивача виникла кредиторська заборгованість на суму 54 823 564,56 грн., яка існує і на теперішній час, що підтверджується оборотносальдовими відомостями по рахунку 63 за період грудень 2015р.

Зберігання нафтопродуктів здійснювалося ПАТ "Дніпронафтопродукт" на підставі договору зберігання №4980 від 02.08.2010р. На підтвердження виконання договору зберігання сторонами укладено протокол узгодження ціни від 31.12.2015 року до договору №4980 від 01.09.2015 року, акт прийому передачі від 31.12.2015 року до договору №4980 від 01.09.2015 року, акт приймання-передачі наданих послуг №12303 від 31.12.2015 року до договору №4980 від 01.09.2015 року. Загалом, ПАТ "Дніпронафтопродукт" за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року прийняв бензину автомобільного підвищеної якості А-92 євро виду ІІ класу С в кількості 12 483,413 тонн. Від ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімітед" позивач отримав паливо у кількості 10 116,247 тонн, а від ТОВ "Байлен" - 2 367,166 тонн.

Також факт оприбуткування нафтопродуктів підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 281, 282, 203 за перевіряємий період.

Контролюючим органом досліджувалися усі вказані первинні документи, однак не було зазначено недоліків їх форми та змісту.

Єдиними підставами для прийняття спірних висновків контролюючого органу про нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Гарант-УТН" та ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімімтед" стало те, що контролюючий орган в акті перевірки зазначає: "Видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи є лише підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця. Найчастіше накладна це єдиний документ про конкретну партію товару. Видаткова накладна повинна мати посилання на договір. А текст договору повинен мати положення про те, що кількість і асортимент встановлюється сторонами в накладній."

Проте суд зазначає, що ніяких посилань на норми чинного законодавства України відносно того, що видаткова накладна є підтвердженням проведення господарської операції контролюючим органом не наведено. У акті перевірки відображено суто субєктивне ставлення, щодо проведення господарської операції.

Натомість, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у редакції чинній на момент проведення перевірки, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз.10 ч.1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

-назву документа (форми);

-дату і місце складання;

-назву підприємства, від імені якого складено документ;

-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

-особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи із норм законодавства, первинний документ це підтвердження здійснення господарської операції, який повинен бути належним чином оформлений, мати певні посилання на зміст господарської операції (номер договору, дату вчинення операції, кількість, ціна тощо). Проте, чинним Законом не визначено, що лише видаткова накладна є підтвердженням проведення господарської операції. Даний Закон встановлює порядок оформлення первинних документів бухгалтерського обліку. Натомість, контролюючий орган інтерпретував положення норм Закону таким чином, що зумовило обмеження позивачем використання первинних документів лише видатковою накладною.

Також, відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України №88 від 24.05.1995 року, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 5.1.1 п.5.1 ч.5 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства Економіки України, Міністерства транспорту та звязку України, Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008 року приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо. Виходячи із наведеного, кожне підприємство, що приймає нафтопродукти повинно діяти відповідно до положень Законів України, Інструкції та умов Договору.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що висновки контролюючого органу суперечать нормам чинного законодавства.

Суд зазначає, що у вищенаведених договорах поставки нафтопродуктів між ТОВ "Гарант-УТН" та ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімітед" визначено документ, яким підтверджується поставка товару, а саме Акт приймання-передачі у п.4.5. Договорів: Сторони укладають акти приймання-передачі товару, в яких вказують найменування, кількість, ціну і вартість передбаченого товару. Сторони можуть укладати акти приймання-передачі товару, що переданий протягом визначеного в такому акті періоду часу.

Контролюючим органом у ході проведення перевірки були досліджені Акти приймання-передачі №БТ-151231000011 від 31.12.2015 року, №БТ-151231000010 від 31.12.2015 року, що вчинені та оформлені відповідно до норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідають Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України №88 від 24.05.1995 року, Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, міністерства Економіки України, Міністерства транспорту та звязку України, Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008 року та є підтвердженням належним чином оформленої проведеної господарської операції.

Суд зазначає, що контролюючий орган ґрунтуючись на даних web-ресурсу "Архів електронної звітності", проведеним аналізом Єдиного реєстру податкових накладних встановив, що ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімітед" було придбано у грудні 2015 року однією датою (31.12.2015 року) бензин автомобільний підвищеної якості А-92 Євро виду ІІ класу С в загальній кількості 7509514,71 л. зазначаючи, що у попередніх періодах (з моменту реєстрації) придбання бензину не відбувалося.

Контролюючим органом не надсилалися запити на адресу ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімітед" чи на ПАТ "Дніпронафтопродукт", не аналізувалися первинні документи щодо придбання ТОВ "Браун ОСОБА_3 Ліміте" нафтопродуктів, а тому вказане вище твердження є лише припущенням і не підтверджено жодними доказами, в порушення вимог ст. 69,70 КАС України.

Більше того, контролюючим органом не взято до уваги можливих випадків не реєстрації в ЄРПН податкових накладних виданих постачальниками на адресу ТОВ "ОСОБА_3 Лімітед", що у свою чергу не виключає реальності здійснення господарських операцій між ними та наступними покупцями по ланцюгу постачання.

У відповідності до рішення Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Згідно п.36.5 ст.36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

ТОВ "Гарант-УТН" під час проведення перевірки надав контролюючому органу усі первинні документи, які останній дослідив у повному обсязі, не виявив жодного недоліку форми чи змісту, що у свою чергу, є належним доказом належного оформлення та проведення господарської операції з постачання нафтопродуктів між ТОВ "Браун ОСОБА_3 Лімітед".

Також судом встановлено, що між ТОВ "Гарант-УТН" та ТОВ "Байлен" був укладений договір №БХ-02У від 01.12.2015 року про надання послуг за яким останній в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати Замовнику за плату послуги з проведення досліджень ринків збуту за напрямками, що цікавлять Замовника і які визначені у цьому Договорі.

Однією з підстав вважати правочин недійсним є те, що контролюючому органу не надано до перевірки наказу на проведення дослідження, посилаючись на те, що вищеозначений документ є підставою визначення витрат згідно ст. 3.8 Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та Міністерства з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 року №145.

Суд зазначає, що зазначені рекомендації не можуть бути законодавчою підставою для вважання правочину щодо проведення досліджень ринків збуту недійсними, оскільки законодавчо чітко закріплено, що первинні документи є належними та вважаються такими, що підтверджують господарську операцію, коли оформлені згідно із Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого Наказом Міністерсва Фінансів України №88 від 24.05.1995 року.

З наявних матеріалів справи встановлено, що на виконання умов Договору №БХ-02У від 01.12.2015 року сторонами складено акт здачі-прийомки виконаних робіт №АР-12201501 від 31.12.2015 року. Також, ТОВ "Байлен" надано звіт "Проведення досліджень ринків збуту нафти, нафтопродуктів та газу на території України" від 30.12.2015 року та виписано податкову накладну №3102 від 31.12.2015 року на суму 96 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 16 000 000,00 грн. Відповідні документи є підтвердженням належного оформлення господарської операції.

Щодо невідповідностей, виявлених у постачальника ТОВ "Байлен" суд зазначає наступне. Контролюючий орган, посилаючись на інформацію, що надійшла від ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, про те, що встановлено, що ТОВ "Байлен" здійснює свою діяльність в сфері оптової торгівлі ПММ та надання маркетингових послуг, декларуючи пере сорт між придбанням та реалізацією (купувало "Паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки F виду ІІ, а реалізувало "Бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С та Послуги по дослідженню ринку збуту нафти, нафтопродуктів та газу) зробив висновок про безтоварність проведених операцій.

У відповідності до рішення Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Згідно п.36.5 ст.36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Виходячи із вищенаведеного, ТОВ "Гарант-УТН" під час проведення перевірки надав контролюючому органу усі первинні документи, що є підставою належного оформлення та проведення господарської операції з постачання нафтопродуктів між ТОВ "Байлен".

Як вбачається з аналізу акту перевірки, контролюючим органом не було наведено жодних доказів того, що на момент проведення господарських операцій контрагенти позивача були фіктивними підприємств; вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання, та укладали нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держав і суспільства. Також контролюючим органом не наведено жодних суттєвих порушень форми чи змісту первинних документів, які б давали можливість стверджувати про наявність факту фіктивного підприємництва.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Проведення господарських операцій підприємства підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги первинні документи, які складені на підтвердження фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Судом встановлено, що усі зазначені вище та досліджені судом договори є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані недійсними.

Крім того, купівля нафтопродуктів відбувалась з метою подальшого продажу, що підтверджується договорами поставки нафтопродуктів з покупцями позивача.

Фактичне виконання вищезазначених правочинів із постачання товару свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Окрім цього, податкове законодавство не повязує відсутність деяких реквізитів в первинному документів з правом платника податків на податкові відрахування з податку на додану вартість або формування валових витрат. Сама собою наявність або відсутність окремих документів (або наявність помилок) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобовязаннях платника податків у звязку з його господарською діяльністю мали місце.

Зазначене узгоджується з позицією ВАСУ викладеній під час перегляду адміністративних справ №К/800/31740/13 та №К/800/24305/14.

Щодо порушення вимог п.138.2, ст.138, п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 ПК України.

Відповідно до п.138.2 ст.138, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п. 138.8 ст.138 собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

На підтвердження правильності нарахування податку на прибуток підприємств позивачем були надані документи по взаємовідносинам з контрагентами.

Усі досліджені документи відповідають вимогам податкового законодавства, не містять явних дефектів форми та змісту.

Таким чином, позивачем правомірно сформовано суми з податку на прибуток, що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що контролюючий орган користуючись лише податковою інформацією про невиконання деяких податкових обовязків постачальників контрагентів позивача та АІС "Податковий блок" було зроблено висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

В той же час, положеннями ст.83 Податкового кодексу України передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Отже законодавець передбачив необхідність системного аналізу усіх вказаних вище підстав без надання окремим з них переваг. Однак контролюючий орган нехтуючи належно складеними первинними документами позивача зробив висновки про порушення останнім вимог податкового законодавства лише на підставі податкової інформації щодо контрагентів ТОВ "Гарант-УТН".

Таким чином позивачем в спростування висновків контролюючого органу позивачем до перевірок надавалися усі первинні документи, що не містять дефектів форми та змісту, відповідають вимогам податкового законодавства та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в повному обсязі підтверджує реальність господарських операцій.

Всі зміни майнового стану позивача відображені в податкових деклараціях з податку на додану вартість та підтверджуються платіжними дорученнями та оборотно-сальдовими відомостями.

Суд зазначає, що досліджені у судовому засіданні документи бухгалтерського та податкового обліку, податкові накладні, що складені контрагентами позивача, відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999р., містять обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, тобто є такими, що не викликають сумнівів щодо їх юридичної сили та доказовості та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

З огляду на те, що вчинені позивачем господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту - для підтвердження права на податковий кредит достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг у контрагента, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про невідповідність закону вчинених за ним господарських операцій.

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Приписами ч.2 ст.8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Аналізуючи положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що дії контролюючого органу щодо складання податкових повідомлень-рішень №0000172202/440 від 01.04.2016 №0000182202/441 від 01.04.2016 року є неправомірними.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "Гарант-УТН" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в акті від 11.03.206 року №148/16-03-14-01-10/37227524, суд зазначає наступне.

Пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.2 статті 62 ПК).

Відповідно до статті 71 ПК інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, повязаних із визначенням обєктів оподаткування (податкових зобовязань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, повязаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

У пункті 74.1 статті 74 ПК зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Висновки, викладені у зазначеному акті, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Включення субєктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Саме така правова позиція викладена Верховним судом України у постанові від 9 грудня 2014 року по справі №21-511а14.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області №0000172202/440 від 01.04.2016 року та №0000182202/441 від 01.04.2016 року правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог підстави для задоволення відсутні.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-УТН" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області №0000172202/440 від 01.04.2016 року та №0000182202/441 від 01.04.2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19.07.2016 року.

Суддя Полях Н.А.