Ухвала суду № 59072707, 13.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 377/1146/15-ц Головуючий у І інстанції Теремецька Н. Ф.Провадження № 22-ц/780/1604/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 19 13.07.2016

УХВАЛА

13 липня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Кулішенка Ю.М.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Ігнатченко Н.В.

за участю секретаря: Якимчук Ю.С., Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 23 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу нерухомогомайна недійсним, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на це майно,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Славутицького міського суду Київської області від 23.07.2012 року задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_5, співвідповідача ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 в розмірі 2/3 часток та ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частки, шляхом продажу, на підставі договору іпотеки від 16.06.2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_5. На виконання зазначеного рішення суду ПАТ КБ «Приватбанк» здійснив продаж вказаної квартири. Позивач вважав, що продаж спірної квартири був здійснений банком всупереч вимогам чинного законодавства з порушенням його законних прав як співвласника цієї квартири.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 23 грудня 2015 року в задоволені позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою в якій просить рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування зазначає, що спірний договір купівлі продажу предмета іпотеки посвідчено з порушенням вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та п.п 2.7, 2.11, 2.13 п. 2 Глави рзділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що порушення іпотекодержателем вимог ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» та порушення приватним нотаріусом пп. 2.7, 2.11 пункту 2 глави 2 розділу ІІ порядку вчинення дій нотаріусами України не є підставою для визнання правочину недійсним.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону виходячи з наступного:

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належала 1/3 частина квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 23.07.2012 позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_5, співвідповідача ОСОБА_2 задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 в розмірі 2/3 часток та ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частки, шляхом продажу. (а.с. 103-107 ).

Згідно реєстру поштових відправлень«УКРПОШТИ» від 22.03.2014 ПАТ КБ «Приватбанк» на ардесу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 направлено письмові повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Доказів про оитримання зазначених повідомлень не надано. (а.с. 97-101).

29.04.2013 року спірна квартира була виставлена на реалізацію із встановленою стартовою ціною 238950 гривень та була реалізована.

02 квітня 2015 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі проваджу квартири , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» прямо передбачено наслідки недодержання іпотекодержателем вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку» щодо письмового повідомлення за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавців та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Аналіз вказаної статті свідчить про те, що особа, права якої було порушено внаслідок недодержання іпотекодержателем вимог щодо письмового повідомлення за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу, має право на судовий захист з використанням інших способів захисту, таких як відшкодування завданих збитків чи переведення на нього прав та обовязків покупця, а не визнання такого правочину недійсним.

Оспорюваний договір відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, додержання яких у момент укладення договору є необхідним для чинності правочину.

Доказів недодержання відповідачами вимог ст. 203 ЦК України в момент укладення оспорюваного договору позивачем до суду не надано, тобто ним не доведено наявність обставин, за яких правочин може бути визнаний судом недійсним.

Посилання апелянта, що ціна продажу предмета іпотеки в порушення вимог ч.6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» не була встановлена на час реалізації саме за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем не заслуговують на увагу.

Як вбачається із спірного договору купівлі-продажу, оціночна вартість квартири визначена згідно звіту про незалежну оцінку, складеного 30.01.2015 року ФОП ОСОБА_6, і становить 224320 гривень, а продаж квартири здійснено за 238950 гривень, що не суперечить вимогам ч.6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та вимогам п.2.13 пункту 2 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованого в МЮУ 22.02.2012 року за № 282/20595.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Склад та розміри витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Згідно із ст. ст.84, 88 ЦПК України, оскільки в задоволені позову відмовлено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати - витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Вказаний розмір витрат на правову допомогу підтверджується письмовими доказами (а.с.129 -130) і узгоджується із положеннями про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: