Рішення № 59068948, 12.07.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/3470/15 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/783/3951/16 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.

Категорія:19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого-судді Берези В.І., суддів: Бойко С.М., Штефаніци Ю.Г., за участю секретаря судового засідання: Брикайло М.В., за участю: представника апелянта - ОСОБА_2, представника позивача - ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 6 серпня 2015 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а:

В травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовною заявою до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання договору фінансового лізингу недійсним; зобов'язання відповідача повернути позивачеві оплачені на користь відповідача лізингові платежі в розмірі 86 466,10 грн.; зобов'язання відповідача відшкодувати позивачеві моральну шкоду у зв'язку із вчиненням недійсного правочину в розмірі 20000,00 грн.; збитки у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (вартість вилучених придбаних позивачем шин) у сумі 4073,60 грн., вартість наданої правової допомоги у розмірі 15000,00 грн. та судового збору в розмірі 1135,40 грн.

Вимоги обґрунтовував тим, що 8 липня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972 від 08.07.2013 р. Зазначена заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розміщені на офіційному веб-сайті Банку www.privatbank.ua, згідно умов Заяви, складають договір фінансового лізингу. Згідно умов договору, відповідач передає позивачеві в лізинг автомобіль, а позивач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. У додатку № 1 до договору фінансового лізингу міститься специфікація та акт приймання-передачі предмету лізингу - автомобіль Lifan х 60 2013 року випуску. В додатку № 2 до договору фінансового лізингу сторонами зазначено графік сплати лізингових платежів. Позивач регулярно здійснював грошові перекази на рахунок Відповідача з метою виконання умов договору. Так, згідно платіжних документів та виписки по погашенню кредиту, наданої Відповідачем, Позивачем було проведено оплату за предмет лізингу у розмірі 86 466,10 гривень. Позивач неодноразово звертався до Відповідача, використовуючи засоби телефонного зв'язку та зустрічі із персоналом, зокрема начальником відділення у Відділенні № 5 Західного ГРУ з проханням здійснити розтермінування графіку погашення лізингових платежів, на що отримав усну відповідь про те, що Він може здійснювати погашення заборгованості за договором у сумі, котру буде взмозі оплатити, а у подальшому поставлене ним питання буде вирішено. Натомість, 23.03.2015 р. об'єкт фінансового лізингу було вилучено відповідачем у Позивача, без будь-якого повідомлення та без підписання будь-яких документів про приймання-передачу об'єкта. В подальшому, Позивач телефонним дзвінком був повідомлений про те, що автомобіль вилучено Відповідачем у зв'язку із неоплатою заборгованості згідно договору фінансового лізингу, окрім того, представником Відповідача було повідомлено про те, що автомобіль був реалізований за ціною 95 000,00 гривень. Разом із об'єктом фінансового лізингу відповідачем було вилучено шини, придбані позивачем та встановлені на автомобіль у період експлуатації загальною вартістю 4073, 60 грн. Умови даного договору він вважає несправедливими та такими, що обмежують його права як споживача, такі не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача і є несправедливими, порушують вимоги чинного законодавства, а тому є незаконними. Договір укладений з порушенням норм ЦК України. Крім того, діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 20 000, 00 грн. посилаючись на те, що на момент вилучення об'єкту фінансового лізингу був запевнений представником відповідача в тому, що у разі часткового погашення заборгованості за договором жодних претензій у Відповідача не було. З метою захисту порушених прав позивач звернувся за правовою допомогою до Адвокатського бюро "ЮПАС", внаслідок чого було укладено договір про надання правової допомоги. Згідно умов договору Позивачем було сплачено аванс в розмірі 3000, 00 грн., такий у відповідності до вимог п.1 ст. 88 ЦПК України він просить стягнути з відповідача.(а.с.2-5).

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 6 серпня 2015р. позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано договір фінансового лізингу, укладений відповідно до заяви про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу №LV00A+28261972 від 08.07.2013 р. між громадянином ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» недійсним. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, - 86 466,10 грн. фактично сплачених лізингових платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, - 4073, 60 грн. вартості придбаних шин. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_3 - 3000 грн. за надання правової допомоги та 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_3 1135,40 грн. судового збору.

Рішення оскаржив відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк», просить таке скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права , судом неповно з'ясовано усі фактичні обставини по справі. Зазначає про те, що укладаючи оспорюваний договір, позичальник не ставив під сумнів розумність та справедливість його умов, наявність окремих пунктів договору, які суд вважає несправедливими, тягне за собою недійсність саме окремих пунктів договору, а не договору в цілому. Позивач не мав можливості сплачувати платежі за договором, у зв'язку з чим звертався до банку для зменшення вказаних сум, однак вказане питання є правом, а не обов'язком банку. Оскільки вимоги позичальника про визнання договору недійсним є безпідставними, то і інші вимоги, а саме: про стягнення сплачених сум та моральної шкоди є похідними від основної вимоги, вони також не ґрунтуються на нормах закону та не підлягають до задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, представника позивача на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця. Відтак, вважав, що в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови договору фінансового лізингу є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія у повній мірі погодитись не може, оскільки суд першої інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для справи, та не надав оцінки іншим правочинам, які в сукупності є складовими договору фінансового лізингу, не дослідив правову природу договору, окрім того, застосував норми закону України «Про захист прав споживачів» при оцінці окремих положень договору, однак не дослідив та не встановив, чи ці окремі положення договору впливають на визнання недійсним договору у цілому.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судом, 8 липня 2013 року між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу № LV00A+28261972 від 08.07.2013 р.. Зазначена заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, що розміщені на офіційному веб-сайті Банку www.privatbank.ua, згідно умов Заяви, складають договір фінансового лізингу (а.с.6-8).

Згідно з умовами договору, Відповідач передає Позивачеві в лізинг автомобіль, а Позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші, платежі згідно з умовами договору.

У додатку № 1 до договору фінансового лізингу міститься специфікація та акт приймання-передачі предмету лізингу - автомобіль Lifan х 60 2013 року випуску.(а.с.7).

В додатку № 2 до договору фінансового лізингу сторонами зазначено графік сплати лізингових платежів (а.с.8).

Як на підставу для визнання положень договору несправедливим та таким, що порушує права споживача, позивач посилався на ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" . Окрім того, вказував на недійсність договору, посилаючись на норми ч.1 ст. 203, ст.ст. 215, 216, ч.2 ст.799 ЦК України.

Так, за змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає із змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.

Згідно з положенням п.4 ч.1 ст.21 Закону України "Про захист прав споживачів" права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідків є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В силу ч.5 цієї ж статті, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).

Надаючи оцінку окремим пунктам оспорюваного договору, суд першої інстанції зазначив про те, що саме ці пункти договору обмежують права лізингоодержувача, що вказує на несправедливість умов договору в цілому.

Однак , визначення поняття « несправедливі умови договору» , що закріплене у ч.2 ст. 18 Закону України « Про захист прав споживачів» включає наявність дисбалансу договірних прав та обов»язків на шкоду споживачу.

Матеріали справи не містять доказів про те, що укладення договору призвело до дисбалансу договірних відносин саме на шкоду споживачу. Як видно з позовних вимог позивача, саме неспроможність продовжувати подальші виплати та вилучення з цих підстав лізингодавцем автомобіля -предмета договору, спонукало позивача оспорювати даний договір.

Однак, згідно із заявою про приєднання до умов договору та правил надання фінансового лізингу від 08.07.2013 року позивач погодив усі умови щодо передачі предмету лізингу, вартості автомобіля - 143400 грн. , строку лізингу, графіку лізингових платежів /а.с.6/, актом приймання - передачі підтверджено про передачу автомобіля у повній комплектації /а.с.7/, отримуючи сертифікат авто в кредит , позивач ознайомився та погодив умови кредитування /а.с.10/, отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, підтвердив згоду щодо виконання договору підписанням вищенаведених документів, виконував цей договір. Як встановлено, користувався наданим автомобілем понад два роки, а отже своїми діями підтвердив про виникнення прав та обов`язків за договором фінансового лізингу, який включає і елемент найму (оренди).

Враховуючи наведене , вимоги позивача про стягнення сплачених та узгоджених з ним же лізингових платежів в розмірі 86466, 10 грн., як безпідставно отриманих відповідачем за змішаним договором, в т.ч. з елементами найму (оренди), до задоволення не підлягають.

Разом з тим, як видно з позовних вимог позивача, такий посилався на норми ч.2 ст. 806 ЦК України та ч.2 ст. 799 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення щодо найму (оренди).

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Як видно з матеріалів справи, що не заперечували сторони, договір фінансового лізингу від 8 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк», не був нотаріально посвідченим.

На зазначене, суд першої інстанції уваги не звернув та визнав договір фінансового лізингу недійсним з підстав несправедливості умов такого.

Разом з тим, відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У позовній заяві позивач вказував на нікчемність правочину з цих підстав.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору але одна з сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як видно з матеріалів справи, погодивши істотні умови договору, сторони частково виконали такий без його нотаріального посвідчення, окремі узгоджені складові змішаного договору не оспорювали, лізингодавець в особі банку вимоги про дійсність договору за таких обставин не заявляв, сторони взаємними діями до моменту вилучення предмету договору визнавали дійсність такого. Разом з тим, вчинення дій, спрямованих на припинення договірних відносин -відсутність здійснення подальших платежів з боку позивача та вилучення предмета договору з цих підстав відповідачем , унеможливлює існування договірних відносин за наявності факту ухилення обох сторін від нотаріального посвідчення договору, відтак, рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним оспорюваного договору слід залишити без змін з виключенням із мотивувальної частини рішення посилання суду на підставу недійсності такого ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи вимогу про стягнення коштів у користь позивача за придбання шин в розмірі 4 073 грн., суд першої інстанції взяв до уваги звіт про заміну шин від 19.11.2013 р. ФОП ОСОБА_6 /а.с. 52/, однак зазначений звіт не ідентифікує вказану заміну саме з автомобілем, наданим позивачу, окрім того автомобіль, як вказано вище, по акту приймання, переданий у повній комплектації, в т.ч. і з колесами, а тому стягнення цієї суми є безпідставним.

Вирішуючи вимогу про стягнення витрат на правову допомогу та стягуючи у користь позивача 3000 грн. , суд першої інстанції як на підставу підтвердження цих витрат вказав квитанцію про оплату 3000 грн. на рахунок адвокатського бюро юридичних послуг /а.с. 49/ та договір про надання правової допомоги від 12.05.2015 року, підписаний з адвокатським бюро в особі директора ОСОБА_4

Разом з тим, відповідно до ст. 84 ЦПК України, витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката, або іншого фахівця в галузі права несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно з ч.1 ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Вона допускається до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Особа, зазначена в ч.1 цієї статті, має право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні.

У матеріалах справи відсутні дані про те, що представник позивача ОСОБА_4 був допущений до участі в розгляді справи як особа, яка надає правову допомогу на підставі ухвали суду. Як видно з матеріалів справи, окрім судового засідання, у якому участь брав представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 /а.с. 53, 80, 103/, представництво інтересів здійснювала і інша за довіреністю довірена особа - ОСОБА_7 /а.с.59/, що, на думку колегії суддів, не ідентифікує особу як виконавця послуг з надання правової допомоги. Матеріали справи не містять розрахунку розміру та обсягу робіт, пов`язаних з наданням правової допомоги. Відтак, у суду першої інстанції не було правових підстав стягувати з позивача на користь відповідача зазначені витрати на правову допомогу.

Вирішуючи про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач був запевнений представниками відповідача про відсутність претензії в разі часткового виконання погашення подальшої заборгованості, однак опинився у безвихідній ситуації, а тому прийшов до висновку, що діями відповідача такому заподіяна моральна шкода. Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на обґрунтування саме заявленої позивачем суми та даних про наявність фактичних обставин спричинення моральної шкоди, а тому стягнення цих сум є безпідставним.

Враховуючи наведене, керуючись ч. 1 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 309, ст.ст.313,315,319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 6 серпня 2015 року скасувати в частині стягнення з ПАТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_3 86466,10 грн. сплачених лізингових платежів, 4 073,6 грн. вартості шин, 3000 моральної шкоди та 3000 грн. витрат на правову допомогу.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуючий суддя Береза В.І.

Судді Бойко С.М.

Штефаніца Ю.Г.