Рішення № 59061398, 20.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5086/16 Справа № 206/371/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Котушенко С.П.

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Красвітної Т.П., Романюк М.М.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до комунального закладу "Дніпропетровський дитячий протитуберкульозний санаторій №7" Дніпропетровської обласної ради, третя особа - головний лікар комунального закладу ОСОБА_3 про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИЛА:

22 січня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом (а.с.138-139) до комунального закладу "Дніпропетровський дитячий протитуберкульозний санаторій №7" про поновлення на роботі. Позивач вказувала на те, що з 01 серпня 2008 року перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах, з 01 грудня 2014 року вона працювала на посаді завідуючого педагогічною частиною. Після призначення ОСОБА_3 головним лікарем комунального закладу, остання розпочала так звану "чистку кадрів", намагалась змусити її писати доповідні на інших працівників, а отримавши відмову виконувати такі вказівки - погрожувала їй звільненням. Наказами №363-к від 16 листопада 2015 року та №400-к від 08 грудня 2015 року їй було оголошено догани за невиконання функціональних обов'язків, проте жодних конкретних вказівок та підстав для цього зазначено не було і письмових пояснень у неї не брали.

23 грудня 2015 року наказом №409-к її було звільнено з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України. Підставою для звільнення вказано витяг з протоколу №19 від 09 грудня 2015 року засідання комітету профспілки КЗ "ДЦПТС №7", проте в той день на засіданні комітету профспілки питання про її звільнення розглянуто не було, засідання було перенесене на 10 грудня, яке також не відбулося у зв'язку з тим що, вона пішла на лікарняний.

Посилаючись на порушення своїх трудових прав, позивач просила визнати незаконними та скасувати накази про притягнення її до дисциплінарної відповідальності №363-к від 16 листопада 2015 року, №400-к від 08 грудня 2015року та №409-к від 23 грудня 2015року; поновити її на посаді завідуючої педагогічною частиною з 23 грудня 2015 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 4 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення як незаконного, необґрунтованого та про ухвалення нового рішення.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 01 серпня 2008 року позивач перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах, а з 01 грудня 2014 року вона працювала на посаді завідуючого педагогічною частиною.

Наказами №363-к від 16 листопада 2015 року та №400-к від 08 грудня 2015 року їй було оголошено догани за невиконання функціональних обов'язків, а наказом №409-к від 23 грудня 2015року - звільнено з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Статтею 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (ст.150 КЗпП України).

В силу ст.10 ЦПК України саме на роботодавцеві лежить обовязок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарних проступків.

Оголошуючи позивачеві догану, відповідач в наказі №363-к від 16 листопада 2015 року послався лише на невиконання функціональних обов'язків. Проте в чому конкретно полягає невиконання функціональних обов'язків та коли воно мало місце в наказі не зазначено. Наказом №400-к від 08 грудня 2015 року позивачу було оголошено догану за невиконання функціональних обов'язків посадової інструкції п.2.2., 2.11., 2.16.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 у своїй роботі користується посадовою інструкцією завідуючого педагогічною частиною КЗ "ДДПТС №7" (а.с.7-8) і зобов'язана організовувати навчально-виховний процес в санаторії (п.2.2.); постійно здійснювати контроль за виконанням учбових програм, якістю знання учнів, змістом і ефективністю учбово-виховної роботи (2.11.); несе безпосередню відповідальність та здійснює контроль за організацією та чіткістю навчально-виховного процесу, виконанням навчальних планів та програм, наявністю, оформленням та зберіганням шкільної документації (2.16.). Проте ні в суді першої, а ні в суді апеляційної інстанції не доведено, що порушення вказаних пунктів посадової інструкції стало обґрунтованою причиною накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

В наказі №409-к від 23 грудня 2015 року вказано лише про звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України без обґрунтування підстав для звільнення.

Дійшовши висновку про законність зазначених наказів, суд, усупереч вимогам ст.ст.214, 215 ЦПК України, обмежився посиланням на докладні та службові записки працівників санаторію, акти пояснення головного лікаря санаторію до оголошених доган тощо, не зазначивши, коли і які конкретно порушення трудових обовязків допустила позивач, щодо яких застосовано дисциплінарні стягнення та якими саме доказами підтверджено ці факти.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача та 3 особа пояснили, що 14 листопада 2015 року мала місце втеча учениці із санаторію, в чому була винна одна з вихователів, котру було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. У зв'язку з цим 16 листопада 2015 року позивачу також було оголошено догану за неналежний контроль за роботою вихователів та неповідомлення голововного лікаря санаторію про вказану подію.

При застосуванні до позивача вказаного дисциплінарного стягнення не було враховано, що 14 та 15 листопада 2015 року були вихідними днями. Згідно з наданими суду графіком роботи працівників та табелем обліку робочого часу в ці дні позивач не працювала, а в період з 16 по 19 листопада того ж року вона знаходилася у відпустці на підставі наказу від 09 листопада 2015 року (а.с.146-148, 153-155, 212-213).

З пояснень представника відповідача та 3 особи в суді апеляційної інстанції вбачається, що 08 грудня 2015 року позивач неетично поводила себе з головним лікарем санаторію і на вимогу останьої не надала звіт про виконану роботу з персоналом санаторію, за що їй було оголошено догану (наказ №400-к від 08 грудня 2015 року), а пізніше звільнено з роботи. Ніяких дисциплінарних проступків чи порушень трудових обовязків після 08 грудня 2015 року позивач не допускала оскільки не працювала, а знаходилася на лікарняному.

Такі пояснення вказаних осіб спростовують факт невиконання позивачем п.п.2.2., 2.11., 2.16. посадової інструкції, про що вказано в наказі №400-к від 08 грудня 2015 року.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна норма передбачена й ч.2 ст.149 КЗпП України, згідно якої за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

На підставі п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.п.22, 23 постанови від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п.3, 4, 7, 8 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Зокрема, у справі про звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

За передбаченими п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст.151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

Оскільки суд не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, постановлене судове рішення, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що застосовані до позивача дисциплінарні стягнення є незаконним, тому вона у відповідності зі ст.235 КЗпП України, підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) з наступними змінами, суд, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходить з заробітної плати позивача за останні два місяці, що передували звільненню. У разі, коли протягом двох місяців, що передували звільненню з роботи, працівник не з його вини працював не всі робочі дні, його середня заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється за фактично відпрацьований час у цьому періоді, а не за два повні календарні місяці, що йому передували.

Пунктом 3 Порядку визначені виплати, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Це: основна заробітна плата, доплати та надбавки, премії, які не носять разового характеру, винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Зі справи вбачається (а.с.140-141, 211, 226-228), що заробітна плата позивача у жовтні та листопаді 2015 року становила відповідно 2 500,73 грн. та 4 439,50 грн. В зазначений період мали місце 38 робочих днів. Таким чином, середньомісячна заробітна плата складає 3 470,12 грн., а середньоденна - 182,64 грн. Період вимушеного прогулу з 24 грудня 2015 року по 20 липня 2016 року становить 142 робочі дні. Заробітна плата позивача за час вимушенного прогулу становить 25 934,88 грн.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших платежів (п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").

З урахуванням того, що порушення трудових прав позивача спричинило їй моральні страждання, у відповідності зі ст.237-1 КЗпП України вона має право на відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи тривалість неправомірних дій відповідача, характер заподіяної шкоди та обсяг перенесених позивачем страждань, використовуючи роз'яснення, викладені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами), судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди позивача 1 500 грн.

На підставі ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 мала витрати на сплату судового збору за апеляційною скаргою у розмірі 2 425,28 грн. (а.с.189), які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 316, 367 ЦПК України, 235, 237-1 КЗпП України колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року скасувати.

Визнати незаконними накази головного лікаря комунального закладу "Дніпропетровський дитячий протитуберкульозний санаторій №7" Дніпропетровської обласної ради №363-к від 16 листопада 2015 року і №400-к від 08 грудня 2015 року про оголошення доган ОСОБА_2 та №409-к від 23 грудня 2015 року про звільнення з роботи.

Поновити ОСОБА_2 на посаді завідуючого педагогічною частиною комунального закладу "Дніпропетровський дитячий протитуберкульозний санаторій №7" Дніпропетровської обласної ради з 24 грудня 2015 року.

Стягнути з комунального закладу "Дніпропетровський дитячий протитуберкульозний санаторій №7" Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_2 заробітну плату за вимушений прогул у розмірі 25 934,88 грн., 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди, судові витрати у розмірі 2 425,28 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 1 102,40 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення на її користь заробітної плати за один місяць у розмірі 3 470,12 грн. підлягають обов'язковому негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Котушенко С.П.

Судді Романюк М.М.

ОСОБА_4