Рішення № 59061383, 19.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4450/16 Справа № 201/1567/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.

за участю секретаря Синенка Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділ в натурі частини квартири, стягнення грошової компенсації вартості частини житла, визнання права власності на майно в порядку спадкування і стягнення судових витрат, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютоу 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовними вимогами до відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які у подальшому були доповнені та уточнені, та просила: у разі наявності технічної та юридичної можливості виділити в натурі їй частину спірної квартири; у разі неможливості виділити їй в натурі частину квартири, стягнути на її користь грошову компенсацію вартості ? частини спірної квартири, після чого перевести право власності на інших співвласників відповідачів у справі та стягнути судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині обґрунтування підстав відмови ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, у передбаченому законом порядку отримали для проживання однокімнатну квартиру № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського у м. Дніпропетровську, загальною площею 42.2 кв. м., житловою площею 18.2 кв. м.. Відповідно до закону вони у 1998 році приватизували займане житло, про що отримали свідоцтва про право власності на це житло, видане 04 травня 1998 року ОСОБА_7 міськвиконкомом за № 1/1564-98, зареєстрованим ОСОБА_7 інвентар бюро за реєстровим № 265п-97-195.

29 квітня 2000 року ОСОБА_5 помер. Позивач у справі - ОСОБА_2, яка є дочкою померлого, набула право власності на 1/4 частину вказаної квартири після смерті батька - ОСОБА_5.

Дані обставини підтверджені свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 листопада 2000 року, виданим державним нотаріусом Першої ОСОБА_7 державної нотаріальної контори ОСОБА_8, на підставі якого 28 грудня 2000 року КП «ОСОБА_7 міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_7 обласної ради зареєстровано за позивачкою ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську, реєстровий № 846-308 в реєстровій книзі № 4634.

Отже, після смерті ОСОБА_5 належна йому ? частина вказаної квартири була успадкована позивачем у розмірі 1/4 частини та його дружиною - ОСОБА_6 у розмірі 2/4 квартири.

Таким чином, ОСОБА_6 стала власником ? частини спірної квартири.

26 серпня 2008 року померла ОСОБА_6

Належна їй частина спірної квартири перейшла в порядку спадкування до її сина - ОСОБА_3 та онука - ОСОБА_4 (відповідачі), які у встановлений законом строк звернулися з заявами про прийняття спадщини.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для звернення позивача до суду були ті обставини, що не дивлячись на те, що позивач юридично є співвласником вищевказаної квартири, вона фактично позбавлена відповідачами права володіти та користуватися власним майном, так як відповідачі не надають позивачу фактичної можливості користуватися 1/4 частиною цієї квартири, не погоджується на пропозицію позивача укласти та нотаріально посвідчити договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільною квартирою, не погоджуються сплатити позивачу грошову компенсацію вартості її частки в даній квартирі. Численні переговори з цього приводу виявилися безрезультатними. Позивач вважала, що такими діями відповідачі порушують її права, як власника вищезазначеної квартири.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача щодо виділу їй в натурі ? частини спірної квартири, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом першої інстанції враховано, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського НДІІСЕ № 2604/2605-14 від 22 січня 2015 року встановлено відсутність можливості виділити у натурі ? частину квартири № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського в м. Дніпропетровську.

Відмовляючи у задоволенні зазначеної частини вимог, суд першої інстанції виходив з того, що частиною 2 ст. 364 ЦК України встановлено, що виділ в натурі частини неподільної речі є юридично неможливим. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України). Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч. 1 ст.183). Пунктом 6 постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (зі змінами), встановлено, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить, мати на увазі, що виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Аналогічний висновок можна зробити виходячи з аналізу змісту норм ст. сі. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України, що виділ часток (поділ) жилого будинку (квартири), що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи, що спірна квартира № 54 будинку № 35 корпус 5 по вул. Дзержинського у м. Дніпропетровську є однокімнатною, висновком судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського НДІІСЕ № 2604/2605-14 від 22 січня 2015 року встановлено відсутність можливості виділити в натурі її ? частину, тобто встановлено юридичну і технічну неможливість виділення її в натурі, за вказаних обставин вірно дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виділення в натурі частини спірної квартири не підлягають задоволенню. Тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з співвласників (відповідачів) на користь позивача грошової компенсації вартості 1/4 частки спірної квартири, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського НДІІСЕ № 1943/1944-15 від 03 грудня 2015 року встановлено, що ринкова вартість даної квартири на дату оцінки складає 838 345 грн., а вартість ? її частини складає 209 586 грн.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 3/4 частини вказаної квартири, власником якої була ОСОБА_6, перейшло до відповідачів в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 Але, оскільки, в силу певних обєктивних причин, на даний час, жодним з відповідачів не отримано свідоцтво про право на спадщину і не зареєстровано відповідно до чинного законодавства право власності на вказану частину (чи іншу) спірної квартири, суд першої інстанції дійшов висновку, що питання сплати грошової компенсації вартості 1/4 частки квартири може бути предметом судового розгляду тільки після набуття відповідачами права власності на їх, кожного окремо, частку квартири.

Однак, з таким обґрунтуванням підстав відмови ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог, колегія суддів погодитись не може, а тому колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності зміни обґрунтування підстав відмови, у зазначеній частині позовних вимог, з наступних підстав.

Судом було встановлено, що з урахуванням вимог ч. 5 ст. 1268 ЦК України позивач вважала, що відсутність реєстрації у відповідачів права власності на частку у цій спірній квартирі не є перешкодою для вирішення даного спору, так як даний спір стосується розпорядження позивачем своєю часткою, небажання відповідачів у встановленому законом порядку оформити право власності на спадкове майно у зв'язку зі значними майновими затратами не може бути підставою для обмеження позивача у праві на виділ частки зі спільного майна. Позивач зазначала, що встановлення вказаного у позові надасть їй можливість реалізувати свої права, гарантовані законодавством України. Оскільки, у добровільному порядку питання не вирішено, виник спір, права позивача порушено і вона змушена звертатися до суду.

Згідно із ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно із ч. З ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково не встановлено наступні обставини у справі, а саме.

Суд першої інстанції виходив з того, що26 серпня 2008 року померла ОСОБА_6 та належна їй частина спірної квартири перейшла в порядку спадкування за з-аконом до її сина - ОСОБА_3 та онука - ОСОБА_4 (відповідачі), які у встановлений законом строк звернулись з відповідними заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Однак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково не враховано наступне і зазначене підтверджено матеріалами справи. Так, судом першої інстанції не враховано, що 21.03.2000р. ОСОБА_6 склала заповіт, який було нотаріально посвідчено, відповідно до якого вона заповіла належну їй частину квартири №54 по вул. Дзержинського, б.35, корпус 5 в м. Дніпропетровську своєму внукові - ОСОБА_4 (а.с.59).

Відповідно до ст.ст.1235-1236 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Згідно з приписами ст..ст. 1268-1270 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

26.08.2008р. ОСОБА_6 померла, а 10.02.2009р. ОСОБА_4 звернувся до Першої ОСОБА_7 державної нотаріальної контори з заявою про прийняття заповіданого йому ОСОБА_6 спадкового майна - частини квартири №54 по вул.Дзержинського, б.35, корпус 5 в ОСОБА_7.

Відповідно до ст..1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

З дослідженої судом першої інстанції копії спадкової справи 128-09, заведеної після смерті ОСОБА_6 (а.с.52-67) вбачається, що ОСОБА_4 із заявою про відмову від прийняття спадщини до нотаріуса не звертався.

Відповідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст..1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Згідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.02.2009р. до Першої ОСОБА_7 державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті своєї матері -ОСОБА_6 звернувся також і ОСОБА_3.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, що належна ОСОБА_6 частина квартири №54 по вул. Дзержинського, б.35, корпус 5 в м.Дніпропетровську перейшли в порядку спадкування за законом до її сина - ОСОБА_3 та онука - ОСОБА_4 не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, фактично частина спірної квартири після смерті ОСОБА_6 перейшла в порядку спадкування за заповітом виключно до її онука - ОСОБА_4.

Оскільки, належна ОСОБА_6 частина квартири №54 по вул.Дзержинського, б.35, корпус 5 в м.Дніпропетровську перейшла в порядку спадкування за заповітом виключно до її онука - ОСОБА_4, колегія суддів вважає помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи й висновок суду першої інстанції відносно того, що «оскільки жодним документом, жодним нормативним актом не визначено частку кожного відповідача у спірній квартирі, у випадку прийняття судом рішення про виплату позивачеві грошової компенсації його частки не можливо буде визначити скільки і у якому розмірі повинен відшкодовувати кожен із відповідачів. Крім того, вони окремо будуть мати можливість використати право першої можливості (покупки) частик вказаного позивачкою її житла в ідеальній долі в разі її продажу позивачкою».

Щодо неотримання відповідачами свідоцтва про право на спадщину і відсутність реєстрації відповідно до чинного законодавства права власності на спірну частину.

Оскільки, 10.02.2009 року ОСОБА_4 подав до Першої ОСОБА_7 державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом ? частини квартири №54 по вул.Дзержинського, б.35, корпус 5 в м.Дніпропетровську, після померлої 26.08.2008р. ОСОБА_6. У встановлений законом строк, відповідач ОСОБА_3 звернувся до Першої ОСОБА_7 державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої 26.08.2008р. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у встановлений законом строк не подав заяву про відмову від спадщини, колегія суддів вважає, що з урахуванням вимог ч.5 ст. 1268 ЦК України, відсутність реєстрації за ОСОБА_4 права власності на частку у квартирі №54 по вул. Дзержинського, б.35, корпус 5 ум. ОСОБА_7 не є перешкодою для вирішення даного спору, так як даний спір стосується розпорядження Позивачем своєю часткою, а тому небажання Відповідачів у встановленому законом порядку оформити право власності на спадкове майно у зв'язку зі значними майновими затратами не може бути підставою для обмеження Позивача у праві на виділ частки зі спільного майна.

Відмовляючи у позові в частині вимог щодо сплати грошової компенсації вартості ? частини квартири, суд першої інстанції на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув та помилково вважав, що небажання відповідачів у встановленому законом порядку оформити право власності на спадкове майно, у зв»язку зі значними майновими затратами, є підставою для обмеження позивачу у праві на отримання грошової компенсації вартості ? частини спірної квартири.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України).

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Дніпропетровського НДІІСЕ № 1943/1944-15 від 03 грудня 2015 року ринкова вартість спірної квартири на дату оцінки складає 838 345 грн., а вартість 1/4 частини складає 209 586 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року № 6-2925цс15.

Суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про регулювання спірних правовідносин положеннями ст. 364 ЦК України, разом з тим не встановив тих всіх зазначених вище фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору, однак ухвалив по суті правильне рішення.

У суді апеляційної інстанції було встановлено що позивач дійсно не заперечує проти отримання грошової компенсації вартості її частки у спірній квартирі. Відповідачами у заперечення вимог щодо розміру компенсації належних доказів не надано та не заперечувався варіант продажу спірної квартири з подальшою виплатою такої грошової компенсації позивачу. Крім того, колегією було встановлено, що відповідач ОСОБА_4 на даний час офіційно не працює та виїхав на заробітки у зв»язку з відсутністю роботи, а відповідач ОСОБА_3 є пенсіонером.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, колегія суддів вважає, що підставою для відмови позивачу у задоволенні її позовних вимог в частині щодо виплати грошової компенсації вартості ? частини квартири є те, що відповідачі користуються спільним майном та самостійно, у тому числі і за позивача сплачують усі витрати по комунальним платежам, однак, є не спроможними виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, оскільки, визначена судовою будівельно-технічної експертизою № 1943/1944-15 від 03 грудня 2015 року ринкова вартість 1/4 частини у розмірі 209 586 грн.становитиме для них надмірний тягар.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про виділ в натурі частини квартири, визнання права власності на майно в порядку спадкування і стягнення судових витрат слід відмовити.

А висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення грошової компенсації вартості частини житла, підлягають зміні, але в частині обґрунтування підстав відмови.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 309, 314 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року в частині обґрунтування підстав відмови ОСОБА_2 у її позовних вимогах до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації вартості частини житла - змінити.

У іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді В.Ю.Міхеєва

ОСОБА_9