Ухвала суду № 59061341, 15.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/749/16 Справа № 205/1323/13-к Головуючий у 1 й інстанції - Доповідач - Онушко Н.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Судді доповідача Онушко Н.М.

суддів Кондакова Г.В., Мазниці А.А.

за участю:

секретаря судового засідання Шемета Ю.С.

прокурора Патєха О.Г.

третьої особи, щодо майна якої вирішується

питання про арешт ОСОБА_1

представника третьої особи, щодо майна якої

вирішується питання про арешт ОСОБА_2

потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 лютого 2013 року про арешт майна, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19.02.2013 про арешт майна. Одночасно апелянтом подана заява про поновлення строку апеляційного оскарження зазначеної ухвали, з посиланням на поважність причини його пропуску.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 19.02.2013 клопотання слідчого СВ Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області про накладення арешту на майно було задоволене, накладений арешт на майно, що належить посадовій особі ОК «ОСОБА_5 Тарханкут» ОСОБА_6, а саме на:

-Квартиру АДРЕСА_1;

-Квартиру АДРЕСА_2;

-Гараж 413 по вул. Будьонного, 14, у м.Дніпропетровську;

-Гараж 413 А по вул. Будьонного, 14, у м.Дніпропетровську;

-Гараж 246 В по вул. Будьонного, 14, у м.Дніпропетровську.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що 30.11.2012 року до Ленінського РВ ДМУ ГУМС України надійшло звернення членів ОК «ОСОБА_5 Тарханкут» щодо неправомірних дій з боку посадових осіб вказаного кооперативу, які своїми злочинними діями нанесли членам кооперативу матеріальні збитки а саме: ОСОБА_3 241660 гривень, ОСОБА_7 199856 гривень, ОСОБА_8 190 390 гривень, а тому з метою забезпечення цивільного позову потерпілих, яким заподіяно значні матеріальні збитки, накладення арешту на вищезазначене майно є доцільним.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що рішення слідчого судді є необґрунтованим та незаконним, арешт був накладений з порушенням вимог процесуального закону, така підстава накладення арешту, як забезпечення цивільного позову, не є правомірною та суперечить вимогам ст.170 КПК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться більше трьох років, до цього часу він не є підозрюваним або обвинуваченим, а має статус свідка, оскільки відсутні будьякі докази його вини та завданих збитків.

Також зазначає, що він є добросовісним набувачем арештованого майна, яке було придбане ним до призначення на посаду голови кооперативу «ОСОБА_3 Тарханкут». Вказує, що при накладенні арешту на вищезазначене майно не було визначено його вартість та в самій ухвалі від 19.02.2013 року не вказаний строк дії самої ухвали, що також є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника, що апеляційну скаргу підтримали, прокурора та потерпілих, які вважали апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, з урахуванням положень ч.1 ст. 5 КПК України, за якими процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_6 колегія суддів вважає за необхідне керуватися положеннями ст.ст.170-175 КПК України в редакції, що є чинною на час апеляційного розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачається з наданих матеріалів, арешт майна ОСОБА_6 був застосований з метою забезпечення цивільного позову потерпілих. Згідно ч.6 ст.170 КПК України, у такому випадку арешт може бути накладений на майно обмеженого кола субєктів - підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної або юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями або бездіяльністю підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, або неосудної особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за умови наявності обґрунтованого розміру цивільного позову.

Разом з тим, згідно з поясненнями апелянта, що не спростовуються наданими матеріалами, будь-якій особі, в тому числі самому ОСОБА_6, не повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні незважаючи на те, що відомості про розслідуване кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.11.2012, а отже ОСОБА_6 не є належним субєктом, на майно якого може бути накладений арешт на підставі п.4 ч.2, ч.6 ст.170 КПК України. Також колегія суддів приймає до уваги, що питання обґрунтованості розміру цивільного позову слідчим суддею не досліджувалося.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_6 та вважає за необхідне її задовольнити.

Питання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді колегія суддів не вважає за доцільне вирішувати зважаючи на те, що згідно наданим матеріалам питання про арешт було розглянуте без участі апелянта, а отже за правилами ч.3 ст.395 КПК України строк апеляційного оскарження відповідної ухвали належить відраховувати від дня отримання представником ОСОБА_6 її копії, а саме від 13.06.2016 (а.п.21). Таким чином, подавши відповідну апеляційну скаргу 17.06.2016, апелянт цей строк не пропустив.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_6, задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2013 про арешт майна скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області про арешт майна ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: