Рішення № 59054361, 14.07.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/1283/15-ц

Провадження № 22-ц/779/942/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Василишин Л.В., Мелінишин Г.П.,

секретарів: Турів О.М., Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича до ОСОБА_3 про повернення боргу, за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича на рішення Долинського районного суду від 17 березня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про повернення боргу.

Позовні вимоги, які в процесі розгляду справи були уточнені, обґрунтовував тим, що у 2011 році з метою придбання будівельних піноблоків у кількості 2 500 штук за ціною 2,40 доларів США він передав відповідачу 6 000,00 доларів США, проте, у 2012 році замість 2 500 штук піноблоків відповідач доставив на будівельний майданчик тільки 300 штук, 700 штук вигрузив за 12 км від домовленого місця, а 1 500 піноблоків на суму 3 600 доларів так і доставлено не було.

Зазначав, що у 2014 році, так і не отримавши оплачені ним піноблоки, дізнавшись про пожежу виробничого цеху відповідача, позичив останньому 2 400,00 доларів США для придбання в ОСОБА_4 чотирьох форм-обладнань по виготовленню таких же піноблоків, які використовуються відповідачем у виробництві.

Крім того, за усною домовленістю з відповідачем, він знову надав кошти в розмірі 4 000,00 доларів США ОСОБА_5 для погашення боргових зобовязань, які виникли між ним та ОСОБА_3 в результаті придбання останнім форм для виготовлення піноблоків.

Посилаючись на те, що протягом 2011-2014 року між ним та відповідачем існували договірні зобовязання, які згодом переросли у боргові, про що 12 жовтня 2014 року ОСОБА_3 була надана розписка на 10 000,00 доларів США, крім того, відповідачем не було виконано належним чином договірних зобовязань щодо доставки піноблоків на будівельний майданчик на суму 2 400 доларів США, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь 533 707,65 грн., з яких сума боргу 12 400 доларів США, що еквівалентно 335 474,43 грн., три відсотки річних за користування коштами в сумі 14 393,23 грн., а також інфляційні нарахування за період з 12 жовтня 2014 року по 01 березня 2016 року в розмірі 183 839,99 грн.

Рішенням Долинського районного суду від 17 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000,00 доларів США за договором позики, що в гривневому еквіваленті становить 268 446 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 393,19 грн. понесених судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_3 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що він зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому згідно правил підсудності справа повинна була розглядатися за місцем його проживання.

Вказував, що ухвалою Долинського районного суду від 25 червня 2015 року було накладено арешт на будівлю цеху стружки, що знаходиться у власності ПП «ОСОБА_6 XXI», засновником та керівником якої є він, однак суд в порушення ч. 3 ст. 152 ЦПК не давав оцінки про вартість цеху та його компонентів.

Зазначає, що висновок суду про те що позивач та його представник не підтримали заявлений відвід судді і просили в його задоволенні відмовити є не вірним, оскільки він настоював на відводі судді.

Вважає, що висновок суду про те, що між ним та відповідачем було укладено усний договір купівлі-продажу на виготовлення 2500 штук піноблоків з оплатою у розмірі 6 000 доларів США за їх доставку є не вірним, оскільки у 2011 році піноблоки виготовлені іще не були, а тому між ними виникли правовідносини, які мають змішану форму договору підряду та договору перевезення.

Вказує, що ним частково виконанні умови підряду та перевезення, зокрема виготовлено і доставлено 1000 штук піноблоків, 300 блоків було доставлено безпосередньо на будівельний майданчик позивача, а 700 блоків вивантажені у іншому місці за вказівкою ОСОБА_2, оскільки будівельний майданчик останнього знаходиться на складному рельєфі, який при доставці вантажу створює небезпеку для водія і транспортного засобу.

Вважає, що висновок суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 400,00 доларів США вартості доставлених піноблоків у звязку з порушенням договору купівлі продажу є безпідставними та таким, що не підлягає до задоволення, оскільки вона не стосується предмета спору є не вірним, тому, що даний висновок приховує суть правовідносин на які вказують ст. 837, 909 ЦК України.

Зазначає, що ОСОБА_2 бажав отримати від нього гроші, а не піноблоки, проте позивач не може вимагати з нього стягнення коштів, оскільки це суперечить характеру правовідносин ст. 837, ч. 2 ст. 846, ст. 909 ЦК України.

Крім того, згідно п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України позивач не може претендувати на спірне майно із-за пропуску строку позовної давності.

Вважає, що пожежа, яка сталася 22 червня 2014 року на цеху по виготовленню піноблоків, є непереборною силою, яка звільняє від виконання зобовязання, а саме поставки ОСОБА_2 1500 піноблоків.

Зазначає, що суд, роблячи висновок про те, що ОСОБА_2 викупив його борги у ОСОБА_4 в розмірі 2 400 доларів США та у ОСОБА_5 у розмірі 4 000 доларів США, не надав правової оцінки характеру правовідносин.

Вказує, що у разі заміни кредиторів необхідно дотримуватися ст. 513, 516, 517 ЦК України, а оскільки не дотримано письмової форми правочину щодо кредитора та боржника, заміни кредитора, відсутній факт передачі письмових документів, тому дана частина позовних вимог не підлягає до задоволення.

Зазначає, що висновок суду про те, що правовідносини з приводу стягнення богу за договором купівлі-продажу, які існували між сторонами у 2011 році до укладення договору позики, припинили свою дію з моменту новації у формі договору позики від 12 жовтня 2014 за спільною домовленістю сторін для впорядкування його боргового зобовязання є невірним, оскільки між ним та ОСОБА_2 була відсутня домовленість про заміну первісного зобовязання, крім того, вказує, що первісного зобовязання взагалі не існує у письмовій формі.

Вказує, що ОСОБА_2 визнав, що передачі коштів в сумі 10 000 доларів США станом на 12 жовтня 2014 року не відбулося, тому дана розписка, як доказ не підтверджує позику грошей, оскільки договір позики є укладеним з моменту передачі грошей.

У звязку з наведеним, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі на дане рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм матеріального права.

Зазначає, що висновок суду про те, що його вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних за користування коштами не підлягають до задоволення у звязку з тим, що договором позики від 12 жовтня 2014 року не передбачено кінцевого терміну повернення коштів, а розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення зобовязання, а не з моменту укладення договору позики є помилковим, оскільки три проценти річних є відповідальністю боржника за порушення грошового зобовязання, а згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обовязку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь який час.

Вказує, що ціну позову, як і вимогу про стягнення суми боргу було визначено не у валюті, а у гривневому еквіваленті, відповідно до встановленого курсу НБУ, відповідно інфляційні нарахування також були визначені в гривневому еквіваленті, а не у валюті.

Вважає, що суд не вірно стягнув з відповідача на його користь судові витрати у розмірі 4 393,19 грн., оскільки він поніс витрати у розмірі 8 735,72 грн., з яких загальна сума судового збору за подачу позовної заяви разом із сумою коштів за послуги банку 5 227,22 грн., сума судового збору за подачу заяви про забезпечення позову разом із сумою коштів за послуги банку 245,60 грн., загальна сума коштів, оплачених банку за отримання довідок про курс долара США до української гривні 200 грн., сума коштів, оплачених за отримання відомостей з ЄДР юридичних та фізичних осіб, разом із сумою коштів за послуги банку 62,90 грн., сума коштів за надання правової допомоги 3 000 грн.

У звязку з наведеним просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_3 на його користь суму в розмірі 430 409,38 грн., з яких сума боргу в розмірі 10 000 доларів США, що еквівалентно 270 543,89 грн., три проценти річних за користування коштами 11 607,44 грн., інфляційні нарахування, за період часу з 12 жовтня 2014 року по 01 березня 2016 року у розмірі 148 258,05 грн.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 свою апеляційну скаргу підтримали з наведених вище мотивів, апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечили, посилаючись на її безпідставність.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 свою апеляційну скаргу підтримали, апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечили, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_3 та часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За правилами ст. 1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобовязанням. Заміна боргу позиковим зобовязанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Згідно з ч. ч. 2-4 ст. 604 ЦК України, зобовязання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобовязання новим зобовязанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобовязань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобовязання, повязані з первісним зобовязанням, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судом встановлено, що у 2011 році на підставі усно укладеного договору купівлі-продажу між сторонами було досягнуто домовленості про виготовлення відповідачем 2 500 штук піноблоків та доставлення їх на місце будівництва позивача, за що позивачем було оплачено відповідачу 6 000,00 доларів США.

У 2012 році на місце будівництва відповідачем було завезено 300 штук піноблоків, ще 700 штук вигружено у сусідньому селі Вишків, а решту піноблоків в кількості 1500 штук відповідачем доставлено не було, як і не було повернуто оплачених коштів в розмірі 3 600,00 доларів США, про що не заперечив і відповідач.

В 2014 році позивач за попередньою домовленістю з відповідачем, надав ОСОБА_4 2 400,00 доларів США за придбані для відповідача чотири форми - обладнання для виготовлення піноблоків, які використовуються у його виробництві.

Крім того, в липні 2014 року, за попередньою домовленістю між сторонами, позивач для погашення боргового зобовязання, яке виникло у відповідача в результаті придбання у ОСОБА_5 форм для виготовлення піноблоків, надав останньому 4 000,00 доларів США взамін на боргову розписку.

Будучи допитаними в якості свідків, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт отримання коштів від позивача за придбані для відповідача форми для виготовлення піноблоків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розписки від 12 жовтня 2014 року, ОСОБА_3 у присутності свідка ОСОБА_4 взяв на себе зобовязання повернути позивачеві 10 000,00 доларів США.

Відповідач не виконав свої зобовязання, в добровільному порядку кошти ним не повернуто.

Таким чином, написання відповідачем розписки є свідченням того, що відбулася новація зобовязання (ст. 604 ЦК України, ст. 1053 ЦК України) і за домовленістю сторін первісне зобовязання за договорами купівлі-продажу піноблоків та форм для їх виготовлення було замінено новим зобовязанням між сторонами, а саме: за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу був замінений позиковим зобовязанням.

Отже, суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, прийшов до вірного висновку про новацію боргу у позикове зобовязання за правилами ст. 1053 ЦК України, що виник із договорів купівлі-продажу піноблоків та форм для їх виготовлення та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17 березня 2016 року складає 268 446 грн.

Посилання апелянта ОСОБА_3 про те, що між ним та ОСОБА_2 була відсутня домовленість про заміну первісного зобовязання, крім того, не існує самого первісного зобовязання не заслуговують на увагу, оскільки відповідач зобовязався віддати позивачу 10 000 доларів США, на підтвердження чого позивач надав суду оригінал розписки, що дає підстави для висновку про те, що зобовязання не виконано.

Факт написання відповідачем зазначеної розписки не заперечуються.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що розписка була написана ним під фізичним тиском позивача та використовуючи його безпорадне становище у звязку з станом здоровя належними доказами не підтверджено.

Як вбачається з матеріалів перевірки Долинського РВ УМВС у Івано-Франківській області № 1866 ЄО № 2299 від 04 червня 2015 року та № 2090 ЄО № 2568 від 20 червня 2015 року, на неодноразові вимоги ОСОБА_2 повернути борг, ОСОБА_3 звертався з заявами в Долинський РВ УМВС в Івано-Франківської області про те, що позивач йому погрожує фізичною розправою та виражається в його сторону нецензурними словами.

Згідно висновків ДІМ Долинського РВ УМВС від 07 червня 2015 року та 21 червня 2015 року підстав для внесення відповідної інформації до ЄРДР не було у звязку з відсутністю даних про наявність кримінального правопорушення.

Апелянт ОСОБА_3 заперечуючи факт наявності існування первісного зобовязання, разом з тим визнав факт неповернення коштів в розмірі 3 600,00 доларів США за невиготовлені та недоставлені піноблоки в розмірі 1500 штук.

Його доводи про те, що правовідносини щодо виготовлення та доставки піноблоків виникли між позивачем та ПП «ОСОБА_6 ХХІ» не знайшли підтвердження в судовому засіданні, оскільки доказів поступлення коштів на підприємство суду не надано.

Не знайшли свого підтвердження і пояснення апелянта про те, що ним не одержувалися кошти в доларах США, оскільки сам позивач в банку здійснив обмін 6 000 доларів США на національну валюту, оскільки відсутні докази з цього приводу.

Крім того, з поданої ОСОБА_3 04 червня 2015 року заяви до правоохоронних органів вбачається, що позивачем за 2,5 тис. піноблоків було оплачено йому 6 000 доларів США.

За правилами п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності та забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Оскільки в апеляційному порядку не було оскаржено ухвалу суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з недотриманням правил територіальної підсудності та ухвалу про забезпечення позову, доводи апелянта про їх незаконність не заслуговують на увагу.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що кінцевий термін повернення коштів договором позики не був встановлений, а тому відсутні підстави для їх стягнення.

Разом з тим, з таким висновком погодитися не можна, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права.

Так, позичальник, як передбачено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що строк повернення позики сторонами не був обумовлений.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснив, що звернувся до відповідача про повернення коштів 20 червня 2015 року

Таким чином, оскільки кошти в добровільному порядку повернуто не було, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобовязання за період з 20 липня 2015 року по 14 липня 2016 року в сумі 296 доларів США, що еквівалентно станом на 14 липня 2016 року за офіційним курсом НБУ 7 347,10 грн.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення інфляційних сум є вірним, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

А тому не заслуговують на увагу доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що при вирішенні питання про повернення боргу має враховуватися індекс інфляції, оскільки такий установлений відносно гривні, а не долара США.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні трьох відсотків річних підлягає до скасування з ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, підлягає до скасування і рішення суду в частині розподілу судових витрат та відповідно до ст. 88 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 5 366,76 грн., а також стягнути 2 000,00 грн. за надання правової допомоги.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду від 17 березня 2016 року в частині відмови в стягненні трьох відсотків річних та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича три відсотки річних в розмірі 296 доларів США, що еквівалентно 7 347,10 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 Вакарюса Антанасовича 5 366,76 грн. сплаченого судового збору та 2 000,00 грн. за правову допомогу.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання ним законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_6