Постанова № 59043403, 28.04.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2016 року Справа № 814/277/16

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Середи О.Ф., розглянув в порядку письмового провадження справу

за позовом: Державного підприємства "Хлібна база № 76", с. Кавуни, Арбузинський район

до відповідача: Державної фінансової інспекції у Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: визнання неправомірними дії, визнання незаконними висновки до акту від 05.01.2016 року № 14-04-14-14/45, визнання незаконним включення до листа від 05.01.2016 року № 14-08-14-14/47 п.1, п.2, п.3, п.4,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Хлібна база № 76" (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом про:

- визнання неправомірними дії відповідача в особі ОСОБА_1, при складанні Акту № 14-24/82 від 04.12.2015 року та неприйнятті обгрунтованих правомірних заперечень зі сторони позивача№ 1224/7 від 15.12.2015 року;

- визнання незаконними висновки на заперечення до акту планової виїзної ревізії фінансово - господарської діяльності ДП "Хлібна база № 76" № 14-04-14-14/45 від 05.01.2016;

- визнання незаконним включення до листа щодо усунення порушень законодавства № 14-08-14-14/47 від 05.01.2016 року п.1, п. 2, п. 3, п. 4.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченнях.

Відповідно до пункту 4 статті 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності ДП Хлібна база за період з 01.04.2014 по 31.08.2015 за результатами якої встановлено фінансові порушення, які викладено в акті ревізії від 04.12.2015 № 14-24/82.

Позивач надав заперечення проти наведених висновків в акті ревізії від 04.12.2015 № 14-24/82.

Функції органу державного фінансового контролю та правові основи його діяльності визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-ХП (далі Закон № 2939). Відповідно до ч. 2 ст. 2 вище зазначеного Закону державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю, в тому числі через проведення інспектування, яке здійснюється у формі ревізії. Порядок проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами затверджений Постановою КМУ від 20.04.2006 № 550 (далі - Порядок № 550).

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до п.35 Порядку № 550 констатуюча частина акту містить інформацію про результати ревізії. Це свідчить про те, що дії, повязані з включенням до акта висновків, є обовязковими.

Обовязковою ознакою дій субєкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони повинні безпосередньо породжувати певні правові наслідки для субєктів відповідних правовідносин і мати обовязковий характер.

Суд вважає за необхідне зазначити, що висновки, викладені у акті, не породжують обовязкових юридичних наслідків.

Так, згідно п. 35 Порядку 550 виявлені допущені обєктом контролю порушення законодавства фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обовязковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Тобто, опис контролюючим органом в акті ревізії порушень прямо передбачено п. 35 Порядку № 550.

За змістом частини першої статті 13 Закону № 2939 дії або бездіяльність посадових осіб органу державного фінансового контролю можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій посадової особи, які повязані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищені повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу, (ревізії); дій, щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.

Отже, предметом оскарження відповідно до статті 13 Закону № 2939 є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13.

Позивач обґрунтовуючи свій позов не погоджується фактично з суттю та наявністю окремих порушень, зазначених в акті ревізії від 04.12.2015 № 14-24/82.

Згідно статті 4 Закону № 2939 інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Висновки, викладені в акті, не породжують обовязкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про наявність порушень є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті ревізії не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до п. 3 Порядку № 550 акт ревізії документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невідємною частиною акта.

Тобто, акт ревізії, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, не є правовим документом, який встановлює відповідальність субєкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС.

Згідно п.п. 45,46 Порядку № 550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам обєкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом надсилається обєкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Відповідачем в заперечення зазначено, що під час ревізії обєктом контролю вжиті заходи по усуненню порушень, що призвели до збитків, але не в повній мірі, тому позивачу направлено вимогу про усунення порушень законодавства від 05.01.2016 № 14-08-14-14/47.

Так, згідно п.1.3 Порядку взаємодії між органами контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19.10.2006 № 346/1025/685/53, матеріальною шкодою (збитком) є втрата активів чи недоотримання належних доходів обєктом контролю та/або державою, що сталися внаслідок порушення законодавства обєктом контролю шляхом дій або бездіяльності його посадових (службових) осіб.

Верховним Судом України з 2014 року висловлена правова позиція відповідно до якої органом державного фінансового контролю здійснюється контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів та у разі виявлення порушень законодавства контролюючому органу надано право предявляти обовязкові до виконання вимоги щодо усунення порушень.

Вимога є обовязковою до виконання, так як спрямована на корегування роботи підконтрольної установи та приведення її у відповідність із вимогами законодавства.

Окрім цього, в постанові Верховного Суду України від 15.04.2014, яка є обов'язковою для всіх судів України, зазначено що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Оцінив докази, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства, обґрунтовано, добросовісно відповідно до статті 19 Конституції України та вимог статті 2 КАС України, тому позов задоволенню не підлягає.

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, то відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтвердженні судові витрати.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства "Хлібна база № 76" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа