Постанова № 59042628, 13.07.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р. Справа № 917/2234/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача не з'явився.

третьої особа - не з'явився.

відповідача не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", м. Бровари (вх. № 1109 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.16 р. у справі № 917/2234/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", м. Бровари,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волари Експорт", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вересень", с. Погреби, Глобинський район, Полтавська область,

про стягнення заборгованості в сумі 551510,71 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", м. Бровари звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оболонь", заборгованості в сумі 551510,71 грн. та судовий збір.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.12.2015 р. у справі № 917/2234/15 замінено неналежного відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Оболонь" на належного - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вересень", оскільки останнє є правонаступником прав та обов'язків ТОВ "Агрофірма "Оболонь".

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.02.2016 р. у справі № 917/2234/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2013 р. не містить обовязкових реквізитів та не може переривати строк позовної давності, а тому позов заявлений за межами такого строку, та ін.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи при його прийнятті, просить скасувати рішення господарського суду повністю та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог зазначів, що перебіг позовної давності перервався, у звязку з підписанням акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2013 р. головним бухгалтером ОСОБА_1, яка скріпила свій підпис печаткою відповідача з повною назвою підприємства та ідентифікаційним номером, та ін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

13.06.2016 р. від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній повідомляє суд, що докази, які витребувані ухвалою суду від 23.05.2016 р. у відповідача відсутні, також просив суд розглянути апеляційну скаргу без його участі, за наявними у справі матеріалами.

Сторони у призначене судове засідання не зявилися.

Враховуючи факт належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача, третьої особи та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 27.10.2010 р. між ТОВ Волари Експорт (покупець) та ТОВ Агрофірма Оболонь (продавець) укладений договір поставки № 27/10-12 ВЕ-АФ 2010 (а. с. 24-25, далі договір поставки), відповідно до умов п. 3 якого, постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити товар згідно з умовами договору поставки і додатків до цього договору.

Згідно з п. 4 договору поставки, товаром є зернова група врожаю 2011 р., в кількості, згідно з додатками до договору поставки +/- 5% по заліковій вазі.

Відповідно до п. 6 договору поставки, ціна товару визначається в момент фактичної поставки продукції згідно з додатками до даного договору і дійсна протягом строку поставки, зазначеного у кожному додатку. Загальна сума договору становить 2175372,71 грн. у т.ч. ПДВ - 362562,12 грн.

У відповідності з п. 4 додатку № 1 до договору поставки, терміном поставки даної партії є 15.02.2011 р. включно.

Позивач зазначає, що ТОВ Волари Експорт виконало свої грошові зобов'язання по договору поставки на суму 551510,71 грн., що підтверджується випискою від 28.10.2010 з банківського рахунку ТОВ Волари Експорт № 26001010676401, відкритого в ПАТ Альфа-Банк.

Як зазначає позивач, підтвердженням виконання зобов'язань ТОВ Волари Експорт, передбачених договором поставки та визнання існуючої суми боргу ТОВ Агрофірма Оболонь, є акти звіряння взаємних розрахунків станом на 31.01.2014 р. та станом на 31.10.2013 р. ( а. с. 36).

Порушуючи умови договору ТОВ Агрофірма Оболонь поставку товару в порядку, передбаченому п. 8 договору поставки, не здійснило.

Відповідно до п. 10 договору поставки, у разі порушення продавцем умов та/або строку поставки товару, згідно з п. 7 даного договору і відповідними додатками до нього, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,2% від вартості не поставленого (не допоставленого) товару за кожний день прострочення поставки. У разі прострочення поставки товару на строк більше 10 днів покупець вправі переглянути ціну товару або розірвати договір в односторонньому порядку. В останньому випадку продавець зобов'язаний провести повернення всіх раніше перерахованих на його рахунок грошових коштів, отриманих за даним договором.

26.12.2014 р. ТОВ Волари Експорт (клієнт) та ТОВ Кредитні ініціативи (фактор) уклали договір факторингу № 05 (а. с. 13-19, далі договір факторингу).

Згідно з п. 2.1. договору факторингу, в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор (позивач) зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (третьої особи у справі) за плату, а клієнт зобов'язався відступити факторові свої права грошової вимоги до боржника за Основним договором в розмірі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.2. договору факторингу, опис, характеристика, обсяг та розмір прав вимоги до боржника за основним договором, що відступаються відповідно до умов цього договору зазначені в додатку № 1 до цього договору.

Так, відповідно до додатку 1 до договору факторингу № 05 від 26.12.2014 р., у порядку та на умовах, визначених договором фактору відступаються наступні права вимоги:

1. Права вимоги за договором поставки № 27/10-12 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 р. (надалі - основний договір), укладеного між клієнтом та ТОВ Агрофірма Оболонь, а саме: право вимоги повернення авансового платежу в сумі 551510,71 грн.; право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за основним договором; інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі основного договору; інші будь-які права вимоги до боржника за основним договором, що існують на момент укладення цього договору та/або виникнуть в майбутньому відповідно до умов основного договору.

1.2.Перелік договорів, що свідчать про права вимоги: договір поставки № 27/04-12 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 р.; додаток № 1 від 10.02.2011 р. до договору поставки № 27/04-12 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 р.; додаток № 1 від 12.04.2011 р. до договору поставки № 27/04-12 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 р.

Згідно з п. 2.3 договору факторингу, права вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору факторингу, загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного договору становить 551510,71 грн.

Згідно з п. 3.2. договору факторингу, фактор зобов'язаний передати в розпорядження клієнта шляхом перерахування на рахунок останнього, зазначений в п. 12.1. цього договору, грошові кошти в загальній сумі 1000,00 грн. не пізніше третього робочого дня, наступного за днем отримання позивачем від боржника суми його заборгованості за основним договором (в тому числі в результаті проведення претензійно-позовної роботи та/або примусового стягнення).

Пунктом 3.3. договору факторингу визначено, що за передані фактором в розпорядження клієнта грошові кошти, клієнт сплачує фактору плату (комісійну винагороду) в розмірі 100,00 грн. у строк до 19.01.2015 р., шляхом перерахування коштів на рахунок фактора.

На виконання вимог зазначеного пункту договору факторингу, клієнт сплатив комісійну винагороду позивачу в розмірі 100,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1-678К від 20.01.2015 р. (а. с. 28).

Позивачем та клієнтом підписано додаток 2 до договору факторингу № 05 від 26.12.2014 р. та акт прийому-передачі від 26.12.2014 р., відповідно до яких клієнт передав, а позивач прийняв оригінали документів, а саме: договір поставки № 27/04-12 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 р. та додаток № 1 від 10.02.2011 р. до договору поставки № 27/04-12 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 р. (а. с. 21-22).

Листом від 05.01.2015 р. ТОВ Волари-Експорт повідомило відповідача про відступлення права вимоги позивачу шляхом укладення договору факторингу, відповідно до якого, останньому відступлено права вимоги за договором поставки, у тому числі повернення авансового платежу в сумі 551510,71 грн., сплати неустойки (пені, штрафів) тощо.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення мотивував його тим, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2013 р. не містить обовязкових реквізитів та не може переривати позовної давності, а тому позов заявлений за межами такого строку, та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого у справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначено вище, між первісним кредитором - ТОВ Волари Експорт та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтями 513, 514 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України).

Як зазначено вище, сума авансового платежу, що відступається відповідно до умов договору факторингу від 26.12 2014 р. № 05 становить 551510,71 грн.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, листом від 05.01.2015 р. ТОВ Волари-Експорт повідомило відповідача про відступлення права вимоги позивачу шляхом укладення договору факторингу, відповідно до якого, останньому відступлено права вимоги за договором поставки, у тому числі повернення авансового платежу в сумі 551510,71 грн., сплати неустойки (пені, штрафів) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, відповідачем заявлено клопотання щодо пропущення позивачем позовної давності та визнання її спливу (застосування).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і обєктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Як вбачається з додатку № 1 до договору поставки № 27/10-12 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 р., строк поставки товару визначений до 15.02.2011 р. включно. Таким чином, позовна давність сплинула 16.02.2014 р.

Позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Полтавської області 19.10.2015 р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті.

Відповідно до висновків Верховного суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв по перегляд судового рішення за ІІ півріччя 2014 року, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

А отже, місцевий господарський суд правомірно застосував позовну давність, оскільки доказів поважності пропущення позовної давності позивачем господарському суду не надано і про наявність таких обставин позивачем господарському суду не заявлено.

Разом з тим, твердження позивача про переривання позовної давності з посиланням на акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2013 р. між Агрофірмою "Вересень" та ТОВ "Волари Експорт" є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволенню, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

- визнання пред'явленої претензії;

- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

- письмове прохання відстрочити сплату боргу;

- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що чинним законодавством України акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст. ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зазначений акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами договором, накладними, рахунками.

Акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. По суті, акт є документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у субєкта господарювання.

З акту звірки взаєморозрахунків станом на 31.10.2013 р. між Агрофірмою "Вересень" та ТОВ "Волари Експорт" вбачається, що у ньому відсутні обовязкові реквізити - місце складанні акту, посада, прізвище та ініціали осіб, які підписали даний акт, що не дає змогу встановити повноваження тих осіб на його підписання та визнання керівником боргу.

Заявник апеляційної скарги стверджує, що зазначений акт взаємних розрахунків складений та надісланий на адресу ТОВ Волари Експорт за ініціативою головного бухгалтера ОСОБА_1, яка працює на підприємстві.

Відповідач заперечує його складення, підписання та надання будь - кому відповідних повноважень.

Таким чином, зазначений акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.10.2013 р. не є належним доказом переривання перебігу позовної давності, оскільки сам по собі не породжує будь-яких прав та обовязків сторін, в той час як зобовязання сторін підтверджуються первинними документами, договором, рахунками, накладними, тощо.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.16 р. у справі № 917/2234/15 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.16 р. у справі № 917/2234/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Могилєвкін Ю.О.