Рішення № 59040197, 07.07.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/3494/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Марцинкевича В.А.,

при секретарі Іова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Ритуальна служба спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування», ОСОБА_7, про визнання дій неправомірними при складанні Акту від 17 березня 2015 року про відмову від пропозиції вакантних посад для можливого переведення та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1, звертаючись з позовом, зміст якого підлягав уточненню, до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, просив поновити йому строк визнання неправомірними дій та визнати неправомірними дії заступника директора ОСОБА_2, радника директора ОСОБА_3, начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_4, організатора з персоналу ОСОБА_5, економіста 1-ї категорії економічного відділу ОСОБА_6 при складанні 17.03.2015 року Акту про відмову від пропозиції вакантних посад для можливого переведення, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно Наказу № 16-п від 15.02.2011 року позивача було прийнято на посаду помічника директора Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» (далі - РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування»), Наказом № 17-п від 17.02.2011 року позивача було переведено на посаду першого заступника директора РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування». На підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 02.03.2012 року, якою затверджено мирову угоду, РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» зобов'язалося поновити позивача на посаді першого заступника директора з 22.01.2011 року та виплатити йому різницю в окладах, однак такі обов'язки було виконано частково. 16.05.2012 року колишній директор РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» ОСОБА_8 із застосуванням морального та психологічного тиску, з погрозами щодо звільнення позивача, видав наказ № 110-п, яким перевів позивача на посаду помічника директора, не ознайомивши позивача з таким наказом. На підставі Наказу № 08-п від 14.01.2013 року позивача було переведено на посаду начальника Центрального розподільчого складу, а Наказом № 17-к від 23.01.2014 року - на посаду начальника Відділу постачання, та з даними Наказами позивача не було ознайомлено у встановленому законом порядку. 16.06.2015 року діючий директор РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» ОСОБА_7, видав Наказ № 151-к про звільнення позивача з посади начальника відділу постачання, ознайомивши позивача з наказом в день його винесення. Наказ № 151-к від 16.06.2015 року оскаржено позивачем до Дніпровського районного суду м. Києва, та під час розгляду справи 19.11.2015 року позивач був ознайомлений з Актом від 17.03.2015 року, складеним відповідачами, про відмову від пропозиції вакантних посад для можливого переведення. Разом з тим, позивач вважає, що зазначений Акт від 17.03.2015 року складений з численними порушеннями діючого законодавства, оскільки позивача було незаконно поновлено на роботі та незаконно проведено у подальшому процедуру звільнення, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що протиправними діями відповідачів щодо складання Акту від 17.03.2015 року йому завдано моральної шкоди, якій сприяло виникнення у позивача синдрому загостреної справедливості щодо визнання протиправності складання оскаржуваного Акту, що призвело до постійних хвилювань, безсоння, підвищення артеріального тиску, головного болю та загострення хвороби псоріаз, що, відповідно, змусило позивача докласти додаткових зусиль для організації свого життя. У зв'язку з чим позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі по 2 000,00 грн. з кожного відповідача

26.05.2016 року в судовому засіданні позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 6 000 000,00 грн. з кожного, в іншій частині позовні вимоги залишено без змін. (а.с. 86-89)

Представник позивача ОСОБА_9 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з урахуванням поданих уточнень, з підстав, що містить міст позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомила.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомила.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомила.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» - ОСОБА_10 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, з підстав, що містять письмові заперечення проти позову, долучені до матеріалів справи, зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає положенням статті 16 Цивільного кодексу України, та позивачем не зазначено, які його права було порушено відповідачами при складанні оскаржуваного Акту від 17.03.2015 року.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_9, представника третьої особи ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов'язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу № 214 від 24.11.2014 року в Ритуальній службі спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування», в якій ОСОБА_1 займав посаду Начальника відділу постачання, здійснювалося скорочення чисельності та штату працівників, що не заперечено сторонами спірних правовідносин.

Згідно змісту Посадової інструкції Начальника відділу по роботі з персоналом, затвердженої Директором Ритуальної служби СКП «Спецкомбінат ПКПО» ОСОБА_7 від 02.03.2015 року, Начальник відділу по роботі з персоналом, серед іншого, складає акти (акт про відмову від надання письмових пояснень, акт про відсутність на робочому місці, акт про відмову від підпису про ознайомлення з наказом та інші). (п. 2.8 Інструкції)

Відповідно до ч. 1 ст. 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

17.03.2015 року працівниками РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування», а саме: заступником директора ОСОБА_2, радником директора ОСОБА_3, начальником відділу по роботі з персоналом ОСОБА_4, організатором з персоналу ОСОБА_5, економістом 1 категорії економічного відділу ОСОБА_6, складено Акт про відмову від пропозиції вакантних посад для можливого переведення, скріплений печаткою Підприємства, відповідно до якого 17 березня 2015 року одночасно з врученням повідомлення про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, ОСОБА_1 , начальнику відділу постачання, на виконання вимог ст. 492 КЗпП України було запропоновано перелік посад, вакантних в Ритуальній службі СКП «Спецкомбінат ПКПО» станом на 17 березня 2015 року (дату вручення повідомлення про наступне звільнення) для можливого переведення, а саме: енергетик, машиніст компресорної установки 5-го розряду транспортно-механічної дільниці, електрик 3-го розряду Лісового кладовища, електрогазозварник 4-го розряду Міського кладовища, каменотес 5-го розряду Лісового кладовища, прибиральник території Байкового кладовища, прибиральник території Міського кладовища, прибиральник території Лісового кладовища, робітник ритуальних послуг 3-го розряду Міського кладовища, робітник ритуальних послуг 3-го розряду Лісового кладовища. ОСОБА_1, начальник відділу постачання,: усно відмовився від запропонованих йому вакантних посад для можливого переведення; відмовився від надання письмової відмови від запропонованих йому вакантних посад для можливого переведення. Засвідчено, що ОСОБА_1 від підпису в даному Акті відмовився.

18.03.2015 року ОСОБА_1, начальником відділу постачання, підписано Попередження про звільнення з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування».

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги доводи сторони позивача, щодо порушення прав з боку відповідачів, заперечення представника третьої особи, керуючись нормами законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав в частині визнання неправомірними дій відповідачів при складанні 17.03.2015 року Акту про відмову від пропозиції вакантних місць для можливого переведення відносно позивача ОСОБА_1, оскільки предмет спору не містить конкретизації дій відповідачів, якими були б порушені права та законні інтереси позивача при складанні оскаржуваного Акту від 17.03.2015 року, тобто позивачем не зазначено, у чому полягає неправомірність дій працівників РССКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» при складанні оскаржуваного Акту, ураховуючи, що складання актів досліджуваного характеру передбачено Підприємством, зокрема, посадовою інструкцією Начальника відділу по роботі з персоналом, якою в числі інших працівників підписано оскаржуваний Акт, та позивачем з часу ознайомлення з Актом від 17.03.2015 року останній не підлягав до оскарження у судовому порядку.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши зібрані у справі докази у їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з приводу предмету позову, суд вважає, що відповідачами не порушено жодних прав, законних інтересів позивача та вимог чинного законодавства України, а тому правові підстави позивача, наведені на обґрунтування позовних вимог, суд вважає безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, яке регулює трудові відносини, що виникли між сторонами в розрізі даного спору.

В частині стягнення моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 2371 Кодексу законів про працю України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної моральної шкоди, регулюються ст.ст. 23, 1167 ЦК України, зі змісту яких випливає, що моральна шкода компенсується лише винною особою.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Це правило кореспондується зі змістом ст. 2371 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди працівнику виключно у разі порушення його законних прав, якщо воно призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

Однак, в ході розгляду судової справи, позивачем не доведено факт наявності вини з боку відповідачів, що могло призвести до фізичних та душевних страждань, або позбавлення можливості позивача у реалізації прав, настання негативних явищ та існування причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та шкодою, також позивач не надав жодного доказу на користь підтвердження душевного дискомфорту та не зміг обґрунтувати принцип визначення грошового еквівалента моральних страждань.

Встановлені в судовому засіданні обставини свідчать про те, що в розрізі досліджуваного спору відповідачем не порушувались норми чинного законодавства, а отже, не були порушені законні права позивача. Тому вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Ритуальна служба «Спеціалізованого комбінату підприємств комунально-побутового обслуговування», ОСОБА_7, про визнання дій неправомірними при складанні Акту від 17 березня 2015 року про відмову від пропозиції вакантних посад для можливого переведення та стягнення моральної шкоди є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 492 Кодексу законів про працю України, ст. 16 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Ритуальна служба «Спеціалізованого комбінату підприємств комунально-побутового обслуговування», ОСОБА_7, про визнання дій неправомірними при складанні Акту від 17 березня 2015 року про відмову від пропозиції вакантних посад для можливого переведення та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: