Рішення № 59038787, 19.07.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/1341/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1693/16Головуючий у 1-й інстанції Сьоря С.І. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

Секретар: Філоненко О.В.

за участю: відповідача ОСОБА_2, представника відповідача - адв. Більди В.В.

позивача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 березня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановлення місця проживання малолітніх дітей.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що 10 червня 2006 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, зареєстрований у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького МУЮ, від якого мають двох малолітніх дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Зазначає, що сімейне життя не склалося, між ними постійно виникають сварки, оскільки вони мають різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. У зв'язку з цим були припинили шлюбні відносини та сторони перестали вести спільне господарство, а подальше спільне проживання та збереження шлюбу суперечить їх інтересам та інтересам їх малолітніх дітей, які знаходяться на утриманні позивача та їх вихованням займається виключно він.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2, зареєстрований 10.06.20006 року у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції, актовий запис №369; місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_5, народженої ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнього сина ОСОБА_6, народженого ІНФОРМАЦІЯ_4 після розірвання шлюбу визначити з батьком - ОСОБА_4.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 березня 2016 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановлення місця проживання малолітніх дітей задоволено.

Шлюб, зареєстрований 10 червня 2006 року в Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції за актовим записом №369, між ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище, набуте після реєстрації шлюбу «ОСОБА_2».

Місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4. встановлено з батьком - ОСОБА_4.

Дане рішення суду, після набрання ним законної сили, є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом.

Вказане рішення оскаржила відповідач, яка у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду в частині визначення місця проживання малолітніх дітей скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що, оскільки рішення місцевого суду в частині визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком ґрунтується виключно на нібито написаній ОСОБА_2 заяві про визнання позову, то воно підлягає скасуванню, оскільки про розгляд даної справи в місцевому суді вона не знала та ні з якими заявами до суду не зверталася.

У судовому засіданнівідповідач та її представник доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримали та прохали її задовольнити.

Позивач у задоволенні апеляційної скарги прохав відмовити, а рішення районного суду залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, відповідно до актового запису №369 в Книзі реєстрації шлюбів Центрального відділу реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 одружилися 10.06.2006 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 від 10.06.2006 року (а.с.7).

Згідно актового запису №741 в Книзі реєстрації народжень Крюківського відділу реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3, батько - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про народження НОМЕР_2 від 30.11.2006 року (а.с.8).

Відповідно до актового запису №242 в Книзі реєстрації народжень Крюківського відділу реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_5, батько - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_2 (Свідоцтво про народження НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_5, а.с.9).

Як убачається з довідки №169/34 від 09.02.2016 року, виданої ТОВ «Добробит», ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, де зареєстровані ще 10 осіб, серед яких, зокрема, син ОСОБА_6 та донька- ОСОБА_5 (а.с.10).

Окрім того, в матеріалах справи міститься заява, написана від імені ОСОБА_2, про визнання нею позову в повному обсязі та проханням провести судовий розгляд за її відсутності (а.с.20).

Задовольняючи позов місцевий суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому шлюб підлягає розірванню а також, оскільки сторонами досягнуто згоди щодо місця проживання їх малолітніх дітей із батьком, то суд вважав це правильним та таким, що відповідає інтересам дітей.

Такі висновки місцевого суду не в повній мірі відповідають матеріалам справи та встановленим по справі обставинам.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1956 року дитина може бути розлучена з матір»ю лише у виняткових випадках.

У статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

У відповідності із ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Окрім того, ч.ч.4-5 ст.19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, до участі у справі не було залучено Орган опіки та піклування, чия участь, у відповідності до наведених норм закону, є обов'язковою.

Також, у порушення норм ст.19 СК України, Органом опіки та піклування не було надано до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків.

Окрім того, у відповідності до вимог ст.174 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

З наведеного слідує, що при вирішенні даного спору місцевим судом не визначено, у відповідності до норм Сімейного кодексу України, до кого з батьків більш прихильні діти, не встановлено умови проживання дітей, з урахуванням того, що за адресою реєстрації батька зареєстровано 10 осіб, не визначено наявності у ОСОБА_4 можливості утримувати двох малолітніх дітей та порушено вимогу ст.174 ЦПК України, оскільки задоволення даного позову, при не встановленні даних фактів, може суперечити законним інтересам як сторін по справі, так і їх малолітніх дітей.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дітей з батьком.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає слушними та такими, що заслуговують на увагу.

Рішення місцевого суду в частині розірвання шлюбу ОСОБА_2 не оскаржувалось, а тому не є предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Також, відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як убачається з матеріалів справи, за подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 було сплачено 607,00 грн. судового збору, а тому дана сума підлягає стягненню на її користь з позивача ОСОБА_4

Згідно з п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до п.п.3.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,307, ч.1 ст.309, ст.ст. 316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - задовольнити.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 березня 2016 року в частині визначення місця проживання малолітніх дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 з батьком - ОСОБА_4, - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволення позовної вимоги про визначення місця проживання малолітніх дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 з батьком - ОСОБА_4, - відмовити.

В іншій частині рішення районного суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4на користь ОСОБА_2 607,00 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ Л.І. Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун