Ухвала суду № 59034730, 15.07.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/2896/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Ушаков М.М. Провадження № 22-ц/773/1149/16 Категорія: 59 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів Подолюка В.А., Данилюк В.А.,

секретар с/з ОСОБА_1,

з участю:

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Шахта №1 «Нововолинська» про стягнення заборгованості за авансовими звітами, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Шахта №1 «Нововолинська» про стягнення заборгованості за авансовими звітами.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він з 21.02.1983 року працював на шахті № 5 «Нововолинська», а з 01.10.2009 року - на ВП Шахтоуправління «Нововолинське» Державного підприємства (далі ДП) «Волиньвугілля» електрослюсарем, слюсарем, черговим з ремонту устаткування 5 розряду. 31.01.2014 року він звільнився з роботи за власним бажанням. Під час роботи на шахті він за власні кошти придбавав матеріали (емальпровід, лак, шини, плівка та інше), які використовував у ремонті та перемотці електродвигунів. Авансові звіти на придбані матеріали та підтверджуючі документи він здавав в бухгалтерію шахти, яка повертала йому витрачені на закупівлю матеріалів кошти. Однак з вересня 2013 року шахта припинила повернення цих коштів.

Він неодноразово (18.12.2013р., 24.02.2014р., 29.05.2015р.) звертався до відповідача з вимогами про повернення йому коштів, витрачених на придбання матеріалів для потреб виробництва. Відповідач визнавав його вимоги, але гроші не повертав, посилаючись на важкий фінансовий стан підприємства.

Також покликався на те, що за порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України відповідач має сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Просив стягнути з відповідача в його користь 53362,24 грн., що становить: 29123,94 грн. - сума боргу; 1697,11грн. - 3% річних; 22542,13 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 30 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне встановлення судом фактичних обставин справи, порушення норм матеріального права і процесуального права, просить судове рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу заперечив і просив її відхилити, позивач в судове засідання не зявився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час та місце судового засідання, а тому апеляційний суд розглядав справу у його відсутності.

Дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник трудовий спір, порядок вирішення якого врегульовано Кодексом Законів про працю України. В звязку з цим працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з врахуванням того, що позивач дізнався про порушення свого права 31 січня 2014 року, тобто в день звільнення його з роботи, і саме з цього моменту розпочинається перебіг тримісячного строку для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору, суд вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин і за таких обставин прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 працював у відповідача на посаді електрослюсаря, слюсарем, черговим та з ремонту устаткування 5 розряду, 31 січня 2014 року був звільнений з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням згідно наказу №8 від 30.01.2014 року (а.с.6-8).

Згідно бухгалтерської довідки від 24.02.2014 року заборгованість ВП «Шахтоуправління «Нововолинське» перед ОСОБА_3 за авансовими звітами станом на 24.02.2014 року становить 29123,94 грн. (в тому числі за медогляд 129,10 грн.) (а.с.27), що також підтверджується звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, прибутковими ордерами, видатковими накладними (а.с.9-23), службовою запискою начальника КРВ (а.с.25-26), листом відповідача від 29 травня 2015 року (а.с.29).

Також судом встановлено, що згідно наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 839 від 25.11.2014 «Про створення шляхом виділу ДП «Шахта №1 «Нововолинська» було виділено зі складу Державного підприємства «Волиньвугілля» технічну одиницю «Шахта № 1 Нововолинська» відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Нововолинське» і створено на її базі Державне підприємство «Шахта № 1 Нововолинська». Встановлено, що ДП «Шахта № 1 Нововолинська» є правонаступником прав та обовязків ДП «Волиньвугілля», повязаних з діяльністю ТО «Шахта № 1 Нововолинська ВП «Шахтоуправління «Нововолинське» згідно з розподільчим балансом, а також у частині забезпечення соціальних гарантій, передбачених Гірничим законом України та Галузевою угодою (а.с.47).

Отже, судом встановлено, що позивач за час перебування з відповідачем в трудових правовідносинах придбавав за власні кошти для підприємства матеріали, які використовувалися при ремонті електродвигунів, що підтверджується авансовими звітами, звітами про використання коштів. Частина цих коштів відповідач повернув позивачу. Проте, відповідач не повернув позивачу всі кошти, які він витратив на придбання матеріалів для підприємства.

Врахувавши наведені обставини, місцевий суд прийшов до правильного висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_3 щодо стягнення з відповідача в його користь заборгованості за авансовими звітами.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновками місцевого суду про те, що в даному випадку між позивачем і відповідачем виник трудовий спір.

Відповідно до вимог статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу або з дня видачі трудової книжки.

Позивач ОСОБА_3 звільнився з роботи за власним бажанням 31 січня 2014 року, а з позовом про стягнення заборгованості за авансовими звітами ОСОБА_3 звернувся в суд лише 7 грудня 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом тримісячного строку для звернення в суд за вирішенням трудового спору.

При цьому, колегія суддів вважає, що про порушення свого права на повернення йому грошових коштів, які позивач використовував для придбання матеріалів для підприємства, йому було відомо ще в день його звільнення з роботи 31 січня 2014 року, і саме з цього часу для позивача почав текти тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 з підстав пропуску ним тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що в даному випадку між позивачем і відповідачем виник не трудовий спір, а спір, який виник з договору доручення, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1158 ЦК України якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобовязана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовується положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, немає можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобовязана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобовязана взяти на себе всі обовязки, повязані із вчиненням цих дій, зокрема обовязки щодо вчинених правочинів.

Вчинення дій, про які йдеться у статтях 1158 -1160 ЦК України, є правом особи. Але реалізація цього права веде до виникнення на стороні цієї особи певних обовязків. Схвалення особою, в майнових інтересах якої були здійснені дії, цих дій, дає підстави застосування до відповідних сторін положень про відповідний договір.

Позивач вважає, що до відповідних сторін слід застосовувати договір доручення.

За договором доручення, як це передбачає стаття 1000 ЦК України, одна сторона (повірений) зобовязується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки довірителя.

Предмет договору доручення це певні юридичні дії, які повірений зобовязується вчинити від імені і за рахунок довірителя. Наведене визначення предмету договору доручення дає можливість повіреному на підставі договору доручення вчинити юридичні дії від імені довірителя в державних органах.

Проте, як було встановлено в судовому засіданні, позивач не вчиняв від імені та за рахунок відповідача певні юридичні дії, а лише за свої власні кошти придбавав матеріали для підприємства.

Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції правильно вважав, що в даному випадку між позивачем і відповідачем виник трудовий спір, а в звязку з тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, суд підставно відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 саме з підстав пропуску тримісячного строку для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, підстав для скасування судового рішення не має.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 травня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: