Ухвала суду № 59033052, 13.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 310/1051/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Петягін В.В.

Провадження № 22-ц/778/2623/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«13» липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 квітня 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною,

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25 березня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір №ZPB0GI0000006250, згідно якого ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язалось надати їй кредит у розмірі 176750,00 грн. на термін до 25.02.2016р., а вона зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

04 вересня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» до кредитного договору №ZPB0GI0000006250 від 25 березня 2008 року була укладена додаткова угода про іпотечний кредит №ZPB0GI0000006250 від 25 березня 2008 року, згідно п. 8.1 якої банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок № 29092050065218 на строк з 04 вересня 2008 року по 25 лютого 2016 року включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 36969,02 доларів США на наступні цілі: поліпшення якості окремого житлового будинку, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць.

Кредитні кошти в доларах США вона не отримувала, банком переддоговірна робота проведена не була. Крім того додаткова угода не містить детальний розпис загальної вартості кредиту.

На підставі зазначеного просила визнати додаткову угоду від 24 вересня 2008 року до договору про іпотечний кредит №ZPB0GI0000006250 від 25 березня 2008 року недійсною.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 квітня 2016 року позов задоволено. Визнано додаткову угоду від 24 вересня 2008 року до договору про іпотечний кредит №ZPB0GI0000006250 від 25 березня 2008 року недійсною.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк».

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на пропуск ОСОБА_3 позовної давності, відсутність у чинному законодавстві вимоги про нотаріальне посвідчення спірного договору, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок у їх сукупності.

Прийняте у справі рішення не відповідає наведеним вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що додаткове угода до договору про іпотечний кредит №ZPB0GI0000006250 від 25 березня 2008 року укладена 04 вересня 2008 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладена додаткова угода до договору про іпотечний кредит не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про іпотеку», оскільки нотаріально не посвідчена. При цьому суд визнав недійсною додаткову угоду від 24 вересня 2008, хоча сторонами укладено додаткову угоду від 04 вересня 2008 року.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки суд порушив норми процесуального та матеріального права, що у відповідності до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Позивач оспорює додаткову угоду від 4 вересня 2008 року до договору про іпотечний кредит №ZPB0GI0000006250 від 25 березня 2008 року, згідно якої була змінена валюта зобов'язання з гривні на долар США.

Отже, предметом зазначених угод є грошові зобовязання і ст.19 Закону України «Про іпотеку», якою керувався суд, не регулює виниклі між сторонами правовідносини щодо укладення та виконання спірної додаткової угоди.

Позовні вимоги про визнання додаткової угоди недійсною ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що використання відповідачем долару США як предмету кредитування є порушенням вимог чинного законодавства, фактично вона ніяких коштів за цією додатковою угодою не отримувала, їй не була надана інформація про сукупну вартість кредиту та ризики, угоду було укладено внаслідок обману та тиску з боку працівників банку.

Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тому правочин, вчинений сторонами для виду, без наміру створити юридичні наслідки, є фіктивним (ч. 1 ст. 234 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

У наведеній статті визначаються загальні правові засади визнання правочину недійсним. Такою правовою підставою Цивільний кодекс України визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу припису ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони уклали договір про іпотечний кредит №ZPB0GI0000006250 від 25 березня 2008 року, а 04 вересня 2008 року уклали додаткову угоду до зазначеного договору, якою передбачили зміну, зокрема, валюти кредитування замість гривні України на іноземну валюту долари США і залишок заборгованості конвертували у валюту долар США за курсом НБУ на дату укладення додаткової угоди.

Тобто, сторонами вчинено кредитний договір та в установленому законом порядку внесено до нього зміни шляхом укладення додаткової угоди.

Додаткову угоду до договору про іпотечне кредитування між банком та ОСОБА_3 укладено у письмовій формі відповідно до ст.651, ч. 1 ст.1055 ЦК України, додаткова угода підписана сторонами.

Згідно з текстом угоди передбачені істотні умови відповідно до ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України.

Доводи про те, що банк не надав інформацію про сукупну вартість кредиту є безпідставними. Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобовязань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Вся необхідна інформація про сукупну вартість кредиту міститься в додатковій угоді та графіку, який є невідємною частиною угоди, та також підписаний сторонами П.7.5 додаткової угоди підтверджує, що позичальнику надана інформація щодо детального опису загальної вартості кредиту, що вказаний у додатку № 1 до цього договору.

Отже, додаткова укладена сторонами з урахуванням волевиявлення позивача та відповідача, своїми підписами сторони засвідчили згоду з усіма умовами додаткової угоди, в тому числі і на використання долару США як валюти зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» (який перейменовано в ПАТ КБ «ПриватБанк») 04.12.2001 року Національним банком України видана ліцензія № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та надано письмовий дозвіл №22-2 від 29 липня 2003 року на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу (ас.38-42).

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Договір про іпотечний кредит укладений сторонами 25 березня 2008 року, а додаткова угода до нього 4 вересня 2008 року.

Вказані положення були внесені до Закону України «Про захист прав споживачів» згідно з Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI»Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» та набули чинності лише 16 жовтня 2011 року, а тому, не можуть бути застосовані до оспорюваної додаткової угоди до договору про іпотечний кредит.

Посилання позивача на валютні ризики під час виконання зобов'язань, підвищення курсу долара США є неприйнятними, оскільки з зазначеними обставинами закон не пов'язує визнання недійсним правочину. Згідно із пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справах про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому, укладаючи додаткову угоду, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Позивач оспорює додаткову угоду до іпотечного договору, посилаючись на укладення під впливом обману.

Пунктом 1 ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Проте ОСОБА_3 не вказує обставин, визначених ст. 230 ЦК України, з наявністю яких пов'язується можливість визнання договору недійсним.

Посилання на те, що додаткова угода укладена щоб уникнути фінансових складнощів, повязаних з намаганнями банку підвищити процентну ставку за гривневим кредитом та повернути достроково кредит, не може бути підставою для визнання недійсним додаткової угоди. Зазначені обставини не мають ознак обману, які б давали підстави для визнання угод недійсними за ст.230 ЦК України. Помилкове уявлення ОСОБА_3 про певні майнові вигоди, які вона розрахувала набути внаслідок укладення додаткової угоди про конвертацію гривні в іноземну валюту, стосуються лише мотивів її дій при укладенні угоди, однак це не може бути підставою для визнання її недійсною за ст. 230 ЦК України.

Таким чином, підстави для визнання додаткової угоди до договору про іпотечний кредит недійсною за обставинами, наведеними у позовній заяві, відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового

З огляду на викладене рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.4 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 квітня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: