Ухвала суду № 59032277, 18.07.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/15247/13-ц

У Х В А Л А

Іменем України

18 липня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Готри Т.Ю., Кондора Р.Ю.

за участю секретаря Кухта М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 березня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 13.07.2006 року між ТзОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №129/Св-06 згідно якого останній отримав кредит в сумі 26 000 доларів США під 13,5 % річних з кінцевим строком повернення 12.07.2012 року.

30.06.2010 року між ТзОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та НБУ укладено договір про передачу кредитних активів та зобов'язань, згідно якого ТзОВ «Укрпромбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінив Укрпромбанк як кредитора у зазначених зобов'язаннях. Тобто ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги за вищезазначеним кредитним договором.

Однак відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 163 862,65 грн., яку і просив стягнути з нього.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2014 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 21.12.2015 року змінено рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2014 року та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість в розмірі 70 226,37 грн.

Ухвалою ВССУ від 08.06.2016 року скасовано рішення апеляційного суду Закарпатської області від 21.12.2015 року, а справу передано на новий апеляційний розгляд.

Таким чином предметом даного апеляційного провадження є апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2014 року. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначає, що позовна заява подана особою, яка не мала повноважень її підписувати, так як строк дії довіреності на ім'я ОСОБА_3 сплив 20.08.2013 року. Суд за таких обставин повинен був залишити позов без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 207 ЦПК України. Вказує, що він не перебуває у жодних договірних відносинах з ПАТ «Дельта Банк», доказів отримання ним кредиту немає, ПАТ «Дельта Банк» не надав належних доказів переходу до нього права вимоги. Вважає, що довідка про розмір заборгованості є неналежним доказом на підтвердження даної обставини, такими доказами на його думку повинні бути документи передбачені ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Посилається на те, що суду не надано доказів повідомлення його новим кредитором про відступлення права вимоги, а тому суд безпідставно не застосував приписи ст.ст.516, 517 ЦК України. Також посилається на пропуск позивачем строку позовної давності. При цьому з довідки про розмір заборгованості неможливо встановити кори відбулося перше порушення кредитного зобов'язання, що має істотне значення для вирішення справи, згідно позиції ВСУ в справі №6-116цс13 від 06.11.2013 року.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З матеріалів справи вбачається, що 13.07.2006 року між ТзОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №129/Св-06 згідно якого останній отримав кредит в сумі 26 000 доларів США під 13,5 % річних з кінцевим строком повернення 12.07.2012 року (а.с.5-9).

30.06.2010 року між ТзОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та НБУ укладено договір про передачу кредитних активів та зобов'язань, згідно якого ТзОВ «Укрпромбанк» відступив ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Внаслідок чого «Дельта Банк» набув права вимоги за вищезазначеним кредитним договором (а.с.14-19).

Однак відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно розрахунку банку становить 163 862,66 грн. (а.с.107).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення боржником обов'язку щодо повернення кредитних коштів, банк вправі вимагати дострокового стягнення всієї суми заборгованості.

З даним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки такий ґрунтується на матеріалах справи та нормах матеріального права.

Колегія суддів не може взяти до уваги посилання апелянта на п.2 ч.1 ст. 207 ЦПК України, оскільки після пред'явлення позову, підписаного представником ОСОБА_3, в судовому розгляді в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції неодноразово брав участь інший представник ОСОБА_4, який даний позов підтримував та мав відповідні повноваження, що свідчить про подальше схвалення всіх дій пов'язаних з пред'явленням позову (ст. 241 ЦК України). В даному випадку скасування рішення суду на підставі п.2 ч.1 ст. 207, ст.310 ЦПК України, з таких формальних підстав, суперечитиме принципу розумності цивільного процесу.

Також безпідставним є посилання апелянта на відсутність належних та допустимих доказів отримання ним кредитних коштів, переходу права вимоги до ПАТ «Дельта Банк», та неналежність доказів щодо розміру заборгованості. Зокрема під час розгляду справи самим ОСОБА_2 долучено копії квитанції про погашення ним кредиту за договором №129/Св-06 на користь ПАТ «Укрпромбанк» за період 2006-2009 роки (а.с.132-165). Цим самим відповідач визнав факт видачу цьому кредитних коштів ПАТ «Укрпромбанк». Щодо переходу права вимоги та розміру заборгованості, то під час першого апеляційного розгляду, за клопотанням самого ОСОБА_2 судом витребувано від ПАТ «Дельта Банк» докази. На виконання ухвали апеляційного суду від 30.04.2015 року ПАТ «Дельта Банк» надано належним чином завірену копію договору про передачу Активів та Кредитних зобов'язань від 30.06.2010 року з додатком до нього (Перелік кредитних договорів), які підписані уповноваженими особами та скріплені печатками ПАТ «Дельта Банк», ТзОВ «Укрпромбанк» та НБУ (а.с.98-106). У вказаному переліку міститься запис про кредитний договір №129/Св-06, по якому боржником виступає ОСОБА_2 Тобто факт переходу до ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за зазначеним кредитним договором підтверджено належними та допустимими доказами. Також вищевказаною ухвалою від 30.04.2015 року, за клопотанням ОСОБА_2 витребувано детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором і такий банком надано (а.с.107). В ньому підтверджена сума заборгованості ОСОБА_2 в розмірі 163 862,66 грн., яка була вказана в довідці, що була надана суду першої інстанції. Правильність такого розрахунку відповідачем фактично не оспорюється (залучення апеляційним судом спеціаліста здійснювалося з метою визначення суми заборгованості з врахуванням строків позовної давності та Постанови ВСУ в справі №6-116цс13 від 06.11.2013 року, чому буде дана правова оцінка нижче). Таким чином, вказаний розрахунок є належним та допустимим доказом розміру заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором. При цьому посилання апелянта на ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є безпідставним оскільки вказаною нормою визначено первинні документи що підтверджують здійснення господарської операції, а розрахунок заборгованості не є господарською операцію. Тобто приписи ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не регулюють дані правовідносини, а рішення ВГСУ, на яке посилається при цьому апелянт, не має жодного преюдиційного значення для даної справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність повідомлення його про нового кредитора та застосування ст.ст.516, 517 ЦК України, колегія суддів констатує наступне.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

З матеріалів справи вбачається (з розгорнутого розрахунку заборгованості), що на момент передачі права вимоги за ОСОБА_2 вже рахувалася заборгованість перед старим кредитором. Також за ініціативою ОСОБА_2, під час першого апеляційного розгляду, було залучено спеціаліста, який надав розрахунок, з якого вбачається, що за період з 13.05.2009 року до моменту передачі права вимоги, боржник не погашав заборгованість старому кредитору (а.с.200-202). Тобто боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, а відтак суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Подібного висновку дійшов ВСУ в своїй Постанові №6-979цс15 від 23.09.2015 року, яка є обов'язковою для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

Тобто вказані доводи апеляційної скарги також підлягають відхиленню.

Щодо строків позовної давності та посилання апелянта на Постанову ВСУ №6-116цс13 від 06.11.2013 року, то таке також підлягає відхилення, оскільки згідно ч.3 ст. 267 ЦК України заява про застосування строків давності може бути подана лише до винесення судом рішення. В суді першої інстанції відповідач не ставив питання про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності, хоча мав таку можливість. Зокрема в січні 2014 року його представник знайомився з матеріалами справи, однак жодного заперечення на позов з посиланням на пропуск позивачем строків позовної давності суду першої інстанції не надавалося. В апеляційні інстанції (після винесення судом першої інстанції рішення) відповідач не вправі ставити питання про застосування строків позовної давності, а тому дані доводи апеляційної карги також підлягають відхиленню.

Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, що відповідно до ст. 308 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишенню без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді