Рішення № 59031863, 14.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 226/3736/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1348/2016

Головуючий у 1 інстанції Петунін І.В.

Категорія 48 Доповідач Санікова О.С.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Новосьолової Г.Г., Постолової В.Г.

за участю секретаря Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способу участі ц вихованні та спілкуванні з дітьми та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на дітей та дружину, треті особи: орган опіки та піклування виконкому Димитровської міської ради, ОСОБА_3

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_4, на рішення Димитрівського міського суду Донецької області від 30 травня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дітей, посилаючись з урахуванням уточнених позовних вимог, а саме про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, на те, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 09 серпня 2013 року по 17 липня 2015 року. Шлюб розірваний на підставі рішення Димитрівського міського суду Донецької області від 06 липня 2015 року.

Від шлюбу має двох дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після розлучення ОСОБА_2 стала проживати окремо від нього за адресою своєї матері; з собою вона забрала без його згоди проживати і їхніх дітей. Але він для забезпечення добробуту під час спору добровільно сплачував аліменти зі своєї зарплати для утримання дітей та вів переговори щодо визначення місця проживання дітей та побачень з ними.

У вересні 2015 року ОСОБА_2 почала він нього вимагати збільшення розміру аліментів, а у разі відмови пропонувала йому відмовитись від батьківства. Почалися перепони у побаченнях із дітьми.

Орган опіки та піклування визначив місце проживання дітей із матірю. Він поки з цим погоджується та виконує рішення органу опіки та піклування.

Його колишньою дружиною рішення виконкому Димитрівської міської ради №44 від 20.01.2016 року, яким встановлено такий спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми: в день свого відпочинку (субота або неділя), батько о 9.00 забирає дітей за місцем проживання дітей за адресою м. Димитров, пров. Уральський 6/1 та о 17.00 повертає малолітніх в родину матері, ОСОБА_2 не виконується.

Так, висновками поліції від 05.12.2015 року, 07.03.2016 року, 14.03.2016 року, 21.03.2016 року, листами від 09.03.2016 року, 15.03.2016 року встановлено: 05.12.2015 року, 06.03.2016 року, 12.03.2016 року, 19.03.2016 року, 20.03.2016 року йому було відмовлено у побаченні з дітьми.

За таких умов він змушений звертатись за захистом до суду. Але так як орган опіки та піклування не врахував більшість важливих обставин і підготував однобокий феміністський висновок, який дискримінує його як батька, то він вимушений просити суд, щоб 3 доби на тиждень діти були з ним, а 4 доби з відповідачкою. Вважає, що це буде відповідати справедливості та ст. 141 СК України. Рішення органу опіки та піклування становить у тому, щоб він бачився із дітьми лише 16 годин на тиждень з 168 годин, порушує право на рівність прав по відношенню дітей.

Він може надати дітям набагато більше, аніж дає відповідачка, але це не було враховано, не було враховано особисте ставлення дітей до нього, його до дітей, стан здоровя відповідачки, не було проведено бесіди із оточенням, його сусідами, його батьками та багато інших недоліків у роботі служби в справах дітей.

Він проживає у квартирі, яка перебуває у власності його батька ОСОБА_6 Раніше вони з колишньою дружиною та дітьми проживали там. Це трикімнатна квартира, обладнана всіма необхідними умовами, знаходиться у належному матеріальному, технічному та санітарному стані; він зареєстрований та проживає у цій квартирі. За місцем проживання скарг від сусідів на нього не надходило.

Він має вищу освіту, перспективи карєрного зросту. Не має хронічних захворювань, на обліку у психоневрологічному та інших диспансерах не перебуває і не перебував. Працює з 23.05.2006 року на ВП «Шахта «Стаханова» ДП «Красноармійськвугілля» в якості гроз 5 розряду; у колективі характеризується позитивно, має стабільний дохід у вигляді заробітної плати близько 7000 грн.

Органом опіки та піклування не було враховано, що він навчається у вищому навчальному закладі і в теперішній час знаходиться у відпустці по навчанню аж до серпня 2016 року, а у серпні 2016 року у нього чергова відпустка, тому призначення йому 16 годин на тиждень з 168 завдає йому порушення прав на приймання участі у вихованні дітей. Такі рідкісні зустрічі лише віддаляють його від дітей, що шкодить нормальному та правильному вихованню.

Допомагати йому згодна його мати ОСОБА_3.

У характеристиці, наданої ЗОШ №9 зазначено, що батьки приділяють належну увагу вихованню сина. Тобто він нічим не гірше відповідачки і звужувати його права на участь у вихованні сина та дочки не є правильним. У інформації, наданої центром «Бригантина» у секцію «Спортивна аеробіка та фітнес» ОСОБА_5 приводив та забирав він. Згідно інформації дошкільного дитячого закладу №19 «Веселка» він брав активну участь у житті ОСОБА_5, приводив та забирав його з дитячого садка.

Він постійно слідкує за станом здоровя дітей, їх розвитком, виховує та піклується про них, у нього з дочкою та сином психологічний контакт, привязаність один до одного. Оскільки ОСОБА_2 декілька разів висловлювалась з погрозами на його адресу, що забере дітей до себе та покине територію України, вважає, що суд має визначити місце проживання його дітей з ним.

Зі свого боку він не має наміру перешкоджати колишній дружині в здійсненні її прав та обовязків щодо їхніх дітей.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив визначити у спілкуванні та вихованні з дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такий спосіб його участі: у четвер о 17.00 він забирає дітей до себе, у пятницю забезпечує дітям відвідування загальноосвітнього та дошкільного навчальних закладів, у суботу та неділю діти з батьком, о 17.00 у неділю батько повертає дітей в родину матері до місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3; у разі тривалих відїздів матері (ОСОБА_2П.) діти цілодобово знаходяться під наглядом батька.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, посилаючись, з урахуванням уточнених позовних вимог, на те, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1, від якого у них є двоє дітей: син ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_8.

Подружні відносини з відповідачем не склалися у звязку з тим, що вони мали різні погляди на життя, наслідками чого були постійні сварки з чоловіком, свідком яких були діти, що мало тяжкі наслідки для їх психіки; їх подальше спільне життя і збереження шлюбу стало суперечити її інтересам та інтересам їхніх дітей. Після розірвання шлюбу по домовленості між нею і колишнім чоловіком діти залишилися проживати з нею за адресою: АДРЕСА_1.

Для проведення весілля вони взяли у борг у її подруги ОСОБА_9, яка проживає у Туреччині, 1500 доларів США. У період шлюбних відносин було частково погашено борг у розмірі 1000 доларів США. З метою погашення залишку боргу вона вимушена була поїхати на недовгий період на заробітки до Туреччини, а саме, щоб доглянути за донькою ОСОБА_9 у період її відсутності з 04.09.2015 року по 21.10.2015 року за винагороду у розмірі заробітної плати гувернантки 300 доларів США. Наприкінці листопада 2015 року ОСОБА_9 повторно запросила її допомоги по догляду за її дитиною; у період з 02.12.2015 року по 01.01.2016 року вона перебувала на заробітку у ОСОБА_9

Під час її відсутності, а саме 28.12.2015 року ОСОБА_1 зустрів їхніх дітей з її сестрою ОСОБА_10 та забрав ОСОБА_6, посилаючись на те, що він сам буде виховувати свою доньку. Сестра звернулась до поліції із заявою, повідомивши про цей випадок, про що начальником Димитрівського відділення поліції винесено висновок від 29.12.2015 року.

Повернувшись з відрядження 02.01.2016 року вона намагалась забрати свою доньку, проте ОСОБА_1 відмовив їй повертати доньку, звинувативши її в тому, що вона покинула дітей напризволяще, а сама поїхала відпочивати до Туреччини. ОСОБА_1 відмовив їй навіть бачитися з донькою і тільки після приїзду поліції він допустив її до доньки.

03.01.2016 року ОСОБА_1 повторно відмовив їй бачитись з донькою, у звязку з чим вона вимушена була викликати наряд поліції. За її повідомленням начальником Димитрівського відділення поліції 04.01.2016 року винесено висновок, відповідно до якого справа була закрита з посиланням на те, що в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли цивільно-правові відносини.

11.01.2016 року, 12.01.2016 року, 21.01.2016 року ОСОБА_1 також не дав їй можливості побачитися з донькою, не допустив до доньки лікаря педіатра.

За заявою ОСОБА_1 виконавчим комітетом Димитрівської міської ради винесено рішення №44 від 20.01.2016 року, яким встановлено спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а саме: в день відпочинку ОСОБА_1, який співпадає з вихідним днем тижня (субота, неділя), батько о 09.00 годин забирає дітей за місцем їх проживання за адресою: м. Димитров, пров.УральськийАДРЕСА_2, о 17.00 годин повертає малолітніх в родину матері ОСОБА_2

01.02.2016 року органом опіки та піклування виконкому Димитрівської міської ради за її заявою про визначення місця проживання дітей спільно з матірю прийнято рішення щодо доцільності проживання малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в родині матері за адресою: м. Димитров, пров. Уральський, б. 6, кв.1.

02.03.2016 року вона прийшла до дому до колишнього чоловіка провідати доньку ОСОБА_6; побачивши на лобі у доньки велику гематому і перелякавшись за стан її здоровя, вона забрала її до себе додому та звернулась у травматологічне відділення і з того часу донька і син мешкають разом з нею та перебувають на її утриманні.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 84 СК України вона має право на утримання від чоловіка до досягнення ОСОБА_6 трьох років.

ОСОБА_1 працює та отримує заробітну плату у середньому 6395,42 грн. на місяць; відповідно до ч.1 ст. 187 СК України ним подано заяву за місцем роботи про відрахування аліментів на дітей з його заробітної плати в розмірі ? частини.

Ними угоди про сплату аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та на її утримання не досягнуто, тому відповідно до ч.3 ст. 181 СК України вважає, що кошти на утримання їхніх дітей (аліменти) повинні бути присуджені за рішенням суду у частині від доходу відповідача.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спільно з матірю ОСОБА_2; стягувати з ОСОБА_1 аліменти на її користь на утримання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягувати від дня предявлення позову і до досягнення ОСОБА_5 повноліття; стягувати з відповідача аліменти на її користь на її утримання у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця до досягнення ОСОБА_6 трьох років.

Рішенням Димитрівського міського суду Донецької області від 30 травня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_11 про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на дітей та дружину задоволено частково: визначено місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з матірю ОСОБА_2 за адресою: пров. Уральський, 6/1, м. Мирноград Донецької області; стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7 на утримання дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини та на користь і на утримання ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/10 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно до виповнення доньці ОСОБА_6 3 років, тобто до 01.03.2017 року; у задоволенні інших зустрічних позовних вимог відмовлено; стягнення аліментів провадити з 18.03.2016 року; рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання у межах платежу за один місяць; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 551.20 грн. та на користь ОСОБА_12 судовий збір у сумі 551.20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю та відмовити відповідачці у задоволенні її зустрічного позову; стягнути з відповідачки сплачений ним судовий збір.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права; апелянт вважає, що рішення суду не відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України, оскільки всупереч розяснень, викладених в абз. 2 п. 8 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення» рішення складено на 31 сторінці та містить забагато опису обставин та міркувань сторін, які не мають правового значення; хоча судом було ретельно досліджено докази по справі, але суд не обґрунтував своє рішення належним чином, визначеним процесуальним законом (суд задовольнив зустрічні позовні вимоги відповідачки про визначення місця проживання дітей в той час, коли діти проживали у відповідачки і судом не було встановлено фактів, що позивач перешкоджає проживанню дітей з матірю); в даному випадку суд не виконав загальні вимоги судочинства захисту порушених прав замість цього суд встановив не оспорюваний факт, що діти проживають з матірю і стягнув судовий збір з позивача, що не є справедливим; суд необгрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача 1/3 частину доходу на утримання дітей (не зазначив, чому саме такий розмір буде достатнім для утримання дітей; не врахував, що з вересня 2014 року позивач добровільно сплачує аліменти на утримання дітей; доказів того, що відповідачка вимагала збільшення аліментів суду з боку відповідачки не було надано), тому знов таки при вирішенні питання щодо стягнення аліментів судом не було встановлено порушення прав відповідачки; суд також помилково вважав, що були порушені права відповідачки на отримання аліментів на її утримання (доказів того, що відповідачка вимагала цих аліментів, а стороною позивача було відмовлено у цьому, суду не було надано); оскільки зустрічні позовні вимоги були задоволені частково, то суд не правильно визначився із розміром стягненого з позивача судового збору; відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про визначення способу у спілкуванні та вихованні з дітьми, суд допустив порушення норм матеріального права, а саме ст.ст. 157, ч.1 ст. 159 СК України; апелянт вважає, що ним належними доказами доведено порушення відповідачкою його прав на спілкування та виховання дітей, але суд замість вчасного захисту розлучив на декілька місяців батька із дітьми, без достатніх підстав та без законного обгрунтування.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення законним і обгрунтованим.

Від органу опіки та піклування виконавчого комітету Мирноградської міської ради надійшов лист про розгляд справи у відсутності представника.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах оскарження і дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 309 ч.1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення норм матеріального права.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог про встановлення способу його участі у вихованні малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_13 та спілкуванні з ними, про який просив ОСОБА_1 у позовній заяві, суд першої інстанції виходив з того, що такий спосіб не відповідає інтересам дітей. При цьому судом першої інстанції зазначено, що оскільки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6, 01.03.2014року народження є малолітніми та враховуючи прихильність ОСОБА_5 до матері і його боязнь батька та те, що донька ОСОБА_6 взагалі є дворічною дитиною та потребує материнської турботи та догляду, то спосіб участі батька у вихованні дітей, визначений рішенням органу опіки та піклування від 20.01.2016 року №44 є доцільним та буде відповідати інтересам дітей і тому зміни не потребує; суд також врахував вік малолітніх, конкретні обставини справи, те, що рішення органу опіки та піклування повинно виконуватися на тривалий термін, а не на період відпустки позивача. Суд звернув увагу щодо завчасного повідомлення відповідача про дні та години, коли позивач бажає забрати дітей за місцем їх проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 з огляду на те, що лише 14.05.2016 року, тобто через 4 місяці з дня прийняття рішення органом опіки та піклування, відповідач отримала інформацію про вихідні позивача. До того ж орган опіки та піклування у своєму рішенні від 11.04.2016 року №001 вказав, що спосіб участі у вихованні дітей, запропонований позивачем у позові, не буде відповідати інтересам дітей.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, суд виходив з того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є малолітніми, малолітній ОСОБА_5 має прихильність до матері, ОСОБА_6 взагалі є дворічною дитиною та потребує материнської турботи та догляду, жодних виняткових обставин, щоб розлучити дітей з матірю, не встановлено; при цьому суд зазначив, що доводи позивача про те, що він вже добровільно віддав доньку ОСОБА_6 та згоден з позовом і тому у позові необхідно відмовити, не ґрунтуються на законі.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей та на своє утримання, суд виходив з положень ст.ст. 180, 182, ч.ч. 2,3,6 ст. 84, ч.2 ст. 80 СК України. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей саме в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 та на її утримання саме в розмірі 1/10 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1, суд врахував, що позивач та діти здорові, позивач має утриманців, крім двох дітей та колишньої дружини, ще утриманця свою матір, яка є інвалідом третьої групи та потребує постійного медикаментозного лікування.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду неможливо.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобовязаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч.2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обовязків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоровя та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоровя одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

А відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обовязків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан її здоровя та інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_9.

Рішенням Димитрівського міського суду Донецької області від 06 липня 2015 року шлюб між сторонами, зареєстрований 9 серпня 2013 року, розірвано.

Після розірвання шлюбу діти за згодою батьків залишилися проживати з матірю ОСОБА_2 за адресою: м. Димитров, пров. Уральський, 6/1.

Згідно довідки ВП «Шахта Стаханова», починаючи з 1 вересня 2014 року по січень 2016 року з ОСОБА_1 за його заявою утримувалися аліменти в розмірі 25% на користь ОСОБА_2 на утримання двох дітей, ІНФОРМАЦІЯ_5 і ІНФОРМАЦІЯ_4. В апеляційному суді ОСОБА_1 пояснив, що аліменти на утримання дітей він сплачує і в наступний час.

Як зазначав позивач у позовній заяві з вересня 2015 року після його відмови на вимагання колишньої дружини збільшити розмір аліментів почались перепони у побаченні з дітьми.

ОСОБА_2, звертаючись із зустрічними позовними вимогами про визначення місця проживання малолітніх дітей з нею та стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання дітей та на її утримання до досягнення дочкою трирічного віку, також посилалась на конфліктну ситуацію, яка виникла між нею та колишнім чоловіком та бажання отримувати аліменти за рішенням суду.

На підтвердження виникнення конфліктної ситуації щодо визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дітей, а згодом і визначення місця проживання дітей сторонами надані висновки поліції від 5.12.2015 року, 29.12. 2015 року, 04.01.2016 року, 13.01.2016 року, 23.01.2016 року, 07.03.2016 року, 21.03.2016 року, 29.05.2016 року за зверненнями як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, які досліджені судом першої інстанції.

Судом першої інстанції досліджені і інші зібрані по справі докази.

Так, згідно рішення виконавчого комітету Димитрівської міської ради від 20.01.2016 року №44, прийнятого за заявою позивача, встановлено такий спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5: в день його відпочинку, який співпадатиме з вихідним днем тижня (субота або неділя), батько о 09.00 год. забирає дітей за місцем їх проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8, о 17.00 год. повертає малолітніх в родину матері ОСОБА_2. ОСОБА_1 зобовязаний заздалегідь надавати матері дитини ОСОБА_2 відомості щодо днів свого відпочинку з метою забезпечення систематичних зустрічей з дітьми. Відповідальність за життя та здоровя дітей під час зустрічей покладено на батька.

Проте, як вбачається з висновків Димитрівського відділення поліції Красноармійського ВП ГУНП в Донецькій області від 07.03.2016 року, 14.03.2016 року, 21.03.2016 року, 28.03.2016 року ОСОБА_1 звертався з приводу невиконання ОСОБА_2 рішення виконавчого комітету Димитрівської міської ради від 20.01.2016 року та чинення перешкод у спілкуванні з дітьми.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконкому Димитрівської міської ради від 11.04.2016 року №001 щодо визначенні способу участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх дітей, наданого в межах розгляду даної цивільної справи, спосіб участі, запропонований ОСОБА_1 в позовних вимогах, а саме: о 17.00 год. щочетверга батько забирає дітей до себе, забезпечує в пятницю відвідування дітьми навчальних закладів, проводить дозвілля з ними у вихідні дні тижня та повертає малолітніх о 17.00 год. щонеділі в родину матері ОСОБА_2; у разі тривалих відїздів ОСОБА_2 діти цілодобово знаходяться під наглядом батька, не буде в повній мірі відповідати інтересам дітей, посилаючись на те, що такий спосіб є варіантом короткочасного проживання дітей в його родині. Батько пояснив такі вимоги перебуванням на даний час у відпустці. Членами комісії визнано дані вимоги не досить обґрунтованими, зауважено громадян на необхідності складання документу для можливості його виконання на необмежений термін.

При цьому у висновку, зокрема зазначено, що мати дітей заперечує проти ночівлі дітей у ОСОБА_1, аргументуючи свою позицію часто вибуховим характером батька, його схильністю до вживання спиртних напоїв, проявом недостатньої уваги до дітей. ОСОБА_4 через недовіру до громадянина, невпевненість в його намірах, мати пропонувала вирішити способи участі батька з дітьми в її присутності. На думку членів комісії, через наявність конфлікту між батьками, що може спричинити сварку, свідками якої будуть діти, на сьогодні таке проведення дозвілля неприйнятне.

У висновку також зазначено, що в процесі розгляду питання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 дійшли згоди щодо наступного способу участі громадянина у вихованні малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та спілкуванні з ними: щосуботи та щонеділі о 9.00 год. батько забирає дітей за місцем їх проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10, б. 6, кв.1 та о 19.00 повертає малолітніх в родину матері.

Керуючись ст. 141 СК України, якою визначено, що мати, батько мають рівні права та обовязки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обовязків щодо дитини, вимоги батька ОСОБА_1 щодо здійснення ним в повному обсязі батьківських прав відносно малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час тривалих відїздів матері ОСОБА_2 членами комісії визнані прийнятними.

Однак, ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 не були ініційовані питання участі у вихованні дітей, що застосовуються незалежно від визначених годин та днів зустрічей: щодо можливості спілкування батька зі старшою дитиною засобом телефонного звязку, спільного відпочинку батька з дітьми (дитиною) з метою їх (або одного з них) оздоровлення, можливості виїзду матері з дітьми за межі міста в період, що співпадатиме з визначеними днями зустрічей батька з дітьми тощо.

В апеляційному суді сторони не заперечували проти способу участі батька у спілкуванні з дітьми, визначеному у рішенні виконавчого комітету Димитрівської міської ради від 20.01.2016 року №44.

Згідно висновку про визначення місця проживання дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету Димитрівської міської ради від 17.02.2016 року №91, наданого в межах розгляду даної цивільної справи, доцільне проживання малолітніх дітей в родині матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Як зазначено у висновку під час вирішення спору між батьками членами комісії встановлений довготривалий конфлікт між батьками дітей, їх небажання йти на компроміс один одному у вихованні. Зясовано, що в період з 02.12.2015 року по 01.01.2016 року ОСОБА_2 знаходилась на заробітках за кордоном (Туреччина); малолітні в цей час знаходились під постійним наглядом рідної бабусі ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_11 та рідної тітки ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_12. 28.12.2015 року в результаті конфлікту між ними та батьком дітей, останній забрав доньку в свою родину, категорично відмовляється повертати її в сім»ю матері. Даний факт підтверджує висновок Димитрівського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.12.2015 року за телефонним повідомленням ОСОБА_15

Розглядаючи зазначені позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції правильно застосував положення ст.ст. 157, 159 СК України і з врахуванням принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року та встановлених обставин дійшов правильного висновку про визначення місця проживання двох малолітніх дітей з матірю.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, в той час, коли діти проживали у відповідачки і судом не було встановлено фактів, що позивач перешкоджає проживанню дітей з матірю, не ґрунтуються на зібраних по справі доказах; апеляційна скарга в цій частині не містить нових доказів, які б спростовували висновок суду першої інстанції.

Є також безпідставним довід апеляційної скарги про те, що, коли мати тривалий час відсутня у країні, то діти повинні проживати із батьком, а не з бабусями та дідусями, з посиланням на положення ч.1 ст. 163 СК України, оскільки зазначена норма регулює право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб, тобто зазначена норма не може бути застосована до правовідносин, які виникли між сторонами по даній справі.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання двох малолітніх дітей та на її утримання до досягнення дочкою ОСОБА_8 трирічного віку суд на підставі зібраних доказів дійшов обґрунтованого висновку, що визначені розміри аліментів будуть відповідати вимогам розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги не містять будь-яких нових доказів для визначення розміру аліментів в іншому розмірі, ніж визначено судом першої інстанції.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що з вересня 2014 року він добровільно сплачує аліменти на утримання дітей і крім того відповідачкою не надано доказів того, що вона вимагала від нього збільшення аліментів на утримання дітей, а також того, що вона вимагала від нього сплати аліментів на своє утримання, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що за його заявою із заробітної плати дійсно на ВП «Шахта «Стаханова» утримувалися аліменти в розмірі 25% на утримання двох дітей, але для стягнення аліментів у судовому порядку законодавством не передбачено попереднє звернення з вимогою про збільшення розміру аліментів або звернення з вимогою сплати аліментів на утримання дружини; не зважаючи на це, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 з вересня 2015 року почала вимагати збільшення сплати аліментів, через що у них і почалися конфлікти.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновку суду про те, що його позовні вимоги про визначення способу у спілкуванні та вихованні з дітьми не ґрунтуються на законі, є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом рішенням виконкому Димитрівської міської ради №44 від 20.01.2016 року встановлено такий спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітніми ОСОБА_5 та ОСОБА_6: в день свого відпочинку (субота або неділя), батько о 9.00 годині забирає дітей за місцем проживання дітей за адресою: м. Димитров, пров. Уральський 6/1 та о 17.00 годині повертає малолітніх в родину матері, ОСОБА_2

Дійшовши висновку про те, що спосіб участі батька у вихованні дітей, визначений рішенням органу опіки та піклування від 20.01.2016 року №44 є доцільним та буде відповідати інтересам дітей, але зазначене рішення відповідачкою ОСОБА_2 не виконується, суд дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі.

Виходячи із встановлених обставин, в тому числі з тієї обставини, що в процесі розгляду питання про спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх дітей органом опіки та піклування виконавчого комітету Димитрівської міської ради ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди щодо такого способу участі у вихованні малолітніх дітей та спілкуванні з ними: щосуботи та щонеділі о 9.00 год. батько забирає дітей за місцем їх проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 та о 17.00 годин повертає малолітніх в родину матері, про що зазначено у висновку органу опіки та піклування від 11.04.2016 року, а також з тієї обставини, що позивачем не було заявлено позовних вимог про участь у вихованні та спілкуванні з дітьми незалежно від визначених годин та днів зустрічі з малолітніми дітьми і враховуючи положення частини другої ст. 159 СК України, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню. Апеляційний суд вважає за можливе встановити такий спосіб участі ОСОБА_1 з малолітніми дітьми: в день свого відпочинку, який співпадатиме з вихідним днем тижня (субота та/або неділя) о 9.00 год. батько забирає дітей за місцем їх проживання за адресою: м. Димитров (Мирноград), АДРЕСА_3 та о 17.00 год. повертає малолітніх в родину матері ОСОБА_2. ОСОБА_1 зобовязаний щомісячно надавати матері дітей ОСОБА_2 відомості щодо днів свого відпочинку.

Доводи апеляційної скарги, в яких ОСОБА_1 просить визначити такий спосіб його участі у спілкуванні та вихованні малолітніх дітей: у четвер о 17.00 він забирає дітей до себе, у пятницю забезпечує дітям відвідування загальноосвітнього та дошкільного навчальних закладів, у суботу та неділю діти з батьком, о 17.00 у неділю батько повертає дітей в родину матері до місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3; у разі тривалих відїздів матері (ОСОБА_2П.) діти цілодобово знаходяться під наглядом батька є безпідставними, оскільки зазначені доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, який надав їм належну правову оцінку і у апеляційного суду немає підстав вважати її неправильною.

Відносно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо стягнення судового збору апеляційний суд зазначає наступне.

Так, дійсно відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись у грудні 2015 року з позовом про визначення місця проживання дітей, ОСОБА_1 сплатив судовий збір в сумі 487 грн. 20 коп. У березні 2016 року ОСОБА_1 подана заява про зміну позовних вимог, в якій він просив визначити спосіб спілкування та виховання з дітьми. При цьому судовий збір ним не сплачувався.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зазначеним рішенням апеляційного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1, за подачу якої ним сплачений судовий збір за трьома квитанціями по 606 грн. 33 коп., такі позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково; у іншій частині доводи апеляційної скарги відхилені.

Як розяснено у п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що в даному випадку з відповідачки ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 546 грн. 76 коп. (487.20 грн.:2+606.33 грн.:2).

Звертаючись у лютому 2016 року із зустрічними позовними вимогами про визначення місця проживання дітей, відібрання дитини ОСОБА_2 сплатила судовий збір двома квитанціями по 551 грн. 21 коп. У березні 2016 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги, в яких просила визначити місце проживання малолітніх дітей; стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання двох дітей в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу); стягнути аліменти на її утримання до досягнення дочкою трьох років в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу).

Рішенням суду першої інстанції, з яким в цій частині погоджується апеляційний суд, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визначення місця проживання малолітніх дітей задоволений повністю, а в частині стягнення аліментів задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_1 на утримання двох дітей аліменти в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1; стягнуто з ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_16 аліменти в розмірі 1/10 частки заробітку (доходу) ОСОБА_1

Як розяснено у п.п. 12, 13 зазначеної постанови Пленуму у випадку обєднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві обєднано кілька самостійних вимог майнового характеру, повязаних між собою, то враховуючи, що обєктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог (пункт 10 частини першої статті 80 ЦПК).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задоволений повністю, то з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір за подання зазначеного позову в сумі 551 грн.20 коп., оскільки відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється: за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою у розмірі 0,4 мінімальної заробітної плати (1378.00 грн. мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2016 року х 0,4).

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 80 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 за шість місяців 2015 року йому нараховано дохід в сумі 49 478.70 грн. Середньомісячний дохід при цьому буде складати 8 246 грн.45 коп. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей задоволені повністю: стягнуто з ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), тому ціна позову буде складати 16 492 грн. 90 коп.(8246.45:3х6); рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її утримання задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_1 на її утримання в розмірі 1/10 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1, тому ціна позову буде складати 4947.87 грн. (8246.45:10х6), а всього ціна позову буде складати 21 440. 77 грн. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою встановлена 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Враховуючи, що ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору за подачу позовної заява про стягнення аліментів, судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави в розмірі 551 грн. 20 коп., оскільки 1 відсоток від 21 440.77 грн. менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2016 року, яку і стягнув суд першої інстанції.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково не стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 546.76 грн.

В іншій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо судового збору є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення судом першої інстанції положень ст. 215 ЦПК України не впливають на правильність висновків суду, а відповідно до ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 307 ч. 1, 309, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Димитрівського міського суду Донецької області від 30 травня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми задовольнити частково.

Визначити у спілкуванні та вихованні батьком ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 такий спосіб: в день свого відпочинку, який співпадатиме з вихідним днем тижня (субота та/або неділя) о 9.00 год. батько забирає дітей за місцем їх проживання за адресою: м. Димитров (Мирноград), АДРЕСА_3 та о 17.00 год. повертає малолітніх в родину матері ОСОБА_2. ОСОБА_1 зобовязаний щомісячно надавати матері дітей ОСОБА_2 відомості щодо днів свого відпочинку.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 546 грн. 76 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Судді: