Рішення № 59029109, 13.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/3022/13-ц 22-ц/774/1291/К/16

Справа № 211/3022/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1291/К/16 суддя Бардін О.С.

Категорія - 46 (IV) Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

секретар - Петренко К.І.,

за участю: позивача за основним позовом ОСОБА_2, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3, та їх представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Довгинцівського РВ Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 комітету Довгинцівської районної в місті ради м. Кривого Рогу, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОСЕРВІС-КР», Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в Дніпропетровській області про визнання недійсними: свідоцтва про право власності на житло, договору дарування, скасування державної реєстрації правочину та реєстрації відповідача, вселення та визначення порядку користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є головним наймачем житлової квартири АДРЕСА_1 та зареєстрований у ній. Вказана квартира була надана в користування позивачу та членам його сімї: дружині та доньці відповідачу ОСОБА_7

З 1999 року дружина та донька не мешкають в квартирі. Дружина знялася з реєстраційного обліку, а донька залишилася зареєстрованою, оскільки на той час була неповнолітньою. З часу припинення проживання доньки в квартирі та досягнення нею повноліття в 2008 році, донька позивача не робила спроб вселення в квартиру та на даний час проживає разом з матірю на території Російської Федерації. Жодних витрат на утримання житла вона не несе, тому він змушений самостійно сплачувати всі комунальні платежі, які нараховуються на відповідачку.

Позивач за основним позовом просив на підставі ст.ст. 71,72 ЖК України визнати ОСОБА_7 такою, що втратила право користування квартирою № 40 в будинку № 38 по вул. Лісового в м. Кривому Розі, в звязку з чим зняти її з реєстраційного обліку в даній житловій квартирі.

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 грудня 2013 року вказане заочне рішення суду від 27 червня 2013 року за заявою відповідача за основним позовом ОСОБА_7 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

30 березня 2015 року та 18 грудня 2015 року ОСОБА_2 уточнив позов, вказавши, що на час ухвалення рішення від 12 лютого 2008 року, яким визнано матір відповідачки такою, що втратила право користування спірною квартирою, донька ОСОБА_7, якій на той час було 17 років, обрала місце проживання разом з матірю, постійно проживала з нею з 28.10.2000 року, що підтверджується матеріалами справи про стягнення з нього аліментів на утримання повнолітньої доньки на період навчання.

14 лютого 2009 року відповідачці ОСОБА_2 (після одруження ОСОБА_5) О.В. позивач за основним позовом ОСОБА_2 надав ключі від квартири АДРЕСА_2, про що вона власноруч написала розписку, після чого відповідачка відразу ж привезла у квартиру розкладне ліжко та розкладний стілець. Проте у квартирі відповідач не мешкала, оскільки проживала у своєї матері за адресою: мкрн. Сонячний, 53/116 у м. Кривому Розі.

У травні 2010 року позивач за основним позовом ОСОБА_2 зі своєю дружиною ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_7 такою, що втратила право користування спірною квартирою, однак рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2011 року скасовано рішення Довгинцівського районного суду від 10 вересня 2010 року та ухвалено нове рішення про відмову їм у задоволенні вимог.

У період з травня 2012 року по жовтень 2013 року ОСОБА_2 мешкав у своєї майбутньої дружини ОСОБА_9 16 листопада 2012 року позивач за основним позовом уклав повторно шлюб з ОСОБА_9 та вони зробили частково ремонт у його квартирі і у жовтні 2013 року переїхали до квартири АДРЕСА_3.

ОСОБА_2 вказує, що після ухвалення 19 січня 2011 року апеляційним судом Дніпропетровської області рішення та до подачі ним позову, відповідачка не виявляла намірів щодо проживання у спірній квартирі, не сплачувала за житлово-комунальні послуги.

За таких обставин, ОСОБА_2, уточнивши свої позовні вимоги в останній редакції від 18 грудня 2015 року і залучивши до участі у справі в якості третьої особи - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Довгинцівського РВ Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, просив суд: визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирою № 40 в будинку № 38 по вул. Лісового в м. Кривому Розі з 20 січня 2011 року.

03 лютого 2014 року ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» (далі ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР») про визнання недійсними: свідоцтва про право власності на житло, договору дарування, скасування державної реєстрації правочину та реєстрації відповідача ОСОБА_3, вселення та визначення порядку користування жилим приміщенням.

В обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог зазначила, що її батьку на підставі рішення райвиконкому від 10.05.1993 року було видано ордер на житло № 48/59 квартиру АДРЕСА_1 на склад сімї: дружина ОСОБА_10 та донька ОСОБА_7

У звязку з тим, що сімя батьків розпалася, мати ОСОБА_7 виїхала до іншого місця проживання і у 2008 році на підставі рішення суду її було визнано такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_7 проживала з матірю. Оскільки батько одружився, створив нову родину та категорично заперечував щодо її проживання в квартирі, він зі своєю новою дружиною ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Так як на момент вселення та реєстрації в спірній квартирі дружини батька ОСОБА_8, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_7 була неповнолітньою, а її мати, як законний представник її інтересів, згоди на вселення не надавала, суд прийшов до висновку, що таким чином ОСОБА_8 перешкоджала їй користуватися спірною квартирою та встановив, що вона не користувалася житловим приміщенням з листопада 2008 року з поважних причин, а в задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою відмовив.

Після цього ставлення батька до доньки ОСОБА_7 погіршилося, в квартиру ні він, ні його дружина ОСОБА_8, взагалі її не пускали. Після розлучення в 2012 році з ОСОБА_8, батько позивача за зустрічним позовом тимчасово проживав в квартирі іншої жінки, однак ключі їй не надав, мотивуючи це тим, що дублікату ключа у нього немає, а проживати в квартирі не можливо, оскільки ОСОБА_8 вивезла звідти майже всі речі та демонтувала унітаз.

Восени 2012 року її батько ОСОБА_2 знову одружився та до квартири, де він почав проживати з новою дружиною відповідачем за зустрічним позовом, ОСОБА_7 знову не пускав.

08 грудня 2014 року ОСОБА_7 доповнила зустрічний позов, вказавши, що вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_11. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 зареєстрував свою дружину - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 у своїй квартирі, приватизував квартиру та 24 лютого 2014 року подарував квартиру своїй наступній дружині - відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 Згідно договору дарування, укладеного 24 лютого 2014 року між відповідачами за зустрічним позовом, ОСОБА_2 подарував належну йому 1/2 частку квартири, яка належала йому на підставі свідоцтва № 543 про право власності на житло, яке видано 21 січня 2014 року органом приватизації виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради, на підставі рішення виконкому за № 37 від 15.01.2014 року.

Таким чином квартира була приватизована батьком разом з новою дружиною ОСОБА_3 Реєстрація права власності на 1/2 частку квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена 07.02.2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції. Однак в спірній квартирі ОСОБА_5 була зареєстрована постійно, а заочне рішенням суду від 27 червня 2013 року, яким вона була визнана такою, що втратила право користування квартирою, скасовано ухвалою суду від 30 грудня 2013 року.

ОСОБА_5 вказувала, що письмової згоди на вселення та реєстрацію нової дружини батька вона не надавала, тобто відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 було без її згоди зареєстровано свою дружину - відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 і приховано дії щодо приватизації квартири та дарування частки квартири.

За таких обставин, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_7 уточнивши свої зустрічні позовні вимоги в останній редакції від 08 грудня 2014 року, просила суд вселити її до квартири АДРЕСА_4; встановити порядок користування квартирою: виділити їй в користування кімнату площею 12,70 кв.м, ОСОБА_2 кімнату площею 17,30 кв.м з балконом, кухню, коридор, ванну кімнату та туалет залишити в загальному користуванні; зобовязати ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою; скасувати реєстрацію за адресою квартира АДРЕСА_5 ОСОБА_3О; скасувати рішення органу приватизації виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради № 37 від 15.01.2014 року про приватизацію квартири АДРЕСА_4; визнати недійсним свідоцтво № 543 про право власності на житло від 21.01.2014 року на спірну квартиру в рівних частках по 1/2 на імя ОСОБА_2 та ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію спільної власності по 1/2 частині спірної квартири зареєстровану згідно свідоцтва № 543 від 21.01.2014 року на право власності на житло; визнати недійсним договір дарування від 24.02.2014 року посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_12, відповідно до якого ОСОБА_2 подарував 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3, та скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку вказаної квартири за ОСОБА_3, зареєстровану згідно договору дарування від 24.02.2012 року.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 12 березня 2016 року було залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_6 комітет Довгинцівської районної в місті ради м. Кривого Рогу.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмолено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Скасовано реєстрацію ОСОБА_3 за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лісового, 38/40.

Скасовано рішення органу приватизації виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради № 37 від 15 січня 2014 року про приватизацію квартири за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Лісового, 38/40.

Визнано недійсним свідоцтво № 543 про право власності на житло від 21 січня 2014 року на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частинах по 1/2 на імя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Скасовано державну реєстрацію спільної власності по 1/2 частини квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстровану згідно свідоцтво № 543 про право власності на житло від 21 січня 2014 року.

Визнано недійсним договір дарування від 24 лютого 2014 року, посвідчений нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_12, згідно якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, зареєстровану згідно договору дарування від 24.02.2014 року, посвідченого нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_12, індексний номер 11141600 від 24.02.2014 року.

Вселено ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1.

Встановлено порядок користування квартирою № 40 в будинку № 38 по вул. Лісового в м. Кривому Розі, виділивши в користування ОСОБА_5 жилу кімнату площею 12,70 кв.м, ОСОБА_2 жилу кімнату площею 17,30 кв.м з балконом, залишивши в загальному користуванні кухню, коридор, ванну кімнату, туалет.

У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач за основним позовом ОСОБА_2 та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставлять питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Зокрема, апелянти посилаються на те, що висновки суду не узгоджуються положеннями ст.64, 71 ЖК України та розясненнями, викладеними у п. 9, 10 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 року. Зважаючи на те, що ОСОБА_5 не проживає понад встановлені строки за місцем реєстрації без поважних причин, рішення суду щодо відмови у задоволенні основного позову ОСОБА_7 є незаконним.

Також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають, що висновки суду щодо неможливості проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі, не підтверджені жодними доказами та ґрунтується на припущеннях.

Апелянти вказують, що у матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_5 про отримання ключів від квартири, доводи доньки про зміну батьком замків на вхідних дверях не підтверджуються належними та допустимими доказами.

На думку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, судом не враховано, що ОСОБА_5 не несла усіх обовязків, що випливають з договору найму житлового приміщення, оскільки вона не сплачувала комунальні послуги, не брала участі у поточному ремонті квартири, тобто не мала намірів проживати у даній квартирі.

Також апелянти зазначають, що висновок суду щодо непридатності умов проживання у спірній квартирі повинен бути підтверджений рішенням ОСОБА_6 комітету Довгинцівської районної у місті ради, однак воно в матеріалах справи відсутнє.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказують, що посилання у рішенні суду на те, що ОСОБА_2 і раніше намагався позбавити дочку права користування вказаною квартирою, суперечить обставинам справи, оскільки згідно листа ОСОБА_2 від 09.02.2009 року, він ніколи не чинив дочці перешкод у проживанні у спірній квартирі.

На думку апелянтів, судом не враховано, що ОСОБА_3 була зареєстрована у спірній квартирі без згоди ОСОБА_5 на законних підставах, оскільки заочним рішенням від 27.06.2013 року ОСОБА_5 була визнана такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням.

Крім того, рішення ОСОБА_6 комітету Довгинцівської районної у місті ради про приватизацію спірної квартири відповідає положенням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно ордеру на житлове приміщення № 48/59 позивачу за основним позовом ОСОБА_2 на родину з трьох осіб: його, дружину ОСОБА_10, доньку відповідача за основним позовом ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету № 176 від 10 травня 1993 року була виділена квартира АДРЕСА_1. (том 1, а.с.8)

Згідно довідки Криворізької обєднаної міської довідково-інформаційної служби «Нова-Ком», станом на 14.01.2013 року в квартирі АДРЕСА_6 зареєстровані наймач позивач за основним позовом ОСОБА_2 та його донька відповідач за основним позовом ОСОБА_7 (том 1, а.с.5)

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 червня 2013 року визнано відповідача за основним позовом ОСОБА_7 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирою № 40 в будинку № 38 по вул. Лісового в м. Кривому Розі, що є підставою для зняття її з реєстраційного обліку за цією адресою (том 1, а.с.19).

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 грудня 2013 року вказане заочне рішення суду від 27 червня 2013 року за заявою відповідача за основним позовом ОСОБА_7 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку (том 1, а.с.38).

Згідно довідки Криворізької обєднаної міської довідково-інформаційної служби «Нова-Ком», станом на 05.02.2014 року в квартирі АДРЕСА_6 зареєстровані власник позивач за основним позовом ОСОБА_2 та його дружина - відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 (том 1, а.с.86).

На підставі заяви позивача за основним позовом ОСОБА_2 від 19.12.2013 року (том 1, а.с.112), рішенням виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради №37 від 15.01.2014 року «Про приватизацію квартири АДРЕСА_7, передано двокімнатну квартиру № 40, загальною площею 52,70 кв.м, житловою площею 30,0 кв.м у будинку № 38 по вул. Лісового у приватну спільну часткову власність у рівних частках по 1/2 кожному: позивачу за основним позовом ОСОБА_2, як квартиронаймачу та відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_3. як дружині квартиронаймача (том 1, а.с.111) Право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на належні кожному з них - 1/2 частини спірної квартири зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.02.2014 року.

Відповідно до договору дарування від 24 лютого 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_12 та зареєстрованого в реєстрі за №167, позивач за основним позовом ОСОБА_2 подарував дружині відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 належну йому на праві приватної спільної часткової власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на підставі свідоцтва № 543 про право власності на житло, видане 21 січня 2014 року органом приватизації виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради м. Кривого Рогу на підставі рішення виконкому за № 37 від 15.01.2014 року. (том 1, а.с.81-83)

Відповідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 лютого 2014 року та від 24 лютого 2014 року, та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 жовтня 2014 року, право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 (том 1, а.с.84,85, 190)

Загальна площа спірної двокімнатної квартири складає 52,70 кв.м, житлова площа - 30 кв.м. Квартира складається з двох кімнат: кімната № 7 площею 17,30 кв.м, кімната № 8 площею 12,70 кв.м, кухні 8,70 кв.м, ванної кімнати 2,6 кв.м, вбиральні 1,0 кв.м, коридору 7,9 кв.м, вбудованого приміщення 0,4 кв.м. Квартира обладнана лоджією площею 2,1 кв.м, вихід на яку здійснюється з кухні. (том 1, а.с.74).

Звертаючись до суду позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, позивач за основним позовом ОСОБА_2 посилався на те, що відповідач за основним позовом ОСОБА_5 з 20.01.2011 року була відсутня без поважних причин понад шість місяців у спірній квартирі, тому втратила право на користування даною квартирою.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, відповідач за основним позовом ОСОБА_5 посилалась на те, що позивач за основним позовом ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою і заперечує проти її проживання у даному житлі, та без її згоди зареєстрував свою дружину, приватизував спірну квартиру на себе та свою дружину ОСОБА_3, а також подарував свою 1/2 частину квартири своїй дружині ОСОБА_3, у звязку з чим ОСОБА_5 ставила питання про вселення її до спірної квартири; встановлення порядку користування даною квартирою; зобовязання ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» розділити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг; скасування реєстрації у спірній квартирі відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3; скасування рішення про приватизацію спірної квартири та визнання недійсним свідоцтва про право власності спірну квартиру на імя ОСОБА_2 та ОСОБА_3; скасування державної реєстрації спільної власності по 1/2 частини кватири за ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнання недійсним договору дарування від 24.02.2014 року та скасування державної реєстрації права власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_3

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції керувався ст. 71 ЖК України та дійшов до висновку те, що ОСОБА_5 не проживала у спірній квартирі понад шість місяців з поважних причин, оскільки їй чинила перешкоди - дружина батька ОСОБА_8, потім проживати у кватирі не дозволяли умови, а пізніше сам ОСОБА_2 чинив доньці перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що реєстрація у спірній квартирі відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 є незаконною, оскільки відбулася без згоди ОСОБА_5, яка мала право користування спірною квартирою. Приватизація квартири без участі ОСОБА_5 не відповідає вимогам закону, тому рішення виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради підлягає скасуванню, видане на підставі нього свідоцтво про право власності підлягає визнанню недійсним, а договір дарування 1/2 частини спірної квартири, укладений між відповідачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 має також бути визнаний недійсним із скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_3 Також суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 підлягає вселенню до спірної квартири, а порядок користування спірною квартирою слід встановити наступним чином: ОСОБА_5 виділити у користування жилу кімнату площею 12,70 кв.м, ОСОБА_2 жилу кімнату площею 17,30 кв.м з балконом, залишивши в загальному користуванні кухню, коридор, ванну кімнату, туалет.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про зобовязання ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» розділити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, суд першої інстанції виходив із того, що дана вимога є зайвою, оскільки рішення суду про встановлення порядку користування квартирою є підставою для відкриття особових рахунків користувачів квартирою.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, з наступних підстав.

Статті 61-70 ЖК України встановлюють порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Згідно зі ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно з ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім'ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.05.2010 року позивач за основним позовом ОСОБА_2 разом з ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідача за основним позовом ОСОБА_5 права користування жилим приміщенням. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 вересня 2010 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було задоволено (том 1, 117), однак рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2011 року дане рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (том 1, а.с.75).

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2011 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської від 19 січня 2011 року залишено без змін. (том 1, а.с.76)

Звертаючись до суду з позовом, позивач за основним позовом ОСОБА_2 поставив питання про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням у спірній квартирі з 20.01.2011 року.

Водночас, під час судового розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2, в уточненій позовній заяві від 18 грудня 2015 року (том 2, а.с.1-3), вказував, що з липня 2012 року до жовтня 2013 року у спірній квартирі ніхто не проживав, так як там не було умов для проживання, оскільки його друга дружина ОСОБА_8 вивезла з квартири меблі, порізала на підлозі лінолеум, порвала шпалери на стінах, зняла в туалеті унітаз.

Разом з тим, факт наявності між сторонами спору щодо користування ОСОБА_5 спірною квартирою встановлений під час судового розгляду, та не заперечувався позивачем за основним позовом ОСОБА_2 Зокрема, даний факт підтвердили допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11, а також у своїх поясненнях відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 була відсутня у спірній квартирі понад шість місяців з поважних причин, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач за основним позовом ОСОБА_2 та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3, а також друга дружина позивача ОСОБА_8 чинили ОСОБА_5 перешкоди у користуванні даною квартирою, тому колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав, передбачених ст.71,72 ЖК України, для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 У звязку з цим, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що донька позивача втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки вона не проживає за місцем реєстрації понад встановлені строки без поважних причин, оскільки судом першої інстанції встановлено та не спростовано під апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_5 була відсутня у спірній квартирі понад шість місяців з поважних причин.

Посилання апелянтів у апеляційній скарзі на те, що висновки суду щодо неможливості проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі не підтверджені жодними доказами та ґрунтується на припущеннях, а ОСОБА_2 ніколи не чинив дочці перешкод у проживанні у спірній квартирі, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки факт здійснення позивачем за основним позовом ОСОБА_2 та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 перешкод доньці позивача у користуванні спірною квартирою знайшов своє підтвердження під час судового розгляду, в тому числі відповідними письмовими доказами, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду в їх оцінці.

Факт того, що ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_2 комплект ключів від спірної квартири, що вбачається з її розписки від 14.02.2009 року, не спростовує правильних висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, оскільки позивач поставив питання про визнання доньки такою, що втратила право користування спірною кватирою, з підстав її не проживання за місцем реєстрації з 20.01.2011 року, а тому вищевказана розписка від 14.02.2009 року не стосується предмету спору, що розглядається.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про не врахування судом того факту, що ОСОБА_5 не несла усіх обовязків, що випливають з договору найму житлового приміщення, оскільки вона не сплачувала комунальні послуги, не брала участі у поточному ремонті квартири, тобто не мала намірів проживати у даній квартирі, відхиляються колегією суддів, оскільки сам по собі факт несплати відповідачем за основним позовом ОСОБА_5 комунальних послуг, не участі в ремонті квартири, не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, так як такі підстави не передбачені ст. 71 ЖК України, а бажання проживати у спірній квартирі підтверджується звернення ОСОБА_5 до суду із зустрічним позовом про вселення до спірної квартири АДРЕСА_1.

Посилання апелянтів в апеляційній скарзі на те, що висновок суду щодо непридатності умов проживання у спірній квартирі повинен бути підтверджений рішенням ОСОБА_6 комітету Довгинцівської районної у місті ради, однак воно в матеріалах справи відсутнє, не приймаються до уваги колегією суддів, так як відповідно до ч.2 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Крім того, факт неможливості проживання у квартирі у період з липня 2012 року по жовтень 2013 року, у звязку з відсутність умов для проживання, так як друга дружина ОСОБА_2 ОСОБА_8 вивезла з квартири меблі, порізала на підлозі лінолеум, порвала шпалери на стінах, зняла в туалеті унітаз, підтверджувався позивачем за основним позовом ОСОБА_2 у суді першої інстанції.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними: свідоцтва про право власності на житло, договору дарування, скасування державної реєстрації правочину та реєстрації відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 червня 2013 року визнано відповідача за основним позовом ОСОБА_7 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирою № 40 в будинку № 38 по вул. Лісового в м. Кривому Розі, що є підставою для зняття її з реєстраційного обліку за цією адресою (том 1, а.с.19).

Згідно довідки Криворізької обєднаної міської довідково-інформаційної служби «Нова-Ком», станом на 05.02.2014 року в квартирі АДРЕСА_6 зареєстровані власник ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 (том 1, а.с.86).

На підставі заяви позивача за основним позовом ОСОБА_2 від 19.12.2013 року (том 1, а.с.112), рішенням виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради №37 від 15.01.2014 року «Про приватизацію квартири АДРЕСА_7, передано двокімнатну квартиру № 40, загальною площею 52,70 кв.м, житловою площею 30,0 кв.м у будинку № 38 по вул. Лісового у приватну спільну часткову власність у рівних частках по 1/2 кожному: позивачу за основним позовом ОСОБА_2, як квартиронаймачу та відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_3, як дружині квартиронаймача (том 1, а.с.111) Право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на належні кожному з них 1/2 частини спірної квартири зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.02.2014 року.

Однак ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 грудня 2013 року заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 червня 2013 року за заявою відповідача за основним позовом ОСОБА_5 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку (том 1, а.с.38).

Якщо судовий акт на підставі якого особа визнана такою, що втратила користування житловим приміщенням скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року (справа №6-53цс15) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

За таких умов, у разі скасування судового рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 27 червня 2013 року про визнання відповідача за основним позовом ОСОБА_5 такою, що втратила користування спірною квартирою і призначення ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 грудня 2013 року справи за позовом ОСОБА_2 до судового розгляду у загальному порядку, ОСОБА_5 вважається такою, що не втрачала права на користування спірною квартирою, як член сімї наймача.

Відповідно до ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Враховуючи те, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 була вселена до квартири АДРЕСА_8, без згоди ОСОБА_5, то на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що її реєстрація у спірній квартирі є незаконною та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_3 була зареєстрована у спірній квартирі без згоди ОСОБА_5 на законних підставах, оскільки заочним рішенням від 27.06.2013 року ОСОБА_5 була визнана такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки вказане заочне рішення суду від 27.06.2013 року було скасовано ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 грудня 2013 року, тому не породжує жодних правових наслідків та не позбавляє ОСОБА_2 обовязку отримати письмову згоду від ОСОБА_5 на вселення до спірної квартири ОСОБА_3, відповідно до ст.65 ЖК України.

Зважаючи на те, що ОСОБА_5 не надавала своєї згоди на приватизацію спірної квартири, то рішення ОСОБА_6 комітету Довгинцівської районної у місті ради №37 від 15.01.2014 року «Про приватизацію квартири АДРЕСА_7 та свідоцтво про право власності на житло № 543 від 21 січня 2014 року на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частинах по 1/2 на імя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можна вважати такими, що відповідають вимогам ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у звязку з чим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказане рішення ОСОБА_6 комітету Довгинцівського районної у місті ради має бути скасовано, а свідоцтво про право власності видане на підставі вказаного рішення має бути визнано недійсним. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що рішення ОСОБА_6 комітету Довгинцівської районної у місті ради про приватизацію спірної квартири відповідає положенням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки вони спростовуються вірними висновками суду першої інстанції про незаконність приватизації спірної квартири.

У звязку з тим, що свідоцтво №543 про право власності на житло від 21 січня 2014 року є недійсним, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що державна реєстрація спільної власності по 1/2 частини квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстровану згідно вищевказаного свідоцтва про право власності підлягає скасуванню.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи те, що приватизація спірної квартири відбулась з порушенням ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а свідоцтво про право власності на житло №543 від 21 січня 2014 року є недійсним, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що договір дарування від 24 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за №167, згідно якого позивач за основним позовом ОСОБА_2 подарував дружині відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_3 належну йому на праві приватної спільної часткової власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на підставі вищевказаного свідоцтва про право власності, має бути визнаний недійсним, з підстав, передбачених ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, а державна реєстрація права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, зареєстровану згідно договору дарування від 24.02.2014 року підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що під час судового розгляду встановлено, що позивач за основним позовом ОСОБА_2 та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 чинять ОСОБА_5 перешкоди у користуванні спірною квартирою, право на користування якою відповідач за основним позовом не втратила, то колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 про вселення її до вищевказаної квартири є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами про визначення порядку користування спірною квартирою та зобовязання ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою, ОСОБА_5 згідно обставин викладених у зустрічній позовній заяві фактично поставила питання про зміну договору найму житлового приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.104 ЖК України, член сімї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сімї, які проживають разом з ним, укладання з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає ст.63 цього Кодексу.

При вирішенні питання про зміну договору найму житлового приміщення суд повинен зясувати, чи можливо з урахування санітарних і технічних умов укласти два договори найму, чи не призведе зміна договору найму до штучного погіршення житлових умов і чи не спричинить необхідності взяття громадянина на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

Відповідно до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою РМ України №470 від 11.12.1984 року, розмір жилого приміщення, що надається за договором найму державного житлового фонду надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

Як вбачається з матеріалів справи, виходячи із розміру житлової площі спірної квартири 30,0 кв.м на кожного з зареєстрованих в ній осіб приходиться 15,0 кв.м. (30,0 кв.м : 2).

Однак, суд першої інстанції на вказані обставини справи уваги не звернув та зазначених положень закону не врахував, дійшовши помилкового висновку про можливість визначити порядок користування спірною квартирою та задовольнити відповідні позовні вимоги ОСОБА_5

Зважаючи на те, що надання у користування позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 кімнати № 8 площею 12,70 кв.м, позивачу за основним позовом ОСОБА_2 кімнати № 7 площею 17,30 кв.м,, із залишенням решти приміщень в загальному користуванні призведе до порушень житлових прав сторін, з урахуванням того, що на кожного з них приходиться 15,0 кв.м жилої площі, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визначення порядку користування жилим приміщенням слід відмовити.

Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про зобовязання ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказані вимоги є зайвими, оскільки рішення суду про встановлення порядку користування квартирою є підставою для відкриття особових рахунків користувачів квартирою.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, так як вимоги про розподіл особових рахунків в квартирі, що є державною чи комунальною власністю підлягають розгляду у разі предявлення позову про зміну договору найму житлового приміщення та виділення у користування окремої кімнати у квартирі, оскільки вказані зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, з підстав недоведеності даних вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про зобовязання ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування квартирою слід відмовити.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга має бути задоволена частково, а рішення суду частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення порядку користування жилим приміщенням та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобовязання розділити особові рахунки на оплату комунальних послуг підлягає скасуванню, відповідно до п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_5

В інших частинах рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому в цих частинах воно має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення порядку користування жилим приміщенням та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобовязання розділити особові рахунки на оплату комунальних послуг скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення порядку користування жилим приміщенням та зобовязання розділити особові рахунки на оплату комунальних послуг відмовити в повному обсязі.

В інших частинах рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: І.Є.Ляховська

ОСОБА_16