Ухвала суду № 59028701, 19.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/356/16 Справа № 185/9784/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Врона А. О. Доповідач - Ремез В.А.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді - Ремеза В.А.

суддів - Міхеєвої В.Ю., Свистунової О.В.,

за участю секретаря - Синенка Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, та з урахуванням поданої ним заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 11 156 991,14грн., та витрати по справі, посилаючись на те, що 05.07.2007р. між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач взяла у нього грошові кошти в розмірі 380 000 євро, які зобов'язалась повернути за першою вимогою.

30.08.2013р. він звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми заборгованості, де вказувалась дата повернення суми заборгованості, а саме 09.09.2013р., яку вона отримала 10.09.2013р., однак відповідач борг не повернула, а тому позивач просив стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 380 000 євро, що за офіційним курсом Національного банку України на 13.02.2015р. становить 11 156 991,14грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.08.2015р. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 05.07.2007р. в розмірі 380 000 євро, що за курсом НБУ станом на 28 серпня 2015 року складає 9 140 586,86грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2007р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_3 380 000 євро, які зобов'язалась повернути за першою вимогою, що підтверджується розпискою ОСОБА_2, оригінал якої позивач надав до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно 1 ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції встановив, що 30.08.2013р. ОСОБА_3 просив ОСОБА_2 повернути суму боргу в розмірі 380 000 євро у строк до 09.09.2013р., а 23.09.2013р. він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, що фактично є письмовою вимогою про повернення суми боргу, яку відповідач отримала у листопаді 2013р., однак, відповідач кошти не повернула.

Крім того судом першої інстанції під час розгляду було призначено судову почеркознавчу експертизу для з'ясування питання чи виконано рукописний текст у розписці від 05.07.2007р. від імені ОСОБА_2, ОСОБА_2 При призначенні експертизи відповідачу було роз'яснено вимоги ст.146 ЦПК України, однак відповідач ухилилась від подання експертам необхідних для проведення судової почеркознавчої експертизи матеріалів та документів.

Згідно висновку Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 09.09.2014р. судової технічної експертизи документу, розписка від 05.07.2007р. виконана одним пишучим вузлом кулькової ручки пастою синього кольору, без використання частин іншого документу, всі рукописні записи в тому числі підпис, наявні в розписці від 05.07.2007р. виконані без попередньої технічної підготовки (обведення на просвіт, перетисненням штрихів рукописних записів та підпису з подальшим обведенням незабарвлених штрихів, копіювання через копіювальний папір), монтаж за допомогою механічного з'єднання (з'єднання частин різних документів) або комп'ютерної, копіювально-розмножувальної техніки (сканування рукописного тексту та підпису з інших документів та нанесення їх зображення за допомогою принтерів, їх копіювання за допомогою копіювальних апаратів) при виконанні розписки від 05.07.2007р. не застосовувався, досліджувані рукописні записи в розписці від 05.07.2007р. виконані до утворення перегинів аркушу паперу, в розписці від 05.07.2007р. підчистка та травлення не проводились, але рукописні записи «Я, ОСОБА_2 взяла 5 июля 2007г. у ОСОБА_5 деньги в сумме» виконані першочергово, починаючи зі слів «380 тыс. Е /триста восемьдесят тисяч евро/. Обязуюсь вернуть. по первому требованию» були дописані, вказані рукописні записи виконані неодночасно, в розписці від 05.07.2007р. будь-яких незабарвлених вдавлених штрихів, згаслого (невидимого) тексту на лицьовій та зворотній стороні аркушу не виявлено (а.с.170-178).

В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 заявила клопотання про проведення по справі судової почеркознавчої експертизи, яке було задоволено, і згідно висновку № 1175-16 судової почеркознавчої експертизи від 27.05.2016р. рукописний цифровий та літерний текст розписки від 05 липня 2007 року від імені ОСОБА_2 а також підпис ОСОБА_2 в розписці від 05 липня 2007 року виконаний ОСОБА_2 (т.3 а.с. 198-206).

Таким чином в ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт укладання між сторонами договору позики, та отримання за укладеним договором грошових коштів згідно розписки у сумі 380 000 євро.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Згідно ч. 2 вказаної статті, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу, суд першої інстанції, встановив факт укладання між сторонами договору позики на суму еквівалент 380 000 євро, і оскільки відповідач не повернула отримані у борг кошти, суд першої інстанції виходячи із офіційного курсу гривні до євро станом на час ухвалення рішення обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 9 140 586,86грн., і колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права з посиланням на те, що вона не укладала з позивачем договору позики безпідставні, оскільки на підтвердження вказаних доводів вона не надала суду жодних доказів, які б вказували на те, що вона не отримувала грошові кошти від позивача, а доводи про фіктивність розписки спростовані висновком почеркознавчої експертизи.

Таким чином рішення суду відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України а тому його слід залишити без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду вступає в силу з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: