Рішення № 59023281, 13.07.2016, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/4200/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

13.07.2016 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Саєнко О.Б., при секретарі Микитюк І.С., без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою, -

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою. Після зменшення позовних вимог від 05.02.2016 р. ( а.с.42) Свій позов обґрунтував тим, що 28 листопада 2008 року гр. ОСОБА_2 під розписку позичив у нього гроші у розмірі 5 330,00 доларів США. Вищевказана розписка не містить кінцевої дати повернення боргу і є безстроковою, при цьому всі вказані кошти відповідач зобовязувався повернути за першою його вимогою. Зазначив , що 22 серпня 2011 року відповідач частково повернув йому борг в розмірі 30 доларів США , а 02.04.2014 року- ще 20 доларів США.

Вказує , що 28 жовтня 2015 року він на адресу відповідача скерував лист-вимогу про повернення коштів терміново, але не пізніше 05 листопада 2015 року. Однак, на момент предявлення позову відповідач вимогу не виконав. Розмір заборгованості складає 5 280 доларів США.

Просить суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики в розмірі 5 280,00 доларів США, та судовій збір на суму 1 222,18 грн.

Ухвалою Вінницького районного суду від 05.02.16 р. частину позовних вимог на суму 50 доларів США- залишено без розгляду

В судове засідання 13 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 незявилися попередньо подавши заяви про розгляд справи у їх відсутності , в яких позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання незявився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності , позовні вимоги не визнав в заперечення зазначив ( а.с.24), що в 2012 року позивач став приходити до нього як покупець будинку № 15 , по вул. Коцюбинського в с. Хижинці Вінницького району та земельної ділянки. У квітні 2012 року він надав ОСОБА_1 довіреність на підготовку документів. Оскільки він зловживає спиртними напоями , то ОСОБА_1 став підпоювати його більше, та надав підписати якісь документи. А у подальшому став приходити та вимагати від нього грошові кошти за розпискою. У подальшому він звернувся до правоохоронних органів щодо шахрайський дій позивача. Не визнає позовні вимоги оскільки розписку не писав, грошей від ОСОБА_1 не отримував. Також у заяві ( а.с. 26) просив застосувати строк позовної давності до даних правовідносин.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судове засідання також не зявилася , надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, при вирішенні справи поклалася на розсуд суду.( а.с.55).

В судовому засіданні сторони та їх представники не були присутні, тому відповідно правил ч.2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом , не здійснювалось.

Суд , вважає за можливе розглянути справу у відсутності не з*явившихся осіб.

Вивчивши позов та оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та такі , що підлягають задоволенню виходячи з такого.

У відповідності до положень ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.

Згідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічна норма права закріплена і в ст.3 ЦПК України.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Відповідно до положень ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З правової позиції , викладеної у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. (у справі № 6-63цс13), вбачається , що письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, наданого для підтвердження позовних вимог, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-63цс13).

З матеріалів справи , судом вбачається , що 28 листопада 2008 року, відповідач ОСОБА_2 з метою позички для власних потреб отримав від позивача ОСОБА_1 гроші в сумі 5 330,00 доларів США, про що відповідачем складена відповідна розписка (а.с.3); 28.10.2015 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 лист-вимогу з вимогою про повернення боргу згідно розписки в сумі 5 330,00 доларів США (а.с.4-5); з розписки від 22.08.2011 року вбачається, що гр. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в рахунок сплати боргу за розпискою від 28.11.2008 року кошти в сумі 30,00 доларів США (а.с.43); з розписки від 02.04.2014 року вбачається, що гр. ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в рахунок сплати боргу за розпискою від 28.11.2008 року кошти в сумі 20,00 доларів США (а.с.44). В обумовлений строк згідно з листом вимогою про повернення боргу відповідач ОСОБА_2 позивачу борг не повернув.

На підставі ч.2 ст.1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином судом встановлено, що позивач надав в борг грошові кошти відповідачу зазначені в розписці 28 листопада 2008 року, а відповідач лише частково їх повернув на суму 50 доларів США, на письмову вимогу позивача 28.10.2015 року відповідач не повернув позивачу 5280 доларів США , що еквівалентно 121070,40 грн. Тому дана грошова суму підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Доводи відповідача про те, що він не отримав грошові кошти від позивача, жодним доказом відповідачем не підтверджено, та спростовуюся наданими позивачем двома розписками про повернення відповідачем частково боргу позивачу на суму 50 доларів США.

Також суд , вважає заяву відповідача про застосування трирічного строку позовної давності , є безпідставною, оскільки у розписки визначено , що строк повернення грошових коштів відбувається на вимогу позикодавця. Позивачем доведено письмовим доказом, що лист-вимогу відповідачу він скерував 28.10.2015 року, що в свою чергу, жодним доказом не спростовано відповідачем. А з дійсним позовом позивач звернувся до суду 06 листопада 2015 року ( тобто в межах трирічного строку).

Відповідно до положень ч.1 ст.88 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивача у рахунок повернення сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1 222,18 грн.

Керуючись ст.ст.212-215 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 5 280 ( пяти тисячі двісті вісімдесяти ) доларів США, що відповідно курсу станом на 06 листопада 2015 року Національного банку України еквівалентно - 121 070 ( ста двадцять одній тисячі сімдесят ) гривень 40 копійок , за борговою розпискою від 28 листопада 2008 року.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення сплаченого за подачу даного позову до суду судового збору - 1 222,18 грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області через Вінницькій районний суд , шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне рішення суду виготовлено 18 липня 2016 року.

Суддя: