Ухвала суду № 59007325, 18.07.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

18 липня 2016 року Чернігів Справа № 825/1220/16

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" до Деснянського відділу Державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, треті особи - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування постанов в частині,

В С Т А Н О В И В:

04.07.2016 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_1, в якому просить скасувати постанову в частині накладення арешту на спірне нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, на яке було накладено арешт на підставі:

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.06.2014 № 43657536/14, виданої Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції;

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.06.2014 № 43657361/14, виданої Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції;

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.06.2014 № 43657174/14, виданої Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції.

Позивач в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, при цьому в позовній заяві вказав, що у разі відсутності його представника справу розглядати в порядку письмового провадження.

Відповідач до суду також не з'явився. Через канцелярію суду надав клопотання, в якому розгляд справи просив провести без участі його представника, при цьому у вирішенні спору поклався на розсуд суду.

При цьому судом встановлено, що Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції змінив свою назву на Деснянський відділ Державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області у зв'язку з ліквідацією Чернігівського міського управління юстиції та включення Деснянський ВДВС до складу Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2016 № 571/5.

В судовому засіданні 12.07.2016 до участі у справі залучено в якості третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є співвласниками квартири АДРЕСА_1, на корту постановами Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 13.06.2014 № 43657536/14 та від 13.06.2014 № 43657174/14 накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

Треті особи до суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

За таких обставин, враховуючи ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

03.07.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - Банк) та громадянином України ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11365407000, відповідно до умов якого, кредитор Банк зобов'язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти належним чином використовувати і повернути Банку кредит в іноземній валюті в сумі 16 000,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. У забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за даним договором Банком прийнято нерухомість - квартиру, що складається з трьох кімнат, загальною площею 100,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю зокрема Позичальника, про що укладено іпотечний договір від 03.07.2008 №31205Z170 (зареєстровано в реєстрі за № 3503).

13.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" та Банком укладено договір факторингу № 2 та договір відступлення права вимоги, зокрема, щодо правових відносин Банку з Позичальником.

Старшим державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Данілевським О.М., при примусовому виконанні виконавчого листа №2/2506/165/11, виданого 14.04.2014, винесено постанову від 13.06.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №43657174. 13.06.2014 аналогічні постанови винесено також у виконавчих провадженнях №43657536 та №43657361.

Вважаючи, що він має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, і що накладений відповідачем арешт вказаної квартири, перешкоджає реалізації зазначеного права, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.57 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Відповідно до ч.2 вищенаведеної норми арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Положеннями ст.54 цього Закону передбачено, зокрема, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно із ст.1 Закону України від 05.06.2003 № 898 "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 3 цього Закону встановлено пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Згідно з ч.6 ст.54 Закону України "Про виконавче провадження" спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як передбачено ч.1 та п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єктом владних повноважень, за визначенням цього Кодексу, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу).

Частиною 1 ст.181 Кодексу передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, в адміністративних судах не підлягають розгляду спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, якщо процесуальним законодавством передбачено інший порядок їх судового оскарження.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, у спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Процесуальні правила звернення до суду та інструменти захисту права особи, порушеного арештом нерухомого майна, визначені, зокрема, статтями 114 та 152 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що публічно-правовими є лише спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні, і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані зі спором про право на це майно.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як вбачається із матеріалів справи, даний позов заявлено у зв'язку з твердженнями позивача про наявність у нього пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Тобто, предметом спору є захист переважного права звернення стягнення на майно на основі договору іпотеки. Для правильного вирішення даного спору підлягає встановленню наявність у позивача заявленого права, підстави його набуття. Відтак, вимоги позивача за своєю суттю є приватноправовими.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За встановлених обставин, з урахуванням положень ст. 2 КАСУ, суд прийшов до висновку, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів, визначеної положеннями ст. 17 цього Кодексу. З огляду на викладене, враховуючи положення п.1 ч.1 ст.157 КАСУ, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадженні у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" до Деснянського відділу Державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, треті особи - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування постанов в частині.

Керуючись п.1 ч.1 ст.157, ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" до Деснянського відділу Державної виконавчої служби м. Чернігова Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, треті особи - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування постанов в частині - закрити.

Роз'яснити позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Деснянського районного суду м. Чернігова.

Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Копію ухвали суду надіслати відсутнім сторонам по справі до відома.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч.1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.О. Житняк