Ухвала суду № 59007273, 18.07.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог

18 липня 2016 року Справа № 823/694/16

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Бабич А.М., перевіривши матеріали позовної заяви Золотоніської центральної районної лікарні до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області про визнання незаконним протоколу та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

10.06.2016 у Черкаський окружний адміністративний суд звернулась Золотоніська центральна районна лікарня (далі – позивач) до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Черкаській області (далі – відповідач) з адміністративним позовом про:

визнання незаконним протоколу від 21.04.2016 №69;

визнання незаконною та скасування постанови від 05.05.2016 №12/1023-2ів.3/176 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суддя дійшла висновку відмовити у відкритті провадження в частині визнання незаконним протоколу з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.107 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства та чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З аналізу вказаної норми умовою для захисту порушених прав в адміністративному суді є наявність таких порушених прав. Водночас, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Згідно з п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Протокол, який просить скасувати позивач, це службовий документ, який фіксує факт проведення перевірки діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства. Він не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права та не встановлює конкретні приписи, звернені до окремої особи, не встановлює, не припиняє або змінює правовідносини, права та обов’язки осіб, не породжує правових наслідків, а є лише передумовою прийняття суб'єктом владних повноважень правових актів індивідуальної дії та встановлює факти, які самі по собі не встановлюють конкретні приписи до позивача.

Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки протоколу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24 вересня 2013 року.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Оскільки оскаржуваний протокол не є актом індивідуальної дії суддя дійшла висновку, що позовна вимога про визнання його незаконним не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За суттю правовідносин відповідна позовна вимога не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства за правилами про підвідомчість в ст.12 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Отже за вказаною диспозицією в Україні встановлено презумпцію цивільного процесу. Тому суд дійшов висновку про підвідомчість справи місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.

Якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.109 КАС України визначений обов’язок судді відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Тому суддя дійшла висновку відмовити у відкритті провадження у справі та на підставі ч.6 ст.109 КАС України роз’яснити позивачу, що розгляд його справи віднесено до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства.

Оскільки п.3 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2011 №3676-VI “Про судовий збір” передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі, а таке клопотання відсутнє, суддя дійшла висновку про відсутність підстав для вирішення цього питання.

Керуючись ст.ст.2-3, 17, 21, 107, 109, 160-165, 254-256 КАС України, суддя

УХВАЛИЛА:

1. Відмовити у відкритті провадження за позовом Золотоніської центральної районної лікарні в частині позовної вимоги про визнання незаконним протоколу від 21.04.2016 №69.

2. Роз’яснити позивачу, що спір у цій частині відноситься до юрисдикції загального місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

3. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п’яти днів з моменту отримання її копії. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

4. Копію ухвали направити позивачу.

Суддя А.М. Бабич