Постанова № 59006949, 08.07.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

08 липня 2016 року Справа № 814/1010/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С., за участю секретаря судового засідання: Западнюк К.А.,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

представника третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

адміністративним позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54003 до відповідачаГоловного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Декабристів, 5, м. Миколаїв, 54001 третя особаНаціональна поліція України, вул. Академіка Богомольця, 10, Мсп601, Центральна Частина Києва, м. Київ, 01601 провизнання протиправним та скасування наказу від 25.03.2016р. №56 о/с, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Миколаївській області від 25.03.2016 року № 56о/с, поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового по Жовтневому відділенню Корабельного відділу поліції з 25.03.2016 року та стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що Головним управлінням Національної поліції у Миколаївській області не надано жодного доказу службової невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуваний наказ узгоджується з вимогами законодавства і прийнятий відповідно до обставин справи, отже є правомірним.

В судовому засіданні представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Оцінюючи доводи позивача про неправомірність проведення щодо нього атестування поліцейського, суд виходить із такого.

Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області № 6 о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_1 було призначено на службу в поліції на посаду інспектора-чергового по Жовтневому відділенню Корабельного відділу поліції з присвоєнням йому спеціального звання капітан поліції.

Наказом № 56 о/с від 11.04.2016 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в органах поліції через службову невідповідність.

Відповідно до статті 57 Закону України «Про національну поліцію», атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової карєри.

Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Пунктом 3 частини 2 зазначеної статті передбачено, що атестування поліцейських проводиться в тому числі для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.11.2015 року № 1465 була затверджена Інструкція про проведення атестування поліцейських (надалі Інструкція).

Даний нормативний акт є чинним на момент розгляду справи, а отже підлягає застосуванню судом.

Доводи позивача про те, що процедура проведення атестування поліцейських, визначена законом «Про національну поліцію» та Інструкцією суперечить іншим нормативним актам з питань проведення атестування суд відхиляє, виходячи з такого.

Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади з особливими функціями, спеціальним статусом поліцейського, а також спеціальним правовим регулюванням служби у поліції. Тому Закон «Про національну поліцію» та Інструкція є спеціальними нормативними актами, які мають перевагу у відповідних правовідносинах у випадку врегулювання їх по-різному нормами різних нормативних актів.

Позивач погодилась на проведення атестування щодо неї шляхом явки для його проведення, заповнення анкети, участі у тестах, співбесідах, тощо.

В той же час, аналізуючи результати атестування щодо позивача, викладені у формі рішення атестаційної комісії та рішення про його подальше звільнення, суд приходить до наступного.

Як визначено пп. 2 п. 2 розділу 2 Інструкції, атестаційні комісії створювалися у організаційній формі «атестаційні комісії органів поліції», персональний склад якої затверджувався наказом керівника відповідного органу. Отже відповідачем по даній справі є відповідний орган поліції, саме для якого (а не для комісії, яка вже припинила свою діяльність) рішенням суду безпосередньо створюються права та обовязки.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із п. 10 Інструкції, з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

Мінімальний бал за проведеним тестуванням Інструкцією визначено наступним чином: 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обовязковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийняті рішення.

Отже тестування є обовязковою складовою при перевірці відповідності поліцейського займаній посаді, яка обовязково і безумовно враховується при встановленні результатів атестування.

Згідно з п. 11 Інструкції, атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до п. 16 Інструкції атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обовязків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Отже суд вважає, що кожен із зазначених критеріїв повинен бути позитивним для можливості прийняття рішення щодо відповідності займаній посаді.

За результатами тестування позивач отримав наступні бали: 28 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі професійний тест), та 34 балів за тестом на загальні здібності та навички.

В протоколі атестаційної комісії щодо позивача не вказано, якому саме критерію не відповідає позивач, та, відповідно, чому саме неможливо продовження його служби в органах Національної поліції України.

На зазначено таких обставин і в наказі про звільнення позивача.

Відповідач субєкт владних повноважень, на якого покладено тягар доказування в адміністративному судочинстві, не навів суду мотивів та не надав доказів на обґрунтування рішення про те, що позивач не відповідає займаній посаді за вище вказаними критеріями.

Відповідно до пункту 15 Інструкції, атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Отже, встановивши невідповідність поліцейського займаній посаді, комісія може прийняте одне із двох рішень: або вважати поліцейського таким, що підлягає звільненню, або таким, що підлягає переміщенню на нижчу посаду.

Вибір конкретного рішення в кожній атестаційній справі є дискреційним повноваженням відповідної комісії, яка приймає його, виходячи із конкретних обставин.

В даному випадку комісія вирішила, що позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

На підставі зазначеного рішення атестаційної комісії т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції у Миколаївській області було видано наказ № 56 о/с від 25.03.2016 року про звільнення позивача із займаної посади через службову невідповідність.

Відповідачем не надано інших доказів, які б свідчили про службову невідповідність позивача, крім висновків атестаційної комісії.

В той же час суд не може вважати висновки атестаційної комісії, викладені в Протоколі від 04.03.2016 року засідання атестаційної комісії № 1 головного управління Національної поліції в Миколаївській області такими, що відповідають критеріям обґрунтованості.

Так, за умови отримання позивачем достатнього балу при його тестуванні, ця обставина не була врахована, а в протоколі взагалі не зазначено чим керувалася комісія надаючи рекомендацію про звільнення позивача через його службову невідповідність.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію щодо «принципу правової визначеності», відповідно до якого особа, здійснюючи правомірну поведінку повинна мати можливість передбачати правові наслідки такої правової поведінки, чітко визначені законом.

В даній справі, позивач, маючи позитивні результати проведеного тестування, позитивні характеристики, викладені в атестаційних матеріалах, повинен був розраховувати на позитивне проходження процедури перевірки у вигляді атестування поліцейських на підставі критеріїв і процедур, визначених чинних законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ані в висновках комісії, а ні в наказі про звільнення не зазначені конкретні факти, які б свідчили про службову невідповідність позивача. В судовому засіданні відповідних доказів також не надано.

Отже зазначені акти не відповідають вимогам, які для них визначені статтею 19 Конституції України та статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позов підлягає задоволенню.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 4600,00 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-VI від 20.12.2011 року (далі Закон № 4191), розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Позивачем надано суду розрахунок суми гонорару за надані юридичні послуги, відповідно до якого адвокатом було затрачено на попередню консультацію, вивчення документів та підготовку адміністративного позову 11,5годин робочого часу, що відповідно до Закону № 4191 склало 4600,00 грн. Тобто, по 400,00 грн. за годину.

Оскільки адвокат вчинив лише наступні процесуальні дії: двічи був присутній у судовому засіданні, компенсації підлягають витрати на правову допомогу лише в цій частині.

Керуючись статтями 2, 11, 71, 158 - 163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 25.03.2016 року № 56 о/с в частині звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового по Жовтневому відділенню Корабельного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 25.03.2016 року до дати винесення судового рішення у розмірі 14438,90 грн. без відрахування податків та сборів.

5. Допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового по Жовтневому відділенню Корабельного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

6. Допустити постанову до негайного виконання в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4331,67 грн. без відрахування податків та сборів.

7. Присудити на користь ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Миколаївській області судові витрати на правову допомогу в сумі 800,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя Князєв В.С.

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 13 липня 2016 року.