Ухвала суду № 58997150, 14.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/1088/15-ц Головуючий у І інстанції Дмитренко А.М. Провадження № 22-ц/780/3751/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 46 14.07.2016

УХВАЛА

Іменем України

14 липня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Гуль В.В.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2016 року у справі за позовом керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2, Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання недійсними наказів про передачу ділянок в оренду та договорів оренди земельних ділянок, скасування державної реєстрації договорів оренди і витребування земельних ділянок,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року прокурор Білоцерківського району Київської області звернувся до суду в інтересахдержави із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що за результатами розгляду звернення директора КП «Білоцерківхлібопродукт» встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок на території Білоцерківського району в адміністративних межах Храпачівської сільської ради в оренду для ведення фермерського господарства відповідачу ОСОБА_2

Вказував, що 27 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернувся із заявами до ГУ Держземагенства у Київській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району.

Наказами ГУ Держземагенства у Київській області від 02 жовтня 2013 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення чотирьох земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства орієнтовним розміром 69,2246 га, 20,5610 га, 15,2804 га і 11,9984 га на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району. Пізніше наказами ГУ Держземагенства у Київській області від 22 листопада 2013 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки площею 69,2246 га, 20,5610 га, 15,2804 га та 11,9984 га на території Храпачівської сільської ради. В подальшому на підставі вказаних наказів 31 березня 2014 року між начальником управління Держземагенства у Білоцерківському районі як представником ГУ та фізичною особою ОСОБА_2 укладено договори оренди зазначених земельних ділянок строком на 21 рік та підписано акти приймання-передачі земельних ділянок. Укладені договори оренди 28 квітня 2014 року були зареєстровані у Реєстраційній службі Білоцерківського міськрайонного управління юстиції.

Посилався, що передача земельних ділянок в оренду відбулася з порушенням вимог закону. Зокрема у поданих клопотаннях ОСОБА_2 не обґрунтував розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок, не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства та не надав підтвердження наявності у нього техніки, необхідної для обробітку такої площі землі. Крім того, вищевказаними земельними ділянками станом на 02 жовтня 2013 року користувалося ТОВ «Агрофірма «Левада», а ОСОБА_2 не надав письмової згоди ТОВ «Агрофірма «Левада» про відмову підприємства від права користування вказаними земельними ділянками, що свідчить про недотримання порядку набуття і реалізації права на землю. Отже, зазначені вище накази ГУ Держземагенства у Київській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства та Закону України «Про фермерське господарство», а тому вони підлягають визнанню недійсними та скасуванню, а укладені на їх підставі договори оренди на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України також належить визнати недійсними та скасувати.

Просив суд визнати недійсними і скасувати накази ГУ Держземагенства у Київській області за номерами КИ/3220488600:01:001/00006556, КИ/3220488600:01:007/00006552, КИ/3220488600:01:007/00006553, КИ/3220488600:01:006/00006555 від 02 жовтня 2013 року, якими надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовними розмірами 69,2246 га, 20,5610 га, 15,2804 га, 11,9984 га для ведення фермерського господарства на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; визнати недійсними і скасувати накази ГУ Держземагенства у Київській області за номерами КИ/3220488600:01:001/00009254, КИ/3220488600:01:007/00009255, КИ/3220488600:01:007/00009261, КИ/3220488600:01:006/00009260 від 22 листопада 2013 року, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки площею 69,2246 га /кадастровий номер НОМЕР_1/, 20,5610 га /кадастровий номер НОМЕР_2/, 15,2804 га /кадастровий номер НОМЕР_3/ та 11,9984 га /кадастровий номер НОМЕР_4/ строком на 21 рік, що розташовані на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені 31 березня 2014 року між начальником управління Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області та фізичною особою ОСОБА_2, площею 69,2246 га /кадастровий номер НОМЕР_1/, 20,5610 га /кадастровий номер НОМЕР_2/, 15,2804 га /кадастровий номер НОМЕР_3/ та 11,9984 га /кадастровий номер НОМЕР_4/ строком на 21 рік, які розташовані на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; скасувати рішення реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію від 28 квітня 2014 року договорів оренди вказаних вище земельних ділянок; зобов'язати ОСОБА_2 повернути ГУ Держземагенства у Київській області земельні ділянки площею 69,2246 га /кадастровий номер НОМЕР_1/, 20,5610 га /кадастровий номер НОМЕР_2/, 15,2804 га /кадастровий номер НОМЕР_3/ та 11,9984 га /кадастровий номер НОМЕР_4/, які розташовані на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2016 року позов прокурора задоволено. Визнано недійсними і скасовано оспорювані прокурором накази ГУ Держземагенства у Київській області від 02 жовтня 2013 року щодо надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проектів землеустрою; визнано недійсними і скасовано накази ГУ Держземагенства у Київській області від 22 листопада 2013 року, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки; визнано недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені 31 березня 2014 року між ГУ Держземагенства у Київській області в особі начальника управління Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області та ОСОБА_2, які розташовані на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; скасовано рішення реєстраційної служби Білоцерківського МРУЮ Київської області про державну реєстрацію від 28 квітня 2014 року договорів оренди земельних ділянок; зобов'язано ОСОБА_2 повернути у користування держави земельні ділянки площею 69,2246 га /кадастровий номер НОМЕР_1/, 20,5610 га /кадастровий номер НОМЕР_2/, 15,2804 га /кадастровий номер НОМЕР_3/ та 11,9984 га /кадастровий номер НОМЕР_4/, які розташовані на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Вирішено питання про судоі витрати.

Не погоджуючись із таким рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову прокурора в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Скаргу мотивує тим, що суд неналежно дослідив обставини відповідності оспорюваних прокурором наказів вимогам закону та не врахував, що накази прийняті ГУ Держземагенства в межах владної компетенції з дотриманням порядку їх прийняття, при цьому ОСОБА_2 належним чином обгрунтував необхідність одержання землі в оренду. Висновки суду про відсутність у ОСОБА_2 сільськогосподарської техніки безпідставна, бо це не перешкоджає використанню техніки на інших підставах. Суд не прийняв до уваги рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, відповідно до якого оспорювані прокурором накази ГУ Держземагенства є ненормативними правовими актами, тобто є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їх виконання, тому вони не можуть бути скасовані. Суд невірно застосував норми матеріального права та залишив поза увагою, що такий спосіб захисту як визнання недійсним стосується правочинів, а не наказів чи розпоряджень державного органу. Судом не було обгрунтовано належним чином підстави визнання недійсними договорів оренди, укладених з ОСОБА_2, та не враховано, що сторони досягли згоди з істостних умов, а самі договори оренди зареєстровані ОСОБА_2 у встановленому законом порядку. Суд не звернув уваги, що прокурором не доведено в чому полягає порушення інтересів держави, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі. При розгляді справи не було залучено до участі всіх осіб, яких стосується даний спір, зокрема КП «Білоцерківхлібопродукт», ТОВ «Агрофірма «Левада», ІП «Агро-Вільд Україна», ПП «Альянсагротрейд», Державну інспекцію сільського господарства України, Білоцерківську райдержадміністрацію та Білоцерківську ДПІ. Рішення суду не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та судовій практиці Верховного Суду України.

Апелянт ОСОБА_2 належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, подав клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоров'я, не надавши будь-яких доказів про поважність причин неявки, що згідно ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відхиляючи дане клопотання, колегія суддів враховує, що це вже друге клопотання про відкладення розгляду справи (перше подано 22 червня 2016 року і справа відкладена), крім того, суд враховує, що відповідач має представників згідно довіреності (т.1 а.с.195).

Представник ГУ Держгеокадастру в Київській області направив до суду клопотання про відкладення розгляду у зв'язку з великою завантаженістю, доказів про поважність причин неявки не надав, що згідно ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Прокурор в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутністьпідстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оспорювані прокурором накази накази ГУ Держземагентства у Київській області видано з порушенням вимог закону.

При цьому суд виходив з того, що з огляду на положення ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» доказів того, що уповноважений орган при прийнятті оскаржуваних наказів перевірив, як відповідач обґрунтував розміри земельних ділянок, про які просив в клопотанні, які перспективи діяльності власного фермерського господарства він наводив при цьому та які з них були враховані при прийнятті рішень ГУ Держземагентства у Київській області про надання йому в оренду земельних ділянок значної площі - 117,0644 га, зокрема, чи мав ОСОБА_2 можливість самостійно, силами та працею членів фермерського господарства вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, суду надано не було.

Отже, відповідач ОСОБА_2 набув права користування земельними ділянками незаконно, адже ті були передані йому в оренду всупереч установленому законом порядку.

Крім того, не було надано і доказів того, чи проводить діяльність на наданих ОСОБА_2 земельних ділянках саме його фермерське господарство, тобто, в судовому засіданні не доведено дійсності волевиявлення ОСОБА_2 на створення фермерського господарства та раціонального використання земельних ділянок, наданих йому в оренду,що у свою чергу відповідно до ст.152 ЗК України є підставою для визнання недійсними оспорюваних наказів та договорів оренди.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.4 ст. 122 ЗК України (в редакції чинній на час передачі ділянок в оренду) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених ст.122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч.3 ст.123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ч.2 цієї стаття передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами 2 та 3 ст.134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України «Про фермерське господарство».

Частинами 1, 2 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст.2 даного Закону відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Як вбачається із змісту ч.ч. 1,2,7 ст.7 вищевказаного Закону громадяни для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства звертаються до відповідної районної державної адміністрації, а для отримання земельної ділянки із земель комунальної власності до місцевої ради. У заяві зазначається: бажаний розмір і місце розташування земельної ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Отже, спеціальний Закон визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених ст.123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Зазначені приписи відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст.5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України, що вказано у преамбулі Закону.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 27 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держземагентства у Київській області із клопотаннями про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення чотирьої земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, із зазначенням орієнтовних площ земельних ділянок, що знаходяться на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. На підставі вказаних клопотань наказами ГУ Держземагентства у Київській області від 02 жовтня 2013 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства орієнтовними розмірами 69,2246 га, 20,5610 га, 15,2804 га та 11,9984 га.

Наказами ГУ Держземагентства у Київській області від 22 листопада 2013 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та передано ОСОБА_2 в оренду строком на 21 рік земельні ділянки для ведення фермерського господарства площею 69,2246 га, 20,5610 га, 15,2804 га та 11,9984 га, які розташовані на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району.

На підставі вказаних наказів 31 березня 2014 року між ГУ Держземагентства у Київській області /орендодавець/ в особі начальника управління Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області та фізичною особою ОСОБА_2 /орендар/ укладено чотири договори оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства площею 69,2246 га /кадастровий номер НОМЕР_1/, 20,5610 га /кадастровий номер НОМЕР_2/, 15,2804 га /кадастровий номер НОМЕР_3/ та 11,9984 га /кадастровий номер НОМЕР_4/ строком на 21 рік, які розташовані на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

28 квітня 2014 року вказані договори оренди землі зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області.

Також судом встановлено, що, розглядаючи заяву ОСОБА_2 та видаючи накази про надання дозволу на розробку проекту і передачу ділянок в оренду, ГУ Держземагенства у Київській області не дотрималось вимог Закону України «Про фермерське господарство» та не дало оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірило доводів заявника, наведених на обґрунтування розміру земельної ділянки, не перевірило перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Зокрема встановлено, що на момент видачі у 2013 році наказів ГУ Держземагенства у Київській області наказів фермерське госопдарство ОСОБА_2 взагалі не було засноване, сільськогосподарська техніка відсутня, наймані працівники відсутні.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 29 серпня 2014 року вчинено запис про реєстрацію фермерського господарства «Житні землі», керівником якого є ОСОБА_2 Згідно Статуту Фермерського господарства «Житні землі» засновником і членом господарства є ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, місцезнаходження господарства - АДРЕСА_2.

За таких обставин суд обгрунтовано задоволив вимоги прокурора та визнав недійсними і скасував накази ГУ Держземагенства України у Київській області про затвердження проектів із землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Крім того, суд обгрунтовано відповідно до положень п.«в» ст.152 ЗК України та ст.203, 215 ЦК України, визнав недійсними оспорювані прокурором договори оренди землі, поскільки правовою підставою для їх укладення є накази ГУ Держземагенства України у Київській області, які прийняті всупереч закону та визнаються недійсними і скасовуються.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неналежно дослідив обставини відповідності оспорюваних прокурором наказів вимогам закону та не врахував, що накази прийняті ГУ Держземагенства в межах владної компетенції з дотриманням порядку їх прийняття, при цьому ОСОБА_2 належним чином обгрунтував необхідність одержання землі в оренду не грунтуються на матеріалах справи, в яких відсутні докази того, що ГУ Держземагенства при прийнятті оскаржуваних наказів перевірило, як відповідач обґрунтував розміри земельних ділянок, про які просив в клопотанні, які перспективи діяльності власного фермерського господарства він наводив при цьому та які з них були враховані при прийнятті рішень про надання йому в оренду земельних ділянок значної площі - 117,0644 га, зокрема, чи мав ОСОБА_2 можливість самостійно, силами та працею членів фермерського господарства вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, суду надано не було.

Посилання у скарзі на хибність висновків суду про відсутність у ОСОБА_2 сільськогосподарської техніки, що не перешкоджає використанню ним техніки на інших підставах надумані та у свою чергу доводять обгрунтованість висновків суду про те, що уповноважений орган не перевірив можливості ОСОБА_2 обробляти земельну ділянку.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи скарги про те, що рішення суду суперечить рішенню Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, відповідно до якого оспорювані прокурором накази ГУ Держземагенства є ненормативними правовими актами, тобто є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їх виконання, тому вони не можуть бути скасовані.

У п.5 абз.6 вказаного рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначено про те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Отже у рішенні йдеться про те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування не можуть бути скасовані чи змінені саме органом, який їх видав після їх виконання. Ніяких обмежень чи заборон на скасування актів в судовому порядку рішення не містить.

Доводи скарги про те, що суд невірно застосував норми матеріального права та залишив поза увагою, що такий спосіб захисту як визнання недійсним стосується правочинів, а не наказів чи розпоряджень державного органу суперечать вимогам закону.

Спеціальним законом, який регулює земельні відносини є ЗК України, згідно ст.152 ЗК України якого захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, якким ппорушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Отже такий спосіб захисту, як визнання недійсним рішень (наказів) органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування прямо передбачений законом.

Посилання у скарзі на те, що судом не було належним чином обгрунтовано підстави визнання недійсними договорів оренди, укладених з ОСОБА_2, безпідставні. Суд чітко вказав у рішенні, що оспорювані прокурором договори оренди землі відповідно до положень п.«в» ст.152 ЗК України та ст.ст.203,215 ЦК України підлягають визнанню недійсними, поскільки правовою підставою для їх укладення є накази ГУ Держземагенства України у Київській області, які прийняті всупереч закону та визнаються недійсними і скасовуються.

Зазначення у скарзі про те, що судом не враховано досягнення сторонами договорів згоди з істотних умов та їх реєстрацію у встановленому законом порядку не мають правового значення для вирішення даного спору про визнання правочинів недійсними з підстав, заявлених прокурором.

Твердження апеляційної скарги про те, що суд не з'ясував в чому вбачається порушення інтересів держави безпідставні. Як встановлено судом відповідач ОСОБА_2 набув права користування земельними ділянками незаконно, адже ті були передані йому в оренду всупереч установленому законом порядку. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки в оренду, поскільки «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року).

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не обгрунтував підстави представництва ним інтересів держави, надумані.

Згідно ч.2 ст.45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч.ч. 2 або 3 ст.25 Закону України «Про прокуратуру».

Звертаючись до суду, прокурор вказав у позові в тому числі, що звертається в інтересах держави як позивач.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що при розгляді справи не було залучено до участі всіх осіб, яких стосується даний спір, зокрема КП «Білоцерківхлібопродукт», ТОВ «Агрофірма «Левада», ІП «Агро-Вільд Україна», ПП «Альянсагротрейд», Державну інспекцію сільського господарства України, Білоцерківську райдержадміністрацію та Білоцерківську ДПІ. Всі особи, яких стосується даний спір, приймали участь у справі. У випадку, якщо особа, яка не брала участі у справі, вважає, що суд вирішив питання про її права та обов'язки, то відповдіно до ч.1 ст.292 ЦПК України вона має право оскаржити таке рішення в апеляційному порядку.

Доводи скарги про невідповідність рішення суду практиці Верховного суду України безпідставні і навпаки, спростовуються такою судовою практикою. Висновки, вказані в рішенні суду в даній справі, повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у цілому ряді справ за позовами прокурора до ГУ Держземагенства, зокрема у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2902цс15, постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-2903цс15, у постанові від 18 травня 2016 р. у справі № 6-248цс16.

При розгляді цих справ Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до ст.123 ЗК України. Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 вказаного Закону заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна відповідати вимогам, передбаченим ч.1 ст.7 цього Закону. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку зазначеним у заяві обставинам і фактам, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду суперечить практиці Європейського суду з прав людини у питаннях дотримання принципів верховенства права та справедливого балансу між інтересами суспільства та правом особи на мирне володіння майном необгрунтовані. При цьому колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Зокрема, практика Європейського суду з прав людини зводиться до того, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення. Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У справі «Федоренко проти України», на рішення Європейського суду з прав людини від 1 червня 2006 року в якій посилається апелянт, встановлено такі обставини. 9 квітня 1997 року заявник продав свій будинок Головному управлінню юстиції в Кіровоградській області. Згідно з договором купівлі-продажу продавець мав виплатити за будинок кошти в розмірі 35 000 грн. в два етапи: 5 та 30 000 грн. відповідно 1 травня та 1 вересня 1997 року. У договорі також зазначалося: «У випадку падіння валютного курсу гривні загальна сума, що підлягає сплаті, не може бути меншою за гривневий еквівалент 17 000 доларів США». В подальшому покупець своєчасно розрахунку за придбаний будинок не провів, а тим часом курс гривні відносно долара США значно знизився, у зв'язку з чим, на думку заявника, він втратив приблизно 6 553 долари США. Зважаючи на такі обставини справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець «законні сподівання» заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору. За таких обставин Європейський суд зробив висновок, що в цій справі мало місце непропорційне втручання в мирне володіння своїм майном, а отже було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства», на рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року також послався апелянт, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження. Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з прав людини вказав, що зЗаявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності. Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат. За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Однак у справі, яка переглядається, обставини справи є істотно відмінними.

Так, як зазначав прокурор, відповідач ОСОБА_2 набув права на спірні земельні ділянки незаконно, адже ті були передані йому в оренду з порушенням вимог закону. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу в оренду земельної ділянки та повернення її у власність держави.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення). Отже, обставини справ «Федоренко проти України» і «Стретч проти Сполученого Королівства» та даної справи істотно різняться і не можуть бути взяті до уваги.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: