Постанова № 58996814, 13.07.2016, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/550/16-а

Провадження № 2-а/378/18/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.07.2016 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Галич Ю. М.,

за участю секретаря: Заболотньої Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ставище адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернулася ОСОБА_1, посилаючись на те, що 22 червня 1982 року її було обрано на посаду судді Білоцерківського міськрайсуду Київської області. Її стаж роботи на посаді судді становить 34 роки. 9 липня 2015 року вона звернулася до Верховної ради України та Вищої ради юстиції з заявою про відставку, яка була задоволена Вищою радою юстиції, а документи були направлені на розгляд до Верховної Ради України. 6 травня 2016 року Постановою Верховної Ради України №1119-У111 від 19.04.2016 року „Про звільнення суддів" її звільнено з посади судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку. 11 травня 2016 року нею до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква були подані документи про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. УПФ України в м. Біла Церква їй відмовлено в призначенні довічного грошового утримання. Вважає, що відмова в призначенні довічного грошового утримання є незаконною з наступних підстав. Оскільки її звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, вона отримала статус судді у відставці. На момент виникнення у неї права на довічне грошове утримання у зв'язку з виходом у відставку, з врахуванням відповідних положень Конституції України та Рішень Конституційного Суду України, діяли положення ч. З ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої щомісячне довічне грошове утримання виплачується у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. 28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року N 192-УІП "Про забезпечення права на справедливий суд", яким викладено в новій редакції всі положення Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів", яким також передбачається щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року п. 5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2.03.2015 р. №213 у разі неприйняття до 1 червня 2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання/ призначаються відповідно до Законів України „Про державну службу", „Про прокуратуру", „Про судоустрій і статус суддів" визнано неконституційними. Рішенням КС визначено, що дані положення втрачають чинність з дня ухвалення даного рішення. В рішенні КС вказано, що не підлягає застосуванню п.5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213 у разі неприйняття до 1 червня 2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання/ призначаються відповідно до Законів України „Про державну службу", „Про прокуратуру", „Про судоустрій і статус суддів".

В зв'язку з тим, що вищевказане подання Верховного Суду України від 8 липня 2015 року N 201-2154/0/8-15 перебувало на розгляді в Конституційному Суді України вона не зверталася з відповідним позовом до суду, а тому вважає, що це є підстава для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

З урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області в призначенні та виплаті їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді та зобов'язати вказане управління здійснити їй виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку 90 відсотків грошового утримання судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Позивач в судове засідання не прибула, до суду подала заяву, в якій позовні вимоги підтримала, підтвердила обставини зазначені в адміністративному позові, просить справу розглядати без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, до суду подав письмові заперечення проти позову, в яких просить в задоволені позову відмовити, оскільки дані вимоги є безпідставними та необґрунтованими, такими що суперечать нормам законодавства України. 11.05.2016 року ОСОБА_1 звернулася до УПФУ у місті Білій Церкві із заявою відповідного зразка про призначення довічного грошове утриманню суді у відповідності до Закону України „Про судоустрій та статус суддів". Управлінням, у відповідності до діючих норм законодавства України на час розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.05.2016 року винесено рішення №88/2531 від 20.05.2016 року про відмову в призначені довічного грошового утримання відповідно до Закону України „Про судоустрій і статус суддів". При прийняті даного рішення УПФУ керувалося нормами діючого законодавства України на час звернення позивача до Управління. 01.04. 2015 року набрав чинності Закон України від 02.03.2015 року № 213-Y „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", згідно п.5 „Прикінцевих положень" якого скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/ щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України, в тому числі і „Про судоустрій і статус суддів". Крім того, довідки № 175 та 176 від 31.05.2016 року про заробітну плату, яку позивач додає до своєї заяви про уточнення позовних, та просить суд зобов'язати врахувати їх, не подавалася останньою при зверненні із заявою про призначення довічного грошового утримання до Управління, та не містяться в матеріалах пенсійної справи. Крім того, дані довідки видані 31.05.2016 року, а заява про призначення довічного грошового утримання з якою вона зверталася до Управління від 11.05.2016 року, тобто довідки на момент звернення позивача до Управління не існувало. Рішення Управління про відмову щодо врахування даної довідки не виносилося. Відповіло до п. 2.1 ч. 2 Порядку № 22, для обчислення розміру пенсії за бажанням особи подається довідка про заробітну плату. Довідка на заробітну плату видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа та подається до територіальних органів Пенсійного фонду України виключно за бажанням громадянина. Довідка про заробітну плату, яка подається до територіальних органів ПФ України, для призначення (перерахунку) пенсії повинна відповідати вимогам чинного законодавства України. Відповідно до абз. 2 п.2.23 Порядку 22-1 документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Відтак, можливо констатувати, що оскільки ОСОБА_1 не зверталася до УПФ в місті Біла Церква з довідками про заробітну плату №175 та 176 від 31.05.2016 року Управління було об'єктивно позбавлене можливості їх розгляду. А тому вимоги позивача щодо врахування не мають правих підстав. Комплексний аналіз норм Порядку- 22-1 дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для врахування довідки про заробіток є надання до територіальних органів Пенсійного фонду України належним чином оформленої довідки відповідно до Порядку № 22-1 та Типової інструкції діловодства на момент призначення пенсії. А тому не може розглядатися питання про зобов'язання врахування довідок, які не надавалися Управління.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з 22.06.1982 року (а.с. 36-48).

Відповідно до Постанови Верховної ради України від 19.04.2016 року за № 1119-V111 „Про звільнення суддів" позивача було звільнено з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 14).

Відповідно до наказу голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.05.2016 року №4/ос/г на підставі постанови Верховної ради України від 19.04.2016 року №1119-V111 ОСОБА_1 вважати такою, що звільнена з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду з 06.05.2016 року у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 15).

11 травня 2016 року позивачем ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква були подані документи про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 56).

Рішенням Управління пенсійного фонду України в м. Біла Церква від 20.05.2016 року (а.с. 57) позивачу відмовлено в призначенні довічного грошового утримання відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213.

Суд вважає відмову Управління пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області та заперечення відповідача на адміністративний позов від 24.06.2016 року( в яких відповідач також просить відмовити позивачці в позові), незаконною та такою, що звужує зміст та обсяг визначених Конституцією України гарантій незалежності позивача як судді з наступних підстав.

При вирішенні даного спору суд застосовує норми Конституції України і норми міжнародного права як акти прямої дії, рішення Конституційного Суду України та керується принципом верховенства права.

Відповідно до положень ст. 1 Конституції Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Згідно ст. 8 Конституції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини ч. 2 ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України - при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З вищевикладеного вбачається, що конституційні права і свободи людини і громадянина безпосередньо гарантуються Основним законом, захищаються судом і не можуть бути звужені або скасовані навіть при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

За загальним правилом встановленим частиною 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Згідно ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Суд вважає, що при розгляді даного спору слід застосувати також норми міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на положення, які зазначені Європейським судом з прав людини по справі «Кечко проти України» поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1.

Пункт 1.1 Європейської Хартії про закон „Про статус суддів" від 10 липня 1998р. передбачає, що метою закону про статус суддів є забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, на які законно розраховує кожна людина при зверненні до суду і до кожного судді за захистом своїх прав…..Сучасна Хартія складається з положень, які найкращим чинним гарантують досягнення таких цілей. Її положення направлені на підвищення рівню гарантій в різних європейських державах. В національні закони не можуть вноситися зміни, направлені на зниження рівню гарантій, вже досягнутих у відповідних країнах.

Пункт 1.4. Хартії зазначає, що закон надає кожному судді, який вважає, що його права за законом або в більш широкому порозумінні його незалежності чи незалежності юридичного процесу так чи інакше знаходяться під загрозою або не приймаються до уваги, можливість звернутися до такого незалежного органу, який володіє ефективними можливостями правового впливу або який може зарадити таку можливість.

Пункт 6.3 Хартії вказує на те, що Закон забезпечує гарантії для суддів, діючих в професіональній якості, від соціальних ризиків, пов'язаних з хворобою, вагітністю та пологами, інвалідністю, старістю та смертю.

Пункт 6.4 Хартії зазначає, що Закон передбачає, що судді, які досягли встановленого законом віку для виходу у відставку з суддівської посади і які виконували суддівські повноваження протягом зазначеного терміну, повинні отримати пенсію по виходу у відставку, рівень якої повинен бути як найближче до рівня їх останньої заробітної плати в якості судді.

Також відповідно до пункту 54 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів від 17 листопада 2010 року № (2010) 12 „оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено й у низці інших міжнародних документів: Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року; Процедурах ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджених резолюцією 1989/60 Економічної і соціальної ради ООН від 24 травня 1989 року.

Крім того, суд враховує також рішення Конституційного Суду України, які мають силу закону та є обов'язковими для виконання на всій території України.

Рішенням Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 у справі № 1-23/2007 встановлено, що довічне грошове утримання судді - це особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячний, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені Конституцією України, Законом України „Про статус суддів" не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального і соціального забезпечення. Це положення узгоджується з ч. 3 ст.22 Конституції України. Зазначене Рішення Конституційного Суду України має силу закону та є обов'язковим до виконання на території України, і цим Рішенням вказано, що щомісячне довічне грошове утримання судді звільняється від сплати податків.

Згідно з вищевказаним рішенням Конституційного суду України визначено, що згідно з частиною першою статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Це положення передбачає і фінансування щомісячного довічного грошового утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України (абзац восьмий пункту 7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, що закріплюється у статті 126 Конституції України і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI внесено зміни до вказаної норми, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3рп/2013 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI у зв'язку з тим, що вона не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить ст. 126 Основного Закону України, та вказано, що підлягає застосуванню ч. 3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом від 08 липня 2011 року № 3668-VI.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Таким чином конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягнення пенсійного віку (пенсії) чи внаслідок припинення повноважень чи набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Проте Законом України „Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року №1166-VIІ знову внесено зміни до ч. 3 ст. 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, які набрали чинності з 01 квітня 2014 року, та встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 70% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

В подальшому Законом України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України2 від 28.12.2014 року № 76-VIІ знову внесено зміни до ч. 3 ст. 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, які набрали чинності з 01 січня 2015 року та встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді, а потім п. 5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року зовсім скасували відставку суддів, що також не відповідає нормам Конституції України та рішенням Конституційного Суду.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності прокуратури.

Так, нормативно-правовим актом, що визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статус суддів є Закон України „Про судоустрій та статус суддів" за №2453-У1 від 7 липня 2010 року.

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 47 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI незалежність судді забезпечується, зокрема: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканістю та імунітетом судді; незмінністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді, функціонування органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку.

В ч. 5 ст. 47 Закону №2453 зафіксовано, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службова особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

Частиною першою ст. 109 Закону України „Про судоустрій та статус суддів" за №2453-У1 від 7 липня 2010 року встановлювалось, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається ст. 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Вищенаведене свідчить про те, що право на відставку виникає з часу, з якого стаж роботи судді досяг 20 років. Ця обставина є єдиною умовою набуття права на відставку.

Суд враховує ті обставини, що право на відставку позивачка набула за наявності стажу 20 років на посаді судді, але віку судді у відставці - 65 років не досягнула.

Відповідно до ч.1 ст. 43 Закону України „Про статус суддів" № 2862-XII від 15.12.1992року ( в редакції діючій на час виникнення у позивача права на відставку) право судді на відставку передбачало, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Відповідно до Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI були внесені зміни до п.8 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" №2453 -У1 від 07.07.2010року, якою передбачалося, що незалежність судді забезпечується, зокрема його належним матеріальним та соціальним забезпеченням.

Згідно зі змінами, внесеними до цієї норми закону - щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Рішенням N 3-рп/2013 Конституційного Суду України частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону N 2453-VI (в редакції Закону N 3668-VI (Закон N 3668-VI)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Ухвалюючи зазначене Рішення Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, згідно з якими "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя".

Законом України „Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-У11 від 27.03.2014року знову були внесені зміни до ч.3 ст. 138 Закону України „Про судоустрій та статус суддів", які набрали чинності з 01.04.2014 року встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 70% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді. А згідно з Законом України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року знову було змінено ч. 3 ст. 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" , які набрали чинності з 01.01.2015 року - щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60% грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року встановлено - у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Тобто скасовано норму закону про відставку суддів, тобто звужено досягнутий рівень матеріальної незалежності суддів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року п.5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. у разі неприйняття до 1 червня 2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання/ призначаються відповідно до Законів України „Про державну службу", „Про прокуратуру", „Про судоустрій і статус суддів" - визнано неконституційними. Рішенням Конституційного Суду визначено, що дані положення втрачають чинність з дня ухвалення даного рішення.

В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати до вищевказаних правовідносин норму Закону, яка діяла на час виникнення у позивача права на відставку та виникнення у органу, що її обрав, передбаченого ст. 126 Конституції України обов'язку щодо звільнення позивача, тобто ч. 3 ст. 138 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-УІ в редакції, яка передбачала право позивача (з врахуванням її стажу роботи на посаді судді) на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З врахуванням того, що норми Конституції України є нормами прямої дії, Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони України та інші правові акти повинні їй відповідати, суд вважає, що відмовою у призначенні довічного грошового утримання судді у відставці порушено права позивача на належне матеріальне забезпечення.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов ОСОБА_1, слід задовольнити починаючи з 11.05.2016 року, з часу подачі матеріалів позивачкою до пенсійного фонду.

Керуючись ст., ст. 3, 6, 8, 9, 19, 21, 22, 46, 55, 57, 58, 64, 68, 92, 126 Конституції України, ст., ст. 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 69, 71, 86, 99, 100, 122, 158-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Рішеннями Конституційного Суду України від 18.06.2007 року №4-рп/2007, від 3.06.2013 року №3рп/2013, від 8 червня 2016 року №213, Законом України „Про судоустрій і статус суддів" від 7.07.2010 року №2453-УІ, Європейською Хартією про закон „Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області в призначенні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, зазначеній у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 31 травня 2016 року № 175 (24650 грн. 00 коп.) для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи, з 11 травня 2016 року.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у строк, встановлений ст. 186 КАС України. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного адміністративного суду через Ставищенський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ю. М. Галич