Постанова № 58995836, 08.07.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6252/16-а

2-а/357/197/16

П ОС Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий - суддя Жарікова О. В. ,

при секретарі - Гавриш О. П.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві, в залі суду № 3 справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області про визнання рішення неправомірним та зобов"язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася із зазначеним позовом до суду, мотивуючи його тим, що вона є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Медичним висновком № 92 від 13.09.1996 року на дитину інваліда віком до 16 років ОСОБА_2 встановлено статус дитини інваліда з діагнозом «Са щитовидної залози, після операційний гіпотиреоз», вперше інвалідність встановлено у 1996 році у віці 11 років. Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК № 250157 від 16 січня 2006 року, виданої ОСОБА_2, йому встановлено повторно ІІІ групу інвалідності з 1.02.2006 року довічно. Крім того, згідно вказаної довідки інвалідність встановлена «з дитинства». Вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На момент звернення із заявою про призначення пенсії їй виповнилося 50 років та вона має загальний трудовий стаж 31 рік 4 місяці 21 день. Рішенням УПФУ у м. Білій Церкві Київської області № 6517/03 від 22.04.2016 року їй відмовлено в призначенні пенсії. Рішення мотивовано тим, що нею не надані документи на підтвердження факту виникнення інвалідності у дитини до досягнення нею 6-ти річного віку. Позивач вважає рішення незаконним та яке підлягає скасуванню, оскільки воно порушує її права на соціальний захист. Посилання відповідача на необхідність надання ще і висновку про визнання дитини дитиною-інвалідом до шестирічного віку є безпідставним, оскільки не визначено нормами Законів України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а із акту огляду МСЕК від 16.01.2006 року вбачається, що її син ОСОБА_2 є дитиною інвалідом з дитинства. Позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква про відмову в призначенні їй пенсії як матері інваліда з дитинства у відповідності до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві призначити їй пенсію як матері інваліда з дитинства відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з дати звернення.

Позивач в судове засідання не з»явилася, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, подала до суду, через канцелярію суду письмову заяву, в якій просить розгляд справи провести в її відсутність, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. Крім того, відповідачем надано до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких відповідач просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд приходить до висновків, які мотивує наступним чином.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Медичним заключенням № 92 від 13.09.1996 року на дитину інваліда віком до 16 років ОСОБА_2 встановлено статус дитини інваліда з діагнозом «Са щитовидної залози, після операційний гіпотиреоз». Вперше інвалідність встановлено у 1996 році у віці 11 років. Відповідно до копії довідки до акту огляду МСЕК № 250157 від 16 січня 2006 року, виданої ОСОБА_2, встановлено, що йому встановлено повторно ІІІ групу інвалідності з 01.02.2006 року довічно. Крім того, згідно вказаної довідки інвалідність встановлена «з дитинства». Позивач ОСОБА_1, 22.04.2016 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На момент звернення із заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 вже виповнилося 50 років та вона має загальний трудовий стаж 31 рік 4 місяці 21 день. Рішенням УПФУ у м. Білій Церкві Київської області № 51/584 від 22.04.2016 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії. Рішення мотивовано тим, що нею не надані документи на підтвердження факту виникнення інвалідності у дитини до досягнення нею 6-ти річного віку.

Згідно ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили пятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Згідно пункту 3 Розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тимчасово, до прийняття відповідного закону жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.04.2004 року № 183 встановлено, що залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють I, II, III групи інвалідності, а також причини інвалідності: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; трудове каліцтво; професійне захворювання; поранення тощо.

Відповідно до п. 24 Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного (чотирнадцятирічного) віку, з 01.01.2006 - шестирічного (чотирнадцятирічного) віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини.

Відповідно до п. 25 зазначеного Порядку, визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком установи охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги.

Вищенаведеними нормами матеріального права не встановлене право на призначення дострокової пенсії лише матерям, дітям яких інвалідність встановлена до досягнення ними шестирічного віку.

Судом встановлено, що син позивача являється інвалідом з дитинства до 16 років, потребував і потребує догляду і контролю у зв'язку з його захворюванням, позивач має 31 рік 4 місяці 21 день стажу та досягла 50 років, що не оспорюється сторонами, і тому відповідно має право на призначення пенсії, згідно ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Посилання відповідача на необхідність надання ще і висновку про визнання дитини дитиною-інвалідом до шестирічного віку є безпідставним, оскільки не визначено нормами Законів України "Про пенсійне забезпечення" та Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Як вбачається з копії акту огляду МСЕК від 16.01.2006 року, син позивача - ОСОБА_2 є дитиною інвалідом з дитинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем протилежне не доведено.

Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог... якщо це необхідно для повного захисту прав свобод чи інтересів...

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Згідно нормами ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВР України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем, викладене у позовній заяві позивачем, належними доказами не спростовано.

Відповідно до ст.94 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 551,20 грн..

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законом України «Про пенсійне забезпечення», ст. ст. 19, 46, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 6-14, 18, 70-72, 94, 158-163, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві № 51/584 від 22.04.2016 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії, як матері інваліда з дитинства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві призначити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, пенсію як матері інваліда з дитинства ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з дати звернення - з 22.04.2016 року.

Стягнути з Управління пенсійного фонду України у м.Біла Церква на користь ОСОБА_3, понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 551 грн. 20 коп..

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О. В. Жарікова