Ухвала суду № 58989860, 13.07.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1527/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Баранський Д. М.

Доповідач Черненко В. В.

УХВАЛА

Іменем України

13.07.2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Черненко В.В.

суддів - Потапенка В.І., Чорнобривець О.С.

за участю секретаря - Гончар В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 19.05.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 23 жовтня 2013 року з відповідача ОСОБА_3 на її користь стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 45786 грн.

У 2016 році відповідач повернув борг у тій сумі гривень, яку суд визначив у рішенні від 23.10.2013р. за курсом долара станом на 2013 рік.

У вересні 2012 року відповідач в рахунок боргу оформив кредит на суму 5 000 грн., залишок боргу зобов'язувався повернути в грудні 2012 року, про що написав розписку від 30.10.2012 року, однак обіцянку своєчасно не виконав та боргу не повернув.

Позивач зазначив, що фактично при розгляді справи в 2013 році не було враховано зміну розміру мінімальної заробітної плати, інфляцію та вартість користування позикою.

Позивач зазначив, що борг з осені 2012 року залишився в сумі 30 000 грн., але з 2010 року по 2012р. боржник користувався вказаними грошима в сумі 35 000 грн., а тому повинен відшкодувати відсотки за користування позикою в сумі 2940,83 грн., індекс інфляції - 5801,92 грн.

ОСОБА_2 вважає, що повернуті 2 000 грн. 21.11.2013 року це часткове повернення відсотків за користуванням позикою 35 000 грн. з осені 2010 року до дня повернення 2 000 грн.

В 2016 році відповідач повернув частково борг у сумі 9275 грн. та 35020 грн., що підтверджується розписками, однак не сплатив відсотків за користування позикою.

Позивач зазначив, що згідно курсу долара на даний час 2000 доларів США складає 15986грн., а 2000 х 26,083668=52167,34 грн., різниця складає 52167,34-15986=36181,34 грн.

Крім того, позивач зазначив, що 3% річних за період з 01.11.2013 року по 01.02.2016 року складає 2026,85 грн., індекс інфляції становить 54557,55 грн., тобто сума боргу збільшилась на 54557,55-30000= 24557,55 грн.

Просила суд стягнути з ОСОБА_3 36181,34 грн. за затримку повернення боргу 2000 доларів США у зв'язку із зміною курсу долара за період з моменту ухвалення рішення суду від 23.10.2013 року до 01.02.2016 року; три відсотка річних за користування сумою 30000грн. за період з 01.11.2013 року по 01.02.2016 року в розмірі 2026,85 грн.; 24557,55 грн. за несвоєчасне повернення суми 30000грн. з урахуванням індексу інфляції за період з 01.11.2013 року по 01.02.2016 року; 11611,22 грн. за користування позикою 30000грн. з урахуванням облікової ставки НБУ за період з 01.11.2013 року по 01.02.2016 року; визнати, що 2000грн., які були повернуті відповідачем 21.11.2013 року є частковим поверненням відсотків за користування позикою 35 000грн. за період з осені 2010 року по 21.11.2013 року, загальна сума боргу складає 74 376,96 грн.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 19.05.2016 року позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення боргу 2 000 доларів США за офіційним курсом на день платежу 03.02.2016 року в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що відповідно до розписки від 30 жовтня 2012 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 у позику 2000 доларів США та 30000 грн., що зобов'язується повернути у грудні 2012 року.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки ОСОБА_3 згідно розписки про отримання позики від 30 жовтня 2012 року зобов'язується повернути позику у грудні 2012 року, відповідно до правила ст. 253 ЦК України є таким, який прострочив виконання зобов'язання з 1 січня 2013 року, оскільки 31 грудня 2012 року було останнім днем строку виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до вищевказаного правила, розписка про отримання позики є тим належним та допустимим доказом, що посвідчує передання позикодавцем позичальнику визначеної грошової суми.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Суд першої інстанції зазначив, що рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 23 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики в розмірі 45786 грн. (а. с. 9). Зі змісту цього рішення вбачається, що ця сума складається з 2000 доларів США, що було еквівалентно на день ухвалення рішення сумі в розмірі 15986 грн., а також 30000 грн.

Відповідно до боргової розписки ОСОБА_2 від 2 лютого 2016 року, отримала від ОСОБА_3 9275 грн. у 2015 році (а. с. 13). У судовому засіданні представники ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили, що саме у цей день, тобто 2 лютого 2016 року ОСОБА_2 отримано від ОСОБА_3 зазначену у розписці суму грошових коштів, а зазначення у цій розписці 2015 року отримання коштів є помилковим. Вказану помилку ОСОБА_2 допустила, оскільки є особою похилого віку, а також унаслідок того, що на початку поточного року людині властиво помилятись у написанні цього нового поточного року, зазначаючи при цьому попередній рік.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки датою написання ОСОБА_2 боргової розписки на суму 9275 грн., є 2 лютого 2016 року, ця боргова розписка підтверджує одержання виконання зобов'язання, враховуючи похилий вік ОСОБА_2, вищезазначені доводи її представників, можливо стверджувати, що саме датою виконання цього зобов'язання є 2 лютого 2016 року. Матеріали цієї цивільної справи не містять будь-яких доказів про виконання зобов'язання на суму 9275 грн. у 2015 році з відображення конкретної дати цього.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно розписки ОСОБА_2 від 3 лютого 2016 року, отримала від ОСОБА_3 35020,76 грн. згідно рішення суду (а. с. 15).

Як убачається з розписки про отримання відповідачем ОСОБА_3 від позивачки ОСОБА_2 позики в розмірі 2000 доларів США та 30000 грн., ними при укладенні договору позики не встановлено її безпроцентний характер або розмір процентів, а відповідно позикодавець ОСОБА_2 має право на отримання процентів за договором позики на рівні облікової ставки Національного банку України щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові № 6-37цс15 від 1 квітня 2015 року Верховний Суд України зробив правовий висновок, зокрема про те, що звернення до суду з вимогою про повернення всіх сум за договором позики у зв'язку з порушенням умов договору є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. У разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно ст. 625 ЦК України.

Крім того позикодавець має право отримати проценти від суми позики, згідно ст. 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором. Факт повернення суми позики до звернення позивача до суду, але з порушенням встановленого договором позики строку повернення, не звільняє боржника від відповідальності, передбаченої ст. ст. 625, 1048 ЦК України.

Суд першої інстанції зазначив, що розмір процентів за позикою, починаючи з 1 листопада 2013 року (визначений позивачкою у змісті позову початок строку нарахування) по 31 січня 2016 року включно з урахуванням їх розміру на рівні облікової ставки Національного банку України у вказаний період, становить 11543,40 грн., а не 11611,22 грн. як зазначено позивачкою.

Відповідальність боржника відповідно до ст. 625 ЦК України настає у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто у цій справі, починаючи з 1 січня 2013 року, оскільки 31 грудня 2012 року було останнім днем повернення позики.

Розмір інфляційних втрат за період, починаючи з 1 листопада 2013 року по 31 січня 2016 року, становить 24557,55 грн.

Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за період з 1 листопада 2013 року по 31 січня 2016 року, тобто в межах розрахованих позивачкою ОСОБА_2: 30000 х 1,81858488972453 (загальний розмір інфляції у періоді) - 30000 = 24557,55 грн.

Розрахунок 3 % річних за період невиконання ОСОБА_3 зобов'язання з повернення позики, що розрахований позивачкою у змісті позову, тобто з 1 листопада 2013 року по 31 січня 2016 року становити 822 грн. (30000 х 822 х 3 % річних / 365 (кількість днів у році) = 2026,85).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Суд стягуючи рішенням від 23 жовтня 2013 року еквівалент у гривнях заборгованості за договором позики у розмірі 2000 доларів США, діяв відповідно до вищезазначених правил, оскільки сторони цього договору позики не є тими суб'єктами визначеними законодавчими актами, що мають право на здійснення валютних операцій. Сплативши визначений цим рішенням розмір у грошовій одиниці України - гривні, що відображено у резолютивній частині рішення та еквівалентно 2000 доларів США, боржник буде вважатись таким, що виконав це рішення суду, а відтак й зобов'язання за договором позики у цій частині.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки умовами договору позики не визначено порядок повернення грошових коштів, відповідно немає підстав уважати, що повернуті 21 листопада 2013 року 2000 грн. є частковим поверненням процентів саме за користування позикою в розмірі 35000 грн. за період з осені 2010 року по 21 листопада 2013 року, а не за користування іншою сумою грошових коштів визначеною договором позики. Крім цього, визнання такого факту як самостійної позовної вимоги не є тим належним способом захисту порушеного права у правовідносинах з невиконання зобов'язань за договором позики.

Колегія суддів, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів позовної заяви та наданих сторонами доказів.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Спір про стягнення заборгованості у розмірі 2000 доларів США було вирішено і по даному спору постановлене судове рішенням Долинським районним судом Кіровоградської області від 23 жовтня 2013 року. Заборгованість стягнута у гривневому еквіваленті відповідно до діючого законодавства.

Вимога позивача стягнути з відповідача різницю між курсом долара який діяв станом на 23.10. 2013 року і курсом станом на 01.02.2016 є необґрунтовані.

Не знайшли свого підтвердження і доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_3 оскільки не підтвердженні належними доказами. Суд першої інстанції правильно визначився з нормами матеріального права які регулюють спірні правовідносини.

Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Апеляційні скарги підлягають відхиленню, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 19.05.2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: