Рішення № 58989201, 01.06.2016, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/540/16-ц

Провадження №2/405/80/16

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Іванової Л.А.,

при секретарі Береді Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, зазначивши на обґрунтування позову, що 02 грудня 2015 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №д 01570, за умовами якого він сплатив 65 000 грн. 00 коп. авансового платежу на розрахунковий рахунок компанії з метою придбання транспортного засобу - автомобіля марки Geely GC5comfort за ціною 7 886 доларів США 72 центи, та сплатив комісію банку за переказ коштів в сумі 500 грн. 00 коп. 09 грудня 2015 року він прибув до офісу ТОВ «Євролізинг» в м.Кіровограді, представник компанії повідомила йому, що транспортного засобу не має в наявності та скоріш за все, - ніколи не буде. Позивач також зазначив, що 17 грудня 2015 року він звернувся з заявою до відповідача, в якій просив повернутисплачені ним грошові кошти, разом з тим відповідач на зазначений лист не відреагував і кошти не повернув.

Позивач вважає, що укладений між ним та відповідачем договір фінансового лізингу №д 01570 від 02 грудня 2015 року суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує його (позивача) права, як споживача послуг, оскільки, при його укладенні між ними не було досягнуто згоди щодо розміру лізингового платежу, а відтак, і істотних умов договору, а саме щодо предмету лізингу та ціни договору, враховуючи, що Додаток №3 до Договору не укладався, крім того, положення укладеного договору фінансового лізингу призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін за договором, порушують принцип добросовісності, а також завдають йому, як споживачу шкоди, на підставі чого в силу положень ч.ч.1, 2, п.п.2-4, 11-13 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для нього та відповідно до ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.

З огляду на викладене вище, посилаючись на ст.ст.203, 215, 216, 806, 807, 808 ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про фінансовий лізинг», позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №д 01570 від 02 грудня 2015 року, укладений між ним та ТОВ «Євролізинг Україна», а також стягнути з ТОВ «Євролізинг Україна» на свою користь грошові кошти в розмірі 65 000 грн. 00 коп. в рахунок повернення коштів, сплачених за договором фінансового лізингу №д 01570 від 02 грудня 2015 року та грошові кошти в сумі 500 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування понесених витрат у вигляді банківської комісії, а всього на загальну суму 65 500 грн. 00 коп.

Представник позивача в судове засідання не з'явилася, подала заяву за вх.№15236 від 01.06.2016 року в якій просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позові, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце судового розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 26.04.2016 року, причини неявки суду не відомі, заяв, клопотання на адресу суду не надходило.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності відповідача за наявними у справі доказами та в порядку ч. 1 ст. 225 ЦПК України ухвалив розглядати справу заочно.

Зваживши доводи, викладені в позові на обгрунтування позовних вимог, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з'ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст.10 та ст.11 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 грудня 2015 року між ТОВ «Євролізинг Україна» в особі представника Олійник Світлани Сергіївни, яка діє на підставі довіреності №43 від 29.09.2015 року (Лізингодавець ) та ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № Д 01570, за умовами якого предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у специфікації (Додаток №2 до Договору) - автомобіль марки Джилі GC5, комфорт, об'єм двигуна 1.5 (бензин), ТИП КПП мех., привід 4х2; предмет лізингу був самостійно та свідомо обраний лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає вимогам останнього.

Вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі, розмір авансового платежу вказується в даному договорі та в Додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною (п.1.2 Договору).

Відповідно до ст.8 зазначеного Договору, укладаючи даний договір сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу, на момент укладання договору, за цим договором становить 7 886 доларів США 72 центи, що в гривневому еквіваленті на дату укладання договору становить 201 900 грн. 00 коп.

Відповідно до Додатку №1 до Договору фінансового лізингу №д 01570 від 02.12.2015 року визначено автомобіль марки Geely GC 5 comfort, вартість предмета лізингу 7 886, 72 доларів США, сума виплат авансового платежу - 3 943, 36 доларів США, щомісячний авансовий платіж - 328, 61 долар США, адміністративний платіж (10%) - 788,67 доларів США, комісія за передачу (3%) - 236,60 доларів США, гривневий еквівалент 201 900 грн., курс долару на дату підписання 25,60 грн. за 1 долар США, дата підписання договору 02.12.2015 року.

Крім того, за умовами даного договору лізингоодержувач зобов'язаний до отримання предмету лізингу на умовах та в порядку, передбаченим договором, сплатити передбачені договором платежі (п.п.3.3.1 п.3.3 договору).

Судом також встановлено, що 02 грудня 2015 року ОСОБА_1 на виконання умов договору та відповідно до наданих реквізитів сплатив на розрахунковий рахунок компанії 65 000 грн., з призначенням платежу: авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №002309, що підтверджується квитанцією ПАТ КБ «ПриватБанк» №.0.0.470209433.1 від 02.12.2015 року, сплативши також комісію банку за переказ коштів в сумі 500 грн.

Крім того, 02 грудня 2015 року ОСОБА_1 подано відповідачу заяву, в якій він просив зарахувати сплачені ним 02.12.2015 року кошти в розмірі 65 000 грн. за договором №002309, як оплату за договором №д 01570, та просив вважати діючим саме договір №д 01570.

17 грудня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою, яка отримана останнім 21 грудня 2015 року, в якій зазначив про те, що укладений між ним та ТОВ «Євролізинг Україна» договір фінансового лізингу №д 01570 від 02.12.2015 року є недійсним, оскільки він суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг», крім того, відповідач не виконав зобов'язання щодо поставки автомобіля, у зв'язку з чим просив повернути йому сплачені грошові кошти за договором фінансового лізингу №д 01570 від 02.12.2015 року в розмірі 65 000 грн. та понесені ним витрати на послуги банку в розмірі 500 грн. за перерахунок зазначеної суми коштів.

У відповідь на заяву позивача відповідач кошти не повернув, та листом повідомив позивача, що на виконання умов договору фінансового лізингу №д01570 від 02 грудня 2015 року, ОСОБА_1 були сплачені кошти в розмірі 65 000 грн., які згідно з п.9.7 зараховані як адміністративний платіж в розмірі 20 190 грн. 00 коп. та аванс в розмірі 44 810 грн. 00 коп. у разі, якщо ОСОБА_1 виявив бажання розірвати договір, то йому потрібно відправити відповідну заяву, в якій чітко зазначити бажання розірвати договір, на підставі чого договір буде розірвано відповідно до ст.12.п.12.1, крім того, у відповіді на лист також зазначено, що ознайомившись з договором, ОСОБА_1 прийняв всі його умови, що засвідчив своїм підписом, в договорі визначені всі його істотні умови, сплати платежів, отримання товару та інше, умови договору є обов'язковими для виконання усіма його сторонами.

Вiдповiдно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України пiдставою недiйсностi правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, якi встановленi частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статтi 203 цього Кодексу.

Недiйсним є правочин, якщо його недiйснiсть встановлена законом (нiкчемний правочин). У цьому разi визнання такого правочину недiйсним судом не вимагається.

Вiдносини, що виникають у зв'язку з договором фiнансового лiзингу, регулюються положеннями ЦК України про лiзинг, найм (оренду), купiвлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 року.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ мiстить самостiйнi пiдстави визнання недiйсними умов договорiв, що обмежують права споживача.

Зокрема, за змiстом ч.5 ст.18 зазначеного Закону у разi визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи цiну договору, може бути визнано недiйсним або змiнено таке положення, а не сам договiр.

У разi коли змiна окремих положень або визнання їх недiйсними зумовлює змiну iнших положень договору, на вимогу споживача такi положення пiдлягають змiнi або договiр може бути визнаний недiйсним у цiлому (ч.6 ст.18 Закону).

Визначення поняття «несправедливi умови договору» закрiплено в частинi другiй статтi 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовiсностi його наслiдком є iстотний дисбаланс договiрних прав та обов'язкiв на шкоду споживачу.

Аналiзуючи норму статтi 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дiйти висновку, що умови договору квалiфiкуються як несправедливi за наявностi одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовiсностi (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до iстотного дисбалансу договiрних прав та обов'язкiв сторiн; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачевi.

Несправедливими згiдно iз частиною третьою статтi 18 зазначеного вище Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разi повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договiрних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалiк, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разi порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язкiв споживача, тодi як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливостi продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здiйснену споживачем, у разi вiдмови споживача укласти або виконати договiр, без встановлення права споживача на одержання вiдповiдної компенсацiї вiд продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розiрванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змiнювати умови договору на власний розсуд або на пiдставах, не зазначених у договорi (пункт 11); визначення цiни товару на момент його поставки споживачевi або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливостi збiльшувати цiну без надання споживачевi права розiрвати договiр у разi збiльшення цiни порiвняно з тiєю, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Судом встановлено, що відповідно до положень спiрного договору про фінансовий лізинг №д01570 від 02.12.2015 року передбачено, що лiзингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фiнансового лiзингу в користування майно (предмет лiзингу), а лiзингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лiзингу та сплачувати лiзинговi платежi та iншi платежi згiдно з умовами цього договору.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що строк лізингу починається з дати передачі предмету лізингу та підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за Додатком №3 до цього Договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Разом з тим, судом відзначається, що між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру лізингового платежу, а відтак і істотних умов договору, оскільки Додаток №3 до договору лізингу не укладався, а так само не досягнуто згоди щодо предмету лізингу, оскільки в Додатку №1 до Договору фінансового лізингу №д 01570 від 02.12.2015 року визначено лише що це автомобіль марки Geely GC 5 comfort, вартість предмета лізингу 7 886, 72 доларів США, без зазначення технічних та індивідуальних характеристик транспортного засобу, продавця (постачальника), ціну у грошовій одиниці України.

Крім того, п.12.1 Договору передбачено, що Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі чітким волевиявленням щодо розірвати Договір шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Пунктом 3.2.7. Договору передбачено, що Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови Продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку Лізингодавець повертає Лізингоодержувачу кошти на умовах п.12.1 ст.12 даного Договору, що стосується обсягу повернення коштів.

З огляду на зазначене, Договором встановлено, що при розірванні договору лізингодавцем в односторонньому порядку, в тому числі, не з вини споживача послуг, ніяких санкцій для відповідача не передбачено. Крім того, поверненню лізингоодержувачу підлягає лише 60% від сплаченого авансового платежу та без повернення адміністративного платежу.

Тим самим, відповідач в договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору як за ініціативою споживача послуг, так і за ініціативою товариства , а також звільнив себе від будь-яких негативних наслідків від порушення прав позивача як споживача послуг у разі розірвання договору, в тому числі, і не з вини позивача, що приводить до дисбалансу договірних відносин.

Наведене, на переконання суду, свідчить про порушення відповідачем принципів добросовісності та справедливості при укладенні договору, оскільки умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №д 01570 від 02 грудня 2015 року суттєво обмежують права позивача, як споживача, та звужують обов'язки відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою виключення його відповідальності за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі товару.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів" права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Так, зміст розділу 12 Договору, зокрема, пункт 12.1 ст.12, свідчить про встановлення односторонньої відповідальності лише лізингоодержувача за порушення зобов'язань за договором і за розірвання договору за його ініціативою. Положення розділу 12 Договору усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на лізингоодержувача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати адміністративний платіж за організацію договору та 40% суми авансових платежів у випадку дострокового розірвання договору споживачем, що є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч. 1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч.1 ст.7, п. 3 ч. 1 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» прав споживача на розірвання договору.

З огляду на зазначене, суд вважає, що зазначені положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» такі умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню їх недійсними.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст.807 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», предметом договору лізингу (предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

За змістом ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.6, ч. 1 ст.7, ч. ч. 1, 2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається із змісту договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж - це першочерговий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у Додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Відповідно до п.10 Договору лізинговий платіж це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до Договору). Кожний лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21% відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно), частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), комісія за супроводження договору в розмірі 7% відсотків.

Відповідно до п.4.1 Договору лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 (сто двадцять) робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу.

Як вбачається із наведених договірних умов, складові першого фінансового платежу «адміністративний платіж» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» розмір лізингових платежів є істотною умовою договору.

Крім того, п.10.15 Договору передбачає, що у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому, раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розмір предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору, тим самим, забезпечено захист інтересів лише однієї сторони договору - лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов'язками сторін.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Законом України «Про захист прав споживачів», встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введені в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з положеннями ч. 1, п. п. 2, 4, 7 ч. З, ч. 5 та ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 названого Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норми статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, врахувавши в системному зв'язку норми чинного законодавства, які регулюють відносини в сфері фінансового лізингу, та обставини справи, зокрема те, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір без дотримання усіх передбачених чинним законодавством вимог, при цьому, судом відзначається, що відповідач, який не виявив бажання приймати участь у судовому засіданені та подавати суду докази, не надав належних доказів на спростування обставин, які виклав в позові позивач.

Крім того, суд вважає, що договір фінансового лізингу №д01570 від 02.12.2015 року, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, а тому є підстави для визнання умов договору несправедливими в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а договору - недійсним на підставі ст. 215 ЦК України, з застосуванням наслідків, передбачених ст.216 ЦК України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України при вирішенні питання про судові витрати по справі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на загальну суму 655 грн. 00 коп.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст.ст.15, 16, 203, 215, 216, 806, 807, 808 ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст.3, 4, 10, 11, 15, 57-59, 60, 88, 212, 213-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживача, - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №д 01570 від 02 грудня 2015 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» та ОСОБА_1.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 65 000 (шістдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. в рахунок повернення коштів, сплачених за договором фінансового лізингу №д 01570 від 02 грудня 2015 року, та грошові кошти в розмірі 500 (п'ятсот) грн. в рахунок відшкодування понесених витрат у вигляді банківської комісії, а всього на загальну суму 65 500 (шістдесят п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 655 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда шляхом подачі до суду першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ленінського районного суду

м. Кіровограда Л.А. Іванова