Ухвала суду № 58988442, 11.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3604/16 Справа № 202/5849/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Марченко Н. Ю. Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення суми авансу та штрафу за невиконання умов попереднього договору та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іванов Павло Миколайович про визнання попереднього договору недійсним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення суми авансу та штрафу за невиконання умов попереднього договору.

В жовтні 2015 року до канцелярії суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іванов Павло Миколайович про визнання попереднього договору недійсним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення суми авансу та штрафу за невиконання умов попереднього договору задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму авансу в розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 штраф за невиконання умов попереднього договору в розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 280 (двісті вісімдесят) грн. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання попереднього договору недійсним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити в повному обсязі вимоги зустрічного позову.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2014 року між ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений попередній договір про купівлю-продаж житлового будинку та земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Івановим П.М. у реєстрі за № 880.

Відповідно до умов данного договору сторони зобов'язалися у майбутньому в строк до 20 жовтня 2014 року включно укласти договір купівлі-продажу житлового-будинку та земельних ділянок (основний договір) на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.5 договору ціна будинку та земельної ділянки була визначена сторонами в сумі 12000 доларів США, що еквівалентно 160000 грн.

На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_7 отримали аванс у сумі 7000 грн., що еквівалентно 500 доларам США.

Також встановлено, що попереднім договором від 20 вересня 2014 року строк основний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок з вини ОСОБА_4 укладений не був, у зв'язку з чим сума авансу залишилася у відповідачів як штраф, що передбачений п. 5 договору за невиконання зобов'язання.

22 грудня 2014 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знову був укладений попередній договір про купівлю-продаж житлового будинку та земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Івановим П.М. у реєстрі за № 1178.

Відповідно до умов даного договору сторони зобов'язалися у майбутньому в строк до 10 лютого 2015 року включно укласти договір купівлі-продажу житлового-будинку та земельних ділянок (основний договір) на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.5 договору ціна будинку та земельних ділянок була визначена сторонами в сумі 160000 грн.

Відповідно до положень статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певній термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до положень п. 4 попереднього договору про купівлю-продаж житлового будинку та земельних ділянок від 22 грудня 2014 року, у випадку невиконання зобов'язань передбачених цим договором стороною 1 (ОСОБА_3 та ОСОБА_2), вона сплачує стороні 2 (ОСОБА_4.) штраф у сумі 28000 грн. та повертає аванс у сумі 28000 грн.

Оосновний договір купівлі-продажу житлового будинку і земельних ділянок не був укладений 10 лютого 2015 року саме з вини відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які відмовилися укласти такий договір за раніше погодженою в попередньому договорі ціною.

Приймаючи до уваги, що за змістом статті 570 ЦК України аванс - це лише спосіб платежу, що виконує функцію попередньої оплати, то незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про стягнення суми авансу та штрафу за невиконання зобов'язання з відповідачів,оскільки останні порушили умови виконання договору.

Щодо вимог по зустрічному позову.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Частиною 3 статті 10 та частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Заявляючи вимоги про визнання попереднього договору про купівлю-продаж житлового будинку та земельних ділянок від 22 грудня 2014 року недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, позивачі за зустрічним позовом посилаються на те, що ОСОБА_4 навмисно ввела їх в оману щодо ціни житлового будинку та земельних ділянок, оскільки вважали, що цей попередній договір укладається на тих самих умовах, що й попередній договір від 20 вересня 2014 року, та ОСОБА_4 запевнила їх, що договір є формальним, а розрахунок буде проводитися в доларах.

Як вбачається з матеріалів справи, не було доведено обставини, які б свідчили, що при укладанні оспорюваного попереднього договору про купівлю-продажу житлового будинку та земельних ділянок, ОСОБА_4 були вчинені навмисні дії, внаслідок яких ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були введені в оману стосовно обставин, що мають істотне значення для укладення договору, які б перешкоджали його укладанню, зокрема, щодо ціни договору, як стверджують відповідачі.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж житлового будинку та земельних ділянок від 22 грудня 2014 року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що не було доведено умислу в діях ОСОБА_4 щодо введення позивачів за зустрічним позовом в оману відносно обставин, які впливали на вчинення правочину .

Щодо вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, а саме, стягнення з ОСОБА_4 на їх користь у подвійному розмірі матеріальних збитків, які складаються з витрат за використаний газ та електроенергію, вартості пошкоджених і знищених дерев та чагарників, витрат на виготовлення правоустановлючих документів, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки за змістом ст. ст. 319, 322 ЦК України обов'язок щодо належного утримання та експлуатації певного майна покладається на власника такого майна, а умовами укладеного між сторонами договору не було передбачено покладення на ОСОБА_4 обов'язку щодо оплати послуг за електроенергію та газопостачання, як і витрат, пов'язаних з виготовленням правовстановлюючих документів, необхідних для вчинення правочину.

Крім того, статтею 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а позивачі за зустрічним позовом не надали суду належних доказів пошкодження або знищення належних їм дерев та чагарників діями ОСОБА_4

Згідно зі ст. 23 ЦК України, яка визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна тощо.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що доказом матеріальних збитків є акт про знищення ОСОБА_4 та ОСОБА_8 разом з її дітьми двох туй, калини, чотирьох кущів смородини, трьох кущів винограду, колегія суддів ставиться критично, оскільки з цього акту не вбачається, в результаті яких саме дій ОСОБА_4 та коли була завдана така шкода, а також розмір шкоди і акт взагалі не містить дати його складання.

Інші доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те,що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича