Ухвала суду № 58988332, 13.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/853/16 Справа № 201/8769/16-к Слідчий суддя - Антонюк О.А. Суддя-доповідач - Мазниця А.А.

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді - доповідача Мазниці А.А.

суддів Кондакова Г.В., Онушко Н.М.

При секретарі Гичка Л.Ю.

за участю:

представника третьої особи, щодо майна якої

вирішується питання про арешт Борисенка А.О.

слідчого Деркач Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Борисенка Антона Олександровича, представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - ОСОБА_3, - на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2016 року про арешт майна, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі адвокат Борисенко А.О. порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2016 р. про арешт майна, постановлення нової ухвали, якою накладений арешт майна скасувати, зобов'язання слідчого повернути ОСОБА_3 майно, на яке був накладений арешт оскаржуваною ухвалою слідчого судді.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 10.06.2016 р. клопотання старшого слідчого СВ Жовтневого ВП ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області про арешт майна було задоволене, накладений арешт на речі та документи згідно переліку, вилучені в ході проведення 09.06.2016 р. обшуку за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що дані, викладені у матеріалах кримінального провадження, дають підстави для висновку, що з метою забезпечення кримінального провадження накладення арешту є необхідним.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, адвокат Борисенко А.О. зазначає, що висновок слідчого судді про наявність достатніх підстав для арешту майна, вилученого в ході проведення 09.06.2016 р. обшуку за адресою: АДРЕСА_1, є помилковим.

Так, обшук було здійснено в приміщеннях, які не перебувають у володінні ТОВ «Супра Плюс» та належать ОСОБА_3 на праві оренди, внаслідок чого було вилучене та у подальшому арештоване майно, належне останньому, що не має відношення до ТОВ «Супра Плюс» та розслідуваного кримінального правопорушення.

Апелянт зазначає, що при вилученні планшетних комп'ютерів та комп'ютерного обладнання мав місце вихід за межі як ухвали слідчого судді від 08.06.2016 р. про дозвіл на обшук, так і критеріїв, за якими згідно ст. 167 КПК України визначається майно, що може бути тимчасово вилучене.

Також вказує, що заходи забезпечення кримінального провадження були вжиті за відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, до повідомлення будь-якої особи про підозру у даному кримінальному провадженні. При цьому розмір грошової суми, що за даними слідства була отримана шахрайським шляхом ОСОБА_4, об'єктивно не підтверджується, заява про скоєння кримінального правопорушення була подана Громадською організацією «Громадський контроль», яка не є учасником відповідних відносин, не зазнала будь-якої шкоди від дій ОСОБА_4, а отже потерпілий у розумінні ст. 55 КПК України у даному кримінальному провадженні відсутній.

Заслухавши суддю-доповідача; адвоката Борисенка А.О., що апеляційну скаргу підтримав; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З наданих матеріалів вбачається, що об'єктивна сторона кримінального правопорушення, у зв'язку з розслідуванням якого слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, полягає у тому, що ОСОБА_4 та інші особи на протязі тривалого часу систематично, діючи незаконно та шляхом обману, отримували грошові кошти від громадян, що здійснювали торгівлю на незаконному ринку навпроти будинків АДРЕСА_2, та у подальшому передавали ці кошти до офісу, розташованого по АДРЕСА_1. Речі та документи, на які був накладений арешти оскаржуваною ухвалою слідчого судді, були вилучені під час санкціонованого обшуку, проведеного у зазначеному офісі 09.06.2016 р.

З урахуванням наведеного щодо цих речей та документів є підстави обґрунтовано вважати, що вони відповідають вимогам ст. 98 КПК України щодо речового доказу, достатні для вжиття на цьому етапі досудового розслідування заходів забезпечення кримінального провадження, а отже арешт на них був накладений з дотриманням вимог закону.

Доводи апеляційної скарги такого висновку колегії суддів не спростовують. Так, згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, єдиною і достатньою підставою для арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів є відповідність цього майна критеріям ст. 98 КПК України. Обставини, зазначені апелянтом, - неналежність, на його думку, потерпілого, відсутність у даному кримінальному провадженні повідомлення про підозру будь-якій особі, - при вирішенні питання про арешт майна з цієї підстави врахуванню не підлягають та не є перешкодою для його застосування.

Посилання апелянта на те, що при вилученні під час обшуку речей та документів, на які у подальшому був накладений арешт оскаржуваною ухвало слідчого судді, слідчий вийшов за межі як ухвали слідчого судді від 08.06.2016 р. про дозвіл на обшук, так і критеріїв, за якими згідно ст. 167 КПК України визначається майно, що може бути тимчасово вилучене, не ґрунтуються на законі. Так, за правилами ч. 7 ст. 236 КПК України слідчий має право оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження, в тому числі ті, що є речовими доказами у розумінні ст. 98 КПК України, незалежно від того, чи входять вони до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.

Доводи апелянта щодо відсутності зв'язку між арештованими речами і документами та розслідуваним кримінальним правопорушенням колегія суддів вважає передчасними, оскільки на даний час триває перевірка відповідних обставин у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку. У випадку, якщо наявність зв'язку між арештованим майном та розслідуваним злочином у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, заявник не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

Що стосується посилання апелянта на недостатню обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення, то ця обставина є його особистою суб'єктивною оцінкою, яку колегія суддів не вважає правильною.

З урахуванням наведеного підстав для задоволення апеляційної скарги на даному етапі досудового розслідування не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Борисенка А.О. - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2016 року про арешт майна - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

_____ _____ _____

Мазниця А.А. Онушко Н.М. Кондаков Г.В.