Рішення № 58986380, 07.07.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2016 р.Справа № 916/1226/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2,

від третьої особи не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Ремерцентр до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області, про стягнення 1925936,77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Ремерцентр звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості в загальній сумі 1925936,77 грн., що складається з 3% річних в розмірі 333980,80 грн. та інфляційних втрат в сумі 1591955,97 грн., нарахованих за період з 03.01.2016 р. по 10.05.2016 р., посилаючись на наступне.

16.11.2011 р. між позивачем (учасник) та Біляївською міською радою (замовник) було укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти № 101, відповідно до п. 1.1 якого позивач як учасник зобов'язується у листопаді 2011 року - грудні 2013 року виконати генпідрядні роботи на обєкті „Реконструкція системи водовідведення та очистка господарсько-побутових стоків Біляївка Одеської області, а замовник - прийняти і оплатити виконані роботи за цінами, на умовах та у порядку, встановленому договором про закупівлю робіт за державні кошти.

В подальшому 27.12.2011 р. між замовником як первісним кредитором та ГУ розвитку інфраструктури та енергозабезпечення Одеської ОДА як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги № 48/ВПВ, згідно п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги та функції замовника і головного розпорядника коштів, що належить первісному кредитору, і стає замовником за основним договором. У відповідності до п. 1.2 договору відступлення новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) виконувати функції головного розпорядника коштів по об'єкту, вимагати від генпідрядника за основним договором належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Як стверджує позивач, учасником було виконано робіт на суму 31499481,12 грн., а замовником/новим кредитором прийняті такі роботи без зауважень та заперечень, що підтверджується актами приймання виконаних робіт №№ 1-8 та б/н за 2011 рік. Однак, за ствердженнями позивача, замовником/новим кредитором не було здійснено оплати робіт по договору на суму 31499481,12 грн. на користь учасника. У звязку з викладеним ПП „Ремерцентр звернулось до господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного майнового права із позовом до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів. Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2014 у справі №910/20575/14 вказаний позов до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації було задоволено та з останнього стягнуто на користь ПП „Ремерцентр 31499481,12 грн. заборгованості, 3466668,92 грн. 3% річних, 23452161,99 грн. інфляційних втрат , 70644 грн. судового збору за подання позову, 35931 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 36174,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

На виконання вказаного рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. (підписане 21.12.2015 р.) у справі № 910/20575/14, яке набрало законної сили 02.01.2016р. був виданий наказ від 11.01.2016 р. про примусове виконання рішення по справі № 910/20575/14. Таким чином, позивач стверджує, що наявне судове рішення по справі № 910/20575/14, яке набрало законної сили 02.01.2016 р. та чинне на сьогоднішній день, проте не виконане у встановленому законом порядку виконання судових рішень. Так, погашення існуючої заборгованості за встановлений судом період відповідачем не здійснено.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2014 р. у справі № 910/20575/14, яке набрало законної сили, не виконано, позивач вказує, що право ПП „Ремерцентр до сьогоднішнього дня залишається порушеним, а тому у позивача наявні правові підстави для звернення до суду за його захистом шляхом стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів за період з 03.01.2016 р. по 10.05.2016 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.05.2016 р. позовну заяву ПП „Ремерцентр прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1226/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

23.05.2015 р. позивачем була подана до суду заява про вжиття заходів забезпечення позову (а.с. 45-49 т. 1), згідно якої позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, посилаючись на наявність декілька судових рішень господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості та вказуючи на тривалість невиконання відповідачем зобовязань.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Не допускається накладення арешту на майно, на яке накладено арешт відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, заборона вчиняти дії має стосуватися лише пакета акцій, безпосередньо пов'язаного з предметом спору. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Викладене знайшло своє відображення у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову (із змін. та доповн.).

Разом з тим, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, оцінюючи ймовірність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої позивачем заяви про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки посилання позивача на наявність судових рішень за різними справами про стягнення з відповідача коштів не свідчить про імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду за даного спору в разі невжиття таких заходів. Відтак, вказана заява позивача судом залишена без задоволення з огляду на безпідставність та необґрунтованість.

Відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав, вказаних у відзиві на позов (а.с. 2-4 т. 2). Зокрема, відповідач вказує, що відповідно до ст.ст. 23, 51 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. У Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства відсутні бюджетні призначення на 2016 рік для виконання вказаних наказів господарського суду м. Києва. Крім того, під час здійснення списання коштів з рахунків з метою погашення кредиторської заборгованості Державна казначейська служба України зобов'язана враховувати вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. № 65 „Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету, в ч. 2 п.11 якої чітко встановлено, що операції з погашення зареєстрованої органах Державної казначейської служби станом на 1 березня 2014 р. кредиторської заборгованості за капітальними видатками, розмір якої за окремим розпорядником та одержувачем бюджетних коштів перевищує 300 тис. гривень, здійснюється виключно в обсягах, що відповідають обсягам, установленим за результатами контрольних заходів Державної фінансової інспекції.

Разом з тим з огляду на те, що Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області є розпорядником бюджетних коштів, суд дійшов висновку про залучення вказаного Управління до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, оскільки рішення суду з даного спору може вплинути на права або обовязки Управління щодо відповідача. Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 16.06.2016 р. до участі у справі № 916/1226/16 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області, при цьому розгляд справи відкладено.

Третя особа надала до суду письмові пояснення по суті спору (а.с. 12-20 т. 2), в яких вказує наступне. Одеській ОДА 30.12.2013 р. було відкрито асигнувань з загального фонду державного бюджету по КПКВ 7851800 „Будівництво, реконструкція та ремонт об'єктів соціальної та іншої інфраструктури у Одеській області по КЕКВ 3122 „Капітальне будівництво (придбання) інших об'єктів в сумі 119486400,00 грн. згідно постанови КМУ від 11.02.2013 р. № 76-р „Погашення кредиторської заборгованості, що виникла у 2011 році за об'єктом "Першочергові роботи з будівництва системи відводу стічних вод від станції біологічної очистки "Північна". Глибоководний випуск" - 119486,4 тис. Ці асигнування надійшли в період проведення робіт по завершенню бюджетного 2013 року - біля 22.00 30.12.2013 р. 31.12.2013 р. згідно регламенту завершення бюджетного року операції з бюджетними коштами органи Казначейства не здійснювали. На час отримання реєстру на відкриття асигнувань (ні наступного дня 31.12.2013р.) Одеською ОДА ані розподіл показників зведених кошторисів та зведених планів асигнувань в розрізі розпорядників за мережею, ані розподіл виділених бюджетних асигнувань по розпорядниках не були надані до Казначейства. Зазначені кошти залишились не розподіленими на рахунку головного розпорядника коштів - Одеської ОДА. Державним бюджетом України на 2016 рік за КПК 7851800 „Будівництво, реконструкція та ремонт об'єктів соціальної та іншої інфраструктури у Одеській області бюджетні призначення не встановлені. Головним розпорядником коштів за КПК 7851800 „Будівництво, реконструкція та ремонт об'єктів соціальної та іншої інфраструктури у Одеській області є Одеська обласна державна адміністрація. Враховуючи вищевикладене, третя особа вказує, що питання щодо погашення кредиторської заборгованості належать виключно до компетенції Одеської обласної державної адміністрації, яка як головний розпорядник бюджетних коштів зобов'язана була ініціювати затвердження бюджетних призначень для погашення кредиторської заборгованості минулих років у поточному році через внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2016 рік. У разі встановлення відповідних призначень за КПК 7851800 через прийняття змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2016 рік Одеська обласна державна адміністрація мала би повноваження щодо їх розподілу та витрачання, у тому числі погашення кредиторської заборгованості розпорядниками коштів нижчого рівня - у даному випадку Департаменту розвитку інфраструктури Одеської державної адміністрації. В свою чергу, якщо б були встановленні бюджетні призначення та бюджетні асигнування Департаменту розвитку інфраструктури Одеської державної адміністрації у 2016, Головне управління мало б змогу здійснити відповідні видатки з рахунку Департаменту розвитку інфраструктури Одеської державної адміністрації за судовим рішенням.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

16.11.2011 р. між Приватним підприємством „Ремерцентр (учасник) та Біляївською міською радою (замовник) було укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти № 101 (основний договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач як учасник зобов'язується у листопаді 2011 року - грудні 2013 року виконати генпідрядні роботи на об'єкті „Реконструкція системи водовідведення та очистка господарсько-побутових стоків в м. Біляївка Одеської області, а замовник - прийняти і оплатити виконані роботи за цінами, на умовах та у порядку, встановленому цим договором про закупівлю робіт за державні кошти.

27.12.2011 р. між замовником як первісним кредитором та ГУ розвитку інфраструктури та енергозабезпечення Одеської ОДА як новим кредитором було укладено договір про відступлення права вимоги № 48/ВПВ, за умовами п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги та функції замовника і головного розпорядника коштів, що належить первісному кредитору, і стає замовником за основним договором. У відповідності до п. 1.2 договору відступлення новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) виконувати функції головного розпорядника коштів по об'єкту, вимагати від генпідрядника за основним договором належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між позивачем як учасником та замовником договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобовязальним правовідносинам, що виникають з договорів підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

У відповідності до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Також за приписами ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

В силу положень ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Також частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як випливає з матеріалів справи, позивачем як учасником були виконані роботи, обумовлені вказаним договором на закупівлю робіт, на загальну суму 31499481,12 грн., а замовником/новим кредитором прийняті такі роботи без зауважень та заперечень, що підтверджується актами приймання виконаних робіт №№ 1-8 та б/н за 2011 рік.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття замовником виконаних позивачем робіт є підставою виникнення у замовника (відповідача) зобов'язання оплатити вказані роботи на підставі оформлених сторонами актів приймання виконаних робіт, як це передбачено умовами договору та приписами чинного законодавства. Так, за умовами п. 4.1, 4.2 договору оплата виконаних робіт здійснюється згідно календарного плану виконання робіт, проводиться залежно від наявного фінансування. Остаточний розрахунок у розмірі 5 % відсотків від вартості робіт за договором сплачується після підписання акта вводу об'єкта в експлуатацію.

Відповідно до п.п. 18.5, 18.6 основного договору підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами. Акт приймання-передачі підписується замовником та учасником. Підпис учасника свідчить, що він передав роботи, підпис замовника свідчить, що прийняв роботи, які зобов'язується сплатити.

Однак, як зясовано судом, замовником /новим кредитором не було здійснено оплати робіт по вказаному договору на суму 31499481,12 грн. згідно актів приймання виконаних робіт №№ 1-8 та б/н за 2011 рік.

У звязку з цим позивачем було подано до господарського суду міста Києва позов до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував невиконанням відповідачем своїх зобовязань на підставі договору № 101 від 16.11.2011 р. на суму 31499481,12 грн. згідно актів приймання виконаних робіт №№ 1-8 та б/н за 2011 рік, а також невиконанням Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державною казначейською службою казначейства України як розпорядників бюджетних коштів своїх обовязків перерахувати кошти.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2014 р. у справі № 910/20575/14 вказаний позов до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації було задоволено та з останнього стягнуто на користь ПП „Ремерцентр 31499481,12 грн. заборгованості, 3466668,92 грн. 3% річних та 23452161,99 грн. інфляційних втрат, 70644 грн. судового збору за подання позову, 35931 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 36174,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Також вказаним рішенням суду у задоволенні позову ПП „Ремерцентр до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державної казначейської служби України відмовлено.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору та належних до сплати сум є встановленими, тому вказані обставини доведенню у даній справі не підлягають.

Наразі матеріали справи свідчать, що на виконання вказаного рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. у справі № 910/20575/14, яке набрало законної сили 02.01.2016 р., був виданий наказ від 11.01.2016 р. про примусове виконання вказаного рішення суду по справі № 910/20575/14. Таким чином, позивач стверджує, що на сьогоднішній день наявне судове рішення по справі № 910/20575/14, яке набрало законної сили 02.01.2016 р. та чинне, проте не виконане у встановленому законом порядку виконання судових рішень. Так, погашення існуючої заборгованості за встановлений судом період відповідачем не здійснено.

Відтак, оскільки, за ствердженнями позивача, які не спростовано відповідачем, вказане рішення господарського суду відповідачем до теперішнього часу не виконано, сума заборгованості на виконані роботи не сплачена, позивач у заявленому позові просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 333980,80 грн. та інфляційні втрати в сумі 1591955,97 грн., нараховані за прострочення невиконання відповідачем зобовязань з оплати робіт за період з 03.01.2016 р. по 10.05.2016 р. При цьому позивач посилається на те, що право ПП „Ремерцентр до сьогоднішнього дня залишається порушеним, а тому у позивача наявні правові підстави для звернення до суду за його захистом шляхом стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів за період з 03.01.2016 р. по 10.05.2016 р.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на існування у відповідача заборгованості по спірному договору, що не спростовано відповідачем, про що також свідчить невиконання рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2015 року у справі № 910/20575/14, відповідач є таким, що прострочив виконання зобовязання. При цьому судом встановлено, що за вказаним судовим рішенням з відповідача були стягнуті 3% річних та інфляційні, нараховані за період прострочення 01.01.2012 р.- 31.08.2015 р.

Так, виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Наразі судом не приймаються посилання відповідача в обґрунтування своїх заперечень на позов щодо відсутності бюджетного фінансування. Адже, застосування положень частини другої ст. 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тим більш відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобовязань з оплати виконаних робіт, що в свою чергу є порушенням зобовязання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту предявлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобовязання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Так, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11; від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11; від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11; від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11.

Також в п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт, яке не виконано на момент розгляду справи, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних у період з 03.01.2016 р. по 10.05.2016 р. (129 дн.) на існуючу суму боргу, що складають за наданим позивачем до позову розрахунком (а.с. 13 т. 1) в розмірі 333980,80 грн. (31499481,12 грн. х 100% х 3%/365 дн. х 129 дн.).

Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 1591955,97 грн., що було додано до позову (а.с. 13 т. 1) та встановлено, що вказаний розрахунок за період з 03.01.2016 р. по 10.05.2016 р. на існуючу суму простроченого грошового зобовязання здійснено цілком правомірно з обранням відповідного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Ремерцентр обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Приватного підприємства „Ремерцентр до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області, про стягнення 1925936,77 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації (65107, м. Одеса, вул.

Канатна, 83; код ЄДРПОУ 33659544) на користь Приватного підприємства „Ремерцентр (65026, м. Одеса, вул. Пастера, 64; код ЄДРПОУ 30766702) 3% річних в сумі 333980/триста тридцять тисяч девятсот вісімдесят/грн. 80 коп., інфляційні втрати в сумі 1591955/один мільйон пятсот девяносто одна тисяча девятсот пятдесят пять/грн. 97 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 28889/двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят девять/грн. 05 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 12 липня 2016 р.

Суддя В.С. Петров