Ухвала суду № 58984156, 22.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2016 р. м. Київ К/800/50163/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Голубєва Г.К.,

при секретарі Загородньому А.А.,

за участю представників сторін:

позивача - Милого А.І.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія" (далі - Товариство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2015

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015

у справі № 820/19807/14

за позовом Товариства

до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2014 № 0000392220 та № 0000402220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015, у позові відмовлено. Зазначені судові акти мотивовані тим, що позивач не підтвердив належними первинними документами наявності витрат за операціями з поставки йому дизельного палива у рамках господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Лоранік» (далі - ТОВ «Лоранік») та з товариством з обмеженою відповідальністю «Осокор 98» (далі - ТОВ «Осокор 98»), що виключає обґрунтованість податкової вигоди платника за цими операціями.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати прийняті у справі судові акти та задовольнити позов. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає про неправильність висновку судів про відсутність у позивача витрат за операцією з поставки дизельного палива у зв'язку з тим, що така поставка відбулася у рамках повернення позивачеві наданої безвідсоткової позики; також позивач наголошує, що спірні операції відображені у податковому обліку Товариства у відповідності до їх дійсного економічного змісту з дотриманням вимог податкового законодавства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 21.01.2012 по 31.12.2013.

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 12.06.2014 № 486/20-27-22-12/37915066 та прийнято: податкове повідомлення-рішення від 25.06.2014 № 0000392220, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 282 833 грн. за основним платежем із застосуванням 70708 грн. штрафних санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 25.06.2014 № 0000402220 про збільшення платникові грошового зобов'язання з податку на прибуток на 296 975 грн. за основним платежем та на 74244 грн. за штрафними санкціями.

Перевіркою не визнано право платника на врахування при визначенні об'єкта оподаткування ПДВ та податку на прибуток витрат на оплату дизельного пального, поставленого ТОВ «Осокор 98», з посиланням на відсутність у позивача фактичних витрат за цією операцією, а також доказів її дійсного виконання.

Аналізуючи аргументи податкового органу, покладені в основу прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди встановили, що протягом березня-квітня 2012 року у рамках виконання своїх зобов'язань за договорами займу позивач перерахував ТОВ «Лоранік» грошові кошти у загальній сумі 1 697 000 грн.

02.04.2014 ТОВ «Лоранік» (первісний боржник), ТОВ «Осокор 09» (новий боржник) та Товариством (кредитор) укладено договір уступки вимоги, відповідно до якого ТОВ «Осокор 98» взяло на себе зобов'язання повернути позивачеві зазначену позику шляхом виконання зустрічної поставки дизельного палива у кількості 181 537 літрів.

Фактичне виконання цих поставок оформлено укладенням договору купівлі-продажу дизельного палива від 02.04.2012 № 000001 між позивачем та ТОВ «Осокор 98», складенням податкової накладної від 02.04.2012 № 1 та видаткової накладної від 02.04.2012 № РН-0000011.

Наведені обставини не дають підстави для висновку про безоплатний характер операції з постачання позивачеві дизельного палива. Адже поставка товару позивачеві на погашення існуючої заборгованості з повернення позики підтверджує компенсаційний характер розглядуваних зобов'язань.

До того ж, оплатний характер правочину не є кваліфікуючою ознакою операції постачання товару у розумінні підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК); для цілей податкового обліку постачанням товару є і безоплатна передача майна у власність іншій особі.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат і податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

У справі, що переглядається, суди зазначили, що платником не подано належного і достатнього пакету документів для встановлення руху активу (дизельного палива) на шляху від задекларованого постачальника (ТОВ «Осокор 98») до Товариства як кінцевого набувача; ані у ході податкової перевірки, ані на вимогу суду позивачем не представлено доказів транспортування цього товару (що вимагає залучення спеціалізованої техніки), його сертифікації, прийняття за кількістю та якістю тощо. Зміст поданих платником первинних документів не дозволяє встановити необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст цих операцій, їх безпосередніх виконавців.

У той же час, обґрунтовуючи відсутність відповідних документів, позивач надав оголошення у газеті «Голос Лозівшини», в якому повідомлено про втрату фінансово-господарських документів Товариства.

Пунктом 44.5 статті 44 ПК передбачено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

А відтак судам слід було перевірити, чи повідомило Товариство відповідача про втрату первинних документів за операціями зі спірними контрагентами, чи були позивачем вжиті необхідні заходи, спрямовані на відновлення цих документів.

Лише за наслідками встановлення цих обставин суди могли дійти обґрунтованого висновку про відповідність (або невідповідність) сформованих платником сум податкового кредиту з ПДВ та витрат критеріям документальної підтвердженості.

Отже, оскільки прийняття рішення з даного спору вимагає додаткового встановлення обставин цієї справи, що перебуває поза межами повноважень касаційного суду, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та направити справу на розгляд до суду першої інстанції для встановлення відповідних фактичних даних та прийняття за наслідками встановленого правильного і обґрунтованого рішення по суті спору з урахуванням висновків касаційного суду, викладених в цій ухвалі.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 у справі № 820/19807/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Г.К. Голубєва