УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2016 року Справа № 876/4704/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Кузьмича С.М., Матковської З.М.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Гапеєва С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу від 11.03.2016 року за № 483/К «Про звільнення ОСОБА_3», зміну формулювання причини звільнення на статтю 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням) з 03 березня 2016 року та зобов'язання внести відповідний запис у трудову книжку.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 11.03.2016 року за №483/К «Про звільнення ОСОБА_3» в частині причини звільнення ОСОБА_3, головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Львівського міського управління юстиції, змінено причину звільнення ОСОБА_3 на ст.38 Кодексу законів про працю України, зобов'язано відповідача внести запис в трудову книжку ОСОБА_3 про причину звільнення - ст.38 Кодексу законів про працю України.
Постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на неї апеляційну скаргу та зазначивши, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню із винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Як обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що позивач не передала по акту матеріальних цінностей та реєстраційних справ, а тому не могла бути звільнена по закінченню двотижневого строку з часу написання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням. Внаслідок цього та у зв'язку з невиходом позивача на роботу був документально зафіксований здійснений нею прогул. Отже підстави для зміни формулювання про причину звільнення ОСОБА_3 відсутні.
Вислухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представника позивача, який просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 18.02.2016 року звернулась до начальника Головного територіального управління юстиції у Львівській області із заявою, в якій просила звільнити її за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України.
У зв'язку із закінченням двотижневого строку попередження про звільнення за власним бажанням, згідно з наданої та зареєстрованої заяви від 18.02.2016 року, позивач звернулась до відповідача із заявою від 03.03.2016 року, в якій просила ознайомити її з наказом про звільнення за власним бажанням, видати трудову книжку та провести повний розрахунок.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 11.03.2016 року за №483/к «Про звільнення ОСОБА_3», у зв'язку з систематичною відсутністю на робочому місці головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 та не виконання своїх посадових обов'язків, що підтверджується актом від 10.03.2016 року, останню звільнено з 11.03.2016 року за прогул (п.4 ст.40 КЗпП України).
Відповідно до ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи заяв позивача від 18.02.2016 року та від 03.03.2016 року, остання скористалась своїм правом на розірвання трудового договору, попередивши про це роботодавця у визначений законодавством строк, а також не виявила бажання продовжувати роботу на займаній посаді після закінчення даного строку.
Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції у спірній постанові, відповідач повинен був звільнити позивача після закінчення двотижневого строку з дня подання заяви від 18.02.2016 року про звільнення за власним бажанням, тобто 03.03.2016 року.
Проте, як вбачається з наказу від 11.03.2016 року за №483/к, відповідач всупереч вищенаведених норм трудового законодавства звільнив позивача за прогул з 05.03.2016 року по 10.03.2016 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
Обґрунтовано судом першої інстанції вказано, що, з врахуванням поданих позивачем заяв, трудові відносини з відповідачем були фактично припинені з 03.03.2016 року, а тому в неї не було обов'язку перебувати на робочому місці з 05.03.2016 року по 10.03.2016 року, що в свою чергу виключає можливість звільнення за прогул.
Судом попередньої інстанції вірно зазначено, що з 05.03.2016 року по 08.03.2016 року включно були святковим, вихідним та неробочим днями.
Як передбачено ч.3 ст.235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Тому є законним висновок суду першої інстанції, що звільнення ОСОБА_3 за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України є протиправним і що необхідно скасувати наказ відповідача від 11.03.2016 року за №483/к в частині зазначення підстави звільнення ОСОБА_3 та змінити формулювання причини звільнення на статтю 38 Кодексу законів про працю України.
Посилання апелянта на не оформлення позивачем акту приймання-передачі справ та матеріальних цінностей, у зв'язку з чим вона не могла бути звільнена, а тому її відсутність на робочому місці кваліфікована як прогул, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду до уваги не бере, оскільки законом чітко передбачений порядок та строки звільнення працівника після написання ним заяви про звільнення за власним бажанням.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2016 року у справі № 813/885/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді С.М. Кузьмич
З.М. Матковська
Повний текст виготовлено 14.07.2016 року
Судове рішення № 58984149, Львівський апеляційний адміністративний суд було прийнято 14.07.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 813/885/16. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: