Ухвала суду № 58984075, 14.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2016 року м. Київ К/800/5586/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача від 03.04.2015р. №280-15 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання відповідача прийняти таке рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2015р. позов задоволено частково: скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03.04.2015р. №208-15 та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, встановлених судовим рішенням; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не було надано належного аналізу інформації по країні походження позивача, зокрема, того факту, що на в Сирії триває громадянська війна й систематично порушуються права і основні свободи людини.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що ані під час співбесіди з посадовою особою відповідача, ані в ході розгляду справи обставини загрози життю та здоров'ю позивача у разі повернення на Батьківщину не знайшли підтвердження; до жодних політичних партій, громадських, військових та релігійних організацій позивач не відноситься, а основною причиною небезпеки зазначив можливість бути призваним до збройних сил Сирії, однак таких своїх тверджень ніяким чином не довів; крім того, звернення позивача за захистом відбулось в жовтні 2014 року після закінчення реєстрації на території України, тоді як конфлікт в Сирії розпочався в 2011 році (і в цьому році позивач відвідував Сирію, після чого повернувся до України та продовжив навчання).

Не погоджуючись з прийнятим судом апеляційної інстанції рішенням, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки, за національністю - араб, має середню освіту, неодружений.

24.10.2011р. позивач на підставі національного паспорта НОМЕР_1 та візи прибув для навчання до України.

09.10.2014р. позивач звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

В проведеній з ним 24.10.2014р. співбесіді позивач повідомив, що навесні 2011 року в Сирії почався внутрішній озброєний конфлікт, тому в разі повернення позивач може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в країні, також він є військовозобов'язаним та у разі повернення до Сирії може бути призваним служити в армії з боку влади президента Башар аль-Асад, проте служити, тим більше в умовах військового конфлікту, не бажає, оскільки не підтримує ані владу, ані опозицію в цій війні.

12.02.2015р. Головним управлінням ДМС України в Одеській області складено висновок по справі №2014OD0254, яким позивачу відмовлено у наданні статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Оскаржуваним рішенням від 03.04.2015р. №280-15 Державна міграційна служба України підтримала висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки стосовно нього встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI (далі - Закон №3671).

Так, відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 Закону №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Також, пунктом 4 статті 1 Закону №3671 передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно із ч.1 та ч.5 ст.5 Закону №3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 7 статті 7 Закону №3671 встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 9 Закону №3671.

Зокрема, згідно з частинами 1 та 2 вказаної статті розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців; працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Частиною 11 статті 9 Закону №3671 передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом ч.5 ст.10 Закону №3671 за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено в ст.6 Закону №3671, відповідно до якої не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Проте, позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано доказів наявності умов для набуття ним такого статусу, як і не надано доказів в підтвердження фактів його переслідування на батьківщині, які б слугували причиною вимушеного від'їзду позивача з Сирії, враховуючи, що позивач не був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації й в країні громадянської належності він не мав ніяких проблем, окрім тих, які створює внутрішньополітична ситуація та які має все населення Сирії.

При цьому, як встановив апеляційний суд, до жодних політичних партій, громадських, військових та релігійних організацій позивач не відносився, мав паспорт громадянина Сирії та покинув цю країну легально.

Основною ж причиною небезпеки в країні громадянської належності позивач зазначив можливість бути призваним до збройних сил Сирії, однак жодного доказу ані до міграційної служби, ані до суду не надав.

Разом з тим, позивач виїздив до Сирії та безперешкодно повертався в Україну в період військового конфлікту (зокрема, у жовтні 2011 року на підставі візи), що, в свою чергу, свідчить про те, що він не зазнав жодних утисків чи переслідувань, а також про відсутність проблем з державними органами Сирії, в т.ч. з можливим невиконанням громадянських обов'язків (аспект призову на службу).

Крім того, в порушення приписів ст.5 Закону №3671 звернення позивача за захистом в Україні відбулося лише 09.10.2014р., тобто майже через 3 роки після прибуття (24.10.2011р.); до того ж, конфлікт в Сирії розпочався в 2011 році (і в цьому році позивач відвідував Сирію, після чого повернувся до України та продовжив навчання).

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, та співбесід останнього із посадовими особами відповідача, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Сирії жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у нього умов, передбачених п.1 та п.13 Закону №3671, для визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, а отже й про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування ухваленого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.210,220,222,223,224,230,231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Стародуб О.П.