Ухвала суду № 58984069, 12.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м. Київ К/800/17158/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015

у справі № 826/6521/14

за позовом Дочірнього підприємства «Ф.Формула»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24.01.2014 № 0000542202 та № 0000532202.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, складено акт від 26.12.2013 №393/26-57-22-09, в якому зафіксовано порушення позивачем, зокрема, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 357 503,00 грн.

За результатом розгляду заперечень позивача на вказаний акт перевірки, відповідач листом від 21.01.2014 №13/26-57-22-02-25 повідомив позивача про зміну висновків акта перевірки та викладення їх в редакції, згідно з якою перевіркою встановлено наступні порушення позивачем: п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 776 702,00 грн.; п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.3 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 390 956,00 грн.

На підставі акта перевірки, 24.01.2014 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0000532202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 086 434,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 390 956,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 695 478,00 грн. та №0000542202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 165 053,00 грн., в тому числі за основним платежем - 776 702,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 388 351,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1. ст.131 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що факт здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «ПродальянсЦентрум», ТОВ «Метакомп», ТОВ «Еталон Сервіс», ТОВ «ВКФ «Ай-Ті-Сервіс», ТОВ «ВКФ «Профі-Центр», ТОВ «Еккаунтіс Груп», ТОВ «ПП «Технополіграфсервіс» та ТОВ «УМК-ЕЛЬ» на виконання умов договорів поставки та надання послуг підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, актами надання послуг, специфікаціями, видатковими накладними.

Здійснення розрахунків за договорами із вказаними контрагентами було проведено позивачем у безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками з особового рахунку.

Подальше використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від контрагентів послуг/товарів повною мірою підтверджено матеріалами справи.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «ПродальянсЦентрум», ТОВ «Метакомп», ТОВ «Еталон Сервіс», ТОВ «ВКФ «Ай-Ті-Сервіс», ТОВ «ВКФ «Профі-Центр», ТОВ «Еккаунтіс Груп», ТОВ «ПП «Технополіграфсервіс» та ТОВ «УМК-ЕЛЬ», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що на момент здійснення господарських операцій із позивачем, у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставили під сумнів цивільну правоздатність вказаних контрагентів позивача.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 24.01.2014 № 0000542202 та № 0000532202.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль