Ухвала суду № 58984006, 05.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2016 року м. Київ К/800/4156/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Загороднього А.Ф., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_5 про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_5, в якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати неправомірною бездіяльність відповідача у виконавчому провадженні № 35739170; зобов'язати Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції вчинити передбачені чинним законодавством дії по виконанню вироку Лисянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2012 року в частині позову щодо стягнення з боржника ОСОБА_5 47 887,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не вжито всіх передбачених законодавством заходів щодо примусового стягнення коштів з боржника, внаслідок чого вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2012 року в частині стягнення за цивільним позовом з ОСОБА_5 на користь позивача 47 880,33 грн. в примусовому порядку не виконаний.

Постановою Лисянського районного суду Черкаської області від 10 травня 2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність органу державної виконавчої служби - Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції у виконавчому провадженні № 35739170 щодо виконання вироку суду. Зобов'язано Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції вчинити передбачені чинним законодавством дії по виконанню вироку Лисянського районного суду Черкаської області в частині цивільного позову щодо стягнення з боржника ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 47 880,33 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 10 травня 2015 року скасовано, а провадження у справі закрито з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що з огляду на суб'єктний склад учасників спірних правовідносин та їх зміст, дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вироком Лисянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2012 року по справі № 2311/643/12 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України, та засуджено до п'яти років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального кодексу України з призначенням іспитового строку тривалістю два роки. Стягнуто із засудженого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_4 7880,33 грн. відшкодування майнової шкоди та 40 000 грн. відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з засудженого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_4 щомісячно за період з 01 квітня 2012 року по 01 травня 2014 року по 1075 грн. відшкодування втраченого заробітку.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2012 року по справі № 11/2390/716/12 вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2012 року змінено. Вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2012 року стосовно засудженого ОСОБА_5 в частині задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 про стягнення на його користь втраченого заробітку в сумі 1075 грн. за період з 01 квітня 2012 року по 01 травня 2014 року скасовано, а матеріали кримінальної справи в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд. В решті вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2012 року залишено без змін.

26 жовтня 2012 року Лисянським районним судом Черкаської області на виконання вказаного вироку суду в частині цивільного позову позивачу було видано виконавчий лист № 1/2311/72/2012 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 7880,33 грн. майнової шкоди та 40 000 грн. моральної шкоди.

18 грудня 2012 року старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 35739170 з примусового виконання виданого 26 жовтня 2012 року Лисянським районним судом Черкаської області виконавчого листа № 1/2311/72/2012.

Вважаючи протиправними дії та бездіяльність державного виконавця, що виразились у не вчиненні дій по виконанню вироку суду в частині задоволення цивільного позову, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що державним виконавцем виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 1/2311/72/2012, виданого 26 жовтня 2012 року Лисянським районним судом Черкаської області, вчинялися із значною затримкою та неповно, у зв'язку з чим, вирок суду у частині цивільного позову не виконано, що порушує права та законні інтереси позивача.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що даний позов стосується порушення прав особи під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України, а тому цей спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Згідно частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Частиною 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно статті 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (частина 2 статті 384 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статей 386, 387 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За приписами пункту 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» до юрисдикції адміністративних судів належать справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні вироків судів у частині, що підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою (про стягнення штрафів, конфіскацію майна тощо), за винятком справ за позовами сторін виконавчого провадження.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 18 грудня 2012 року було відкрито виконавче провадження ВП № 35739170 з примусового виконання виконавчого листа № 1/2311/72/2012, виданого 26 жовтня 2012 року на виконання вироку Лисянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2012 року, постановленого в порядку цивільного судочинства, про задоволення цивільного позову у кримінальній справі про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу у сумі 47 880,33 грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції.

Згідно статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи, що ОСОБА_4 є стороною виконавчого провадження (стягувач), а виконавчий лист № 1/2311/72/2012 видано на виконання вироку Лисянського районного суду Черкаської області в частині задоволення цивільного позову, постановленого в порядку цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та обґрунтовано закрив провадження в адміністративній справі.

Посилання позивача в касаційній скарзі на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 05 листопада 2014 року, в якій міститься висновок про належність даного спору до юрисдикції адміністративного суду, не заслуговує на увагу з огляду на вимоги статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено обов'язковість для судів судових рішень Верховного Суду України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що ухвалене з порушеннями норм процесуального права.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: А.Ф. Загородній

М.І. Мойсюк