Постанова № 58981994, 12.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 липня 2016 року № 826/23996/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулзежка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису про реєстрацію права власності,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - відповідач), за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - третя особа, ТОВ «ФК «Вектор-Плюс»), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 24997836 від 02.10.2015, скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) права власності на квартиру АДРЕСА_1, що здійснена 02.10.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що вважає дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, письмових заперечень проти позову не надав, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, пояснень щодо викладених позовних вимог не надав.

З урахуванням положень частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 31.07.2008 між ОСОБА_1, як позичальником, та відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (Банк) укладено кредитний договір №1503/0708/45-034, згідно якого Банк зобов'язувався надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20 000,00 доларів США на строк по 31 липня 2028 року та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а Позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним Кредитним договором між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) 31.07.2008 укладено іпотечний договір №1503/0708/45-034-Z-1, згідно якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 17,3 кв.м., підсобних приміщень, загальною площею всієї квартири 30,5 кв.м.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. 31.07.2008 за реєстром №6017.

Судом також встановлено, що 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» укладено договір факторингу № 15, згідно умов якого Банк відповідно до умов даного Договору відступає ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» свої права вимоги заборгованості по кредитним договорам, в тому числі, право вимоги ПАТ «Сведбанк» за Кредитним договором від 31.07.2008 №1503/0708/45-034, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1

Крім того, 28.11.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» укладено договір про відступлення права за іпотечними договорами, у відповідності до якого ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» отримав право вимоги в тому числі й за іпотечним договором від 31.07.2008 №1503/0708/45-034-Z-1, який укладено між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором від 31.07.2008, укладеним між ПАТ «Сведбанк та ОСОБА_1

При цьому, ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» на підставі, зокрема, вищевказаних договорів, відповідної заяви приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. прийнято рішення індексний номер: 24997836, номер запису про право власності: 11447747 від 02.10.2015 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 17,3 кв.м., підсобних приміщень, загальною площею всієї квартири 30,5 кв.м. за ТОВ «ФК «Вектор-Плюс», код ЄДРПОУ 38004195.

Вважаючи рішення відповідача від 02.10.2015 №11447747 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор плюс» протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 2, частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (надалі - Закон №1952-IV в редакції чинній на час спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов'язковою. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з частиною 5 статті 3 Закону №1952-IV, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Абзацом 2 частини 1 статті 9 Закону №1952-IV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зокрема, абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За змістом частини 9 статті 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (надалі - Порядок №868 в редакції, чинній на час спірних правовідносин) встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В силу вимог положень пункту 1 частини 2 статті 9 Закону №1952-IV нотаріус, як спеціальний суб'єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що чинне законодавство наділяло нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної з переходом таких прав на об'єкт нерухомості.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частиною 4 статті 15 Закону №1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Пунктом 36 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Підпунктом 1 пункту 37 Порядку №868 встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

В свою чергу, відповідно до частини 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 №898-IV (надалі - Закон №898-IV), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною 1 ст. 33 Закону №898-IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Закону, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 статті 37 Закону №898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, що буде підтверджувати відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.

З матеріалів справи вбачається, що у пп. 12.3.1 п. 12.3 договору іпотеки від 31.07.2008, сторонами погоджено, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Матеріалами справи підтверджується, а саме згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підставою для проведення державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) на об'єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 та прийняття оскаржуваного рішення від 02.10.2015 індексний номер 24997836 був саме договір іпотеки від 31.07.2008 №1503/0708/45-034-Z-1.

При цьому, жодна нотаріальна дія з приводу набуття права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації такого права відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, не вчинялась.

Суд зазначає, що у разі подання заяви відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя - рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, що передбачено наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб».

Зі змісту пункту 2 зазначеного наказу слідує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін'юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868.

З врахуванням наведеного суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не до компетенції нотаріусів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року № К/800/10620/16.

Окрім того, з матеріалів справи, а саме копії інформаційної довідки з Державного реєстру, вбачається, що відповідач провів державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна.

Відповідно до пункту 55 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141 (далі - Порядок №1141), відкриття реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна належить до повноважень державного реєстратора органу державної реєстрації прав за місцем розташування такого нерухомого майна на підставі документів, що були видані, оформлені або отримані нотаріусом, які він передає органу державної реєстрації прав у порядку, встановленому Мінюстом.

Таким чином, при прийнятті оскарженого рішення відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень в частині відкриття реєстраційної справи на спірний об'єкт нерухомого майна.

Відповідно до положень частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, дослідивши наявні матеріали у справі, проаналізувавши норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, що діяли на момент виникнення таких правовідносин, приймаючи до уваги те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв виходячи за межі повноважень, визначених Законом України №1952-IV та Порядком №868, у спосіб не передбачений законом, а тому рішення від 02.10.2015 з індексним номером 24997836 про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Разом з тим, згідно із положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації, в тому числі і вчинення реєстраційних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є виключним правом державного реєстратора.

Згідно зі статтею 26 Закону №1952-IV, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до змісту пункту 41 Порядку № 1141 державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав.

У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав.

З огляду на викладене, позовна вимога щодо скасування судом вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію за ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» права власності: 11447747 від 02.10.2015, не може бути задоволена, оскільки рішення суду, яким скасовано рішення відповідача про державну реєстрацію прав є самостійною підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру про скасування спірного рішення та достатнім способом захисту порушених прав позивача. Вимога про скасування запису про право власності є передчасною, оскільки заявлена до набрання рішенням у даній справі законної сили, що виключає можливість застосування наведеного пунктом 41 Порядку № 1141.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку з боку відповідача не доведено правомірності прийняття ним рішення про державну реєстрацію прав на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Натомість позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, виходячи з вищенаведених приписів законодавства, поданих позивачем документів і матеріалів, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та враховуючи те, що відповідач не спростував належними доказами твердження позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Беручи до уваги положення статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 24997836 від 02.10.2015.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (ід.номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу сплачений ним судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко