Ухвала суду № 58981818, 07.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2016 року м. Київ К/800/39295/15

К/800/38899/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Пасічник С.С.,

Іваненко Я.Л.,

Кочана В.М.,

за участю секретаря Ковтанюка С.Д.,

за участю: позивача ОСОБА_4 та його представників ОСОБА_5, ОСОБА_6, представників Київського міського голови - Невмержицького В.В., Управління охорони культурної спадщини - Невмержицької І.М., Черненко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, третя особа - Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича про визнання протиправним та скасування розпорядження Київського міського голови Кличка В.В. «Про звільнення ОСОБА_4.» №89 від 25.02.2015р., поновлення на посаді начальника Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що заява про звільнення за згодою сторін була написана ним під тиском озброєних людей, які 25.02.2015р. увірвались до будівлі Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та, погрожуючи застосуванням заходів фізичного впливу, змусили його написати вказану заяву (яку він того ж дня відкликав й звернувся до Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві з заявою про злочин), тобто не мав наміру звільнятись з займаної посади й між ним та відповідачем не було досягнуто домовленості щодо припинення трудового договору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2015р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2015р. постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київський міський голова Кличко Віталій Володимирович звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційні скарги, відповідач та третя особа посилались на дотримання при звільненні позивача за згодою сторін вимог Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з огляду на недоведеність позивачем факту написання заяви про звільнення під тиском (тобто відсутність його волевиявлення на звільнення) й зважаючи на факт закриття постановою старшого слідчого СВ Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві від 27.03.2015р. кримінального провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.129 Кримінального кодексу України, у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, а також ту обставину, що зі змісту поданої ним 25.02.2015р. заяви про відкликання попередньої заяви неможливо встановити, яку саме заяву позивач бажав відкликати; крім того, чинним законодавством не врегульовано способу та порядку подання заяв про звільнення, як і не встановлено обов'язку з реєстрації таких заяв.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу відповідача просив залишити останню без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки вона, на його думку, ухвалена відповідно до норм чинного законодавства й на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що відповідно до розпорядження Київського міського голови №271 від 08.09.2005р. ОСОБА_4 був призначений на посаду начальника Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), перейменованого в Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Розпорядженням Київського міського голови Кличка В.В. «Про звільнення ОСОБА_4.» №89 від 25.02.2015р. позивача звільнено з посади начальника Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 25.02.2015р. за угодою сторін (пункт 1 статті 36 Кодексу законів про працю України).

Так, як встановили суди, 25.02.2015р. ОСОБА_4 на ім'я Київського міського голови Кличка В.В. було написано заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін.

При цьому, написанню такої заяви (як вказує позивач) передувала та обставина, що 25.02.2015р., приблизно о 09:00 невстановлені особи, увірвавшись до службового кабінету ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 погрожували йому фізичною розправою та вимагали написання заяви про звільнення, що й було зроблено останнім через побоювання застосування заходів фізичного впливу.

Разом з тим, цього ж дня, тобто 25.02.2015р., позивач подав й заяву про відкликання своєї заяви, зареєстровану 25.02.2015р. Київською міською державною адміністрацією за вх.№К-2562.

Водночас, ОСОБА_4 звернувся й до Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві з заявою про злочин.

Також 26.02.2015р. позивачем на ім'я міського голови Кличка В.В. подано заяву з поясненням обставин, за яких була написана заява про звільнення ОСОБА_4 від 25.02.2015р.

В подальшому постановою старшого слідчого СВ Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві про закриття кримінального провадження від 27.03.2015р. кримінальне провадження, внесене 28.02.2015р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015100070001423 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.129 Кримінального кодексу України, закрито у зв'язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 18.05.2015р. у справі №758/5377/15-к скаргу ОСОБА_4 на постанову старшого слідчого СВ Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві про закриття кримінального провадження від 27.03.2015р. задоволено, а вказану постанову слідчого - скасовано.

Вважаючи розпорядження Київського міського голови Кличко В.В. №89 від 25.02.2015р. протиправним, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у даній справі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про дотримання при звільненні позивача за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України вимог законодавства й відсутність підстав для скасування оскаржуваного розпорядження і поновлення позивача на посаді.

Натомість, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що оскаржуване розпорядження Київського міського голови Кличка В.В. №89 від 25.02.2015р. «Про звільнення ОСОБА_4.» не відповідає вимогам закону, прийняте без урахування всіх обставин та дій, вчинених позивачем на спростування поданої заяви про звільнення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадянам згідно зі ст.43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України від 16.12.1993р. №3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII), що визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Стаття ж 30 Закону №3723-XII встановлює, що державна служба може припинятись із загальних підстав, передбачених КЗпП України.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Як зазначено в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992р. №9, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП України).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Отже, припинення трудового договору за угодою сторін відрізняється від розірвання такого договору з ініціативи працівника або адміністрації насамперед волевиявленням обох сторін та домовленістю про його припинення.

Однак, ОСОБА_4 в заяві про звільнення від 25.02.2015р. не було вказано дати, з якої він підлягає звільненню на підставі п.1 ч. ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), будь-які докази в підтвердження прагнення позивача бути звільненим саме 25.02.2015р. в матеріалах справи відсутні, що свідчить про недосягнення сторонами згоди за такою істотною умовою звільнення за угодою сторін як дата припинення трудового договору.

До того ж позивачем було вчинено цілий ряд залежних від нього дій, зокрема, звернення до Подільського РУ ГУМВС України в м.Києві з заявою про злочин, написання адресованої міському голові Кличку В.В. заяви про пояснення обставин написання заяви про звільнення, що вказували на небажання позивача бути звільненим із займаної посади.

Крім того, згідно з п.10 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій.

Відповідно ж до ч.2 ст.11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Судами встановлено, що звільнення позивача з посади 25.02.2015р. погоджено з Міністерством культури України, що підтверджується листом №161/8/15-15 від 25.02.2015р., однак, як правильно вказав апеляційний суд, в картці реєстрації вхідного документа - листа Міністерства культури України про погодження на звільнення ОСОБА_4 у розділі «Виконавці» вказано, що ОСОБА_11 (служба по роботі з персоналом) отримала лист-погодження 26.02.2015р. о 17:09, тобто в кінці наступного робочого дня після звільнення позивача.

Разом з тим, заява про звільнення ОСОБА_4 від 25.02.2015р. в Київській міській державній адміністрації не зареєстрована й спосіб її отримання апаратом Київської міської державної адміністрації не встановлений, хоча відповідно до пунктів 1,9,25 Порядку роботи з документами в інформаційно-телекомунікаційній системі «Єдиний інформаційний простір територіальної громади міста Києва» у виконавчому органі Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районних в місті Києві державних адміністраціях, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.12.2012р. №2368, усі документи надходять до служби діловодства, де здійснюється їх попередній розгляд та розподіл для реєстрації відповідно до виду документа та адресата: службові листи на ім'я керівника установи, його заступників, начальників структурних підрозділів; звернення громадян; запити на публічну інформацію; запити та звернення від засобів масової інформації; інші види документів, які реєструються окремо. Документи, які надійшли до структурного підрозділу установи без реєстрації у службі діловодства установи, повертаються на реєстрацію згідно з цим Порядком. Дія Порядку не поширюється на документи, що містять таємну інформацію.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про порушення при виданні Київським міським головою Кличком В.В. розпорядження «Про звільнення ОСОБА_4.» №89 від 25.02.2015р. процедури звільнення працівника на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, а отже й про протиправність цього розпорядження.

Згідно із ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи ж касаційних скарг з огляду на викладене не є прийнятними, а тому підстави для скасування ухваленого апеляційним судом рішення відсутні.

За правилами ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційні скарги Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Іваненко Я.Л.

Кочан В.М.