Ухвала суду № 58981695, 06.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 року м. Київ К/800/11703/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів: Мороза В.Ф., Чалого С.Я.

за участю:

секретаря Вишняка О.М.

позивача ОСОБА_2

представника відповідача Фолькіс О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року

у справі № 752/3154/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва (правонаступник Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві) (далі - УПФУ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.03.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016, позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 оскаржив їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати названі судові акти з мотивів порушення цими судами норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд для вирішення питання поновлення строку звернення до суду.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії посадових осіб УПФУ щодо перерахунку пенсії з 01.01.2004 по 30.09.2011 неправомірними, зобов'язати УПФУ здійснити перерахунок пенсії з 01.01.2004 по 30.09.2011 та провести виплату донарахувань за кожний місяць з 03.09.2011.

Так, листом від 30.12.2015 № 569/12/К-503 УПФУ повідомило ОСОБА_2 про те, що на підставі заяви позивача від 03.10.2011 та розпорядження УПФУ від 29.05.2012 йому призначено пенсію по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

При цьому зазначено, що розрахунок пенсії проведено з урахуванням загального середньомісячного заробітку за період роботи з 01.07.2000 по 30.09.2011 з урахуванням проведеної оптимізації пенсії згідно зі статтею 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим заробіток за період з 01.07.2000 по 30.06.2005 до розрахунку взято не було як невигідний.

Крім іншого, у листі повідомлено про те, що УПФУ 03.09.2014 позивачу проведено перерахунок пенсії із застосуванням показника заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2009 рік на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27.09.2012.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звернувся до суду у лютому 2016 року з проханням провести перерахунок пенсії за період до 30.09.2011, що виходить за межі строку такого звернення, передбаченого законом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з таким висновком суду першої та апеляційної інстанцій і вважає його передчасним з огляду на таке.

Строки звернення до адміністративного суду визначаються статтею 99 КАС України. Відповідно до частин першої та другої цієї норми процесуального права адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з положень зазначеної норми, у визначенні моменту виникнення права на позов мають значення дві обставини. Перша - об'єктивна: наявність факту порушеного права. Друга - суб'єктивна: особа дізналася або повинна була дізнатися про факт порушення права.

Під час вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду суд першої інстанції відповідним чином не врахував вище згадані положення закону, що призвело до неналежної оцінки доказів в частині вирішення питання щодо строку звернення до суду та доводам позивача, який вказував на те, що дізнався про порушене право із примірника газети «Пошта «Кур'єра» у листопаді 2015 року та з отриманого листа УПФУ від 30.12.2015 № 569/12/К-503, яким повідомлено про відсутність правових підстав для застосування показника заробітної плати за 2010 рік при розрахунку пенсії за період роботи з 01.01.2004 по 30.09.2011.

За посиланням скаржника, про неправильність застосування УПФУ показника заробітної плати за 2010 рік при розрахунку пенсії за період роботи з 01.01.2004 по 30.09.2011 йому стало відомо саме з публікації в газеті «Пошта «Кур'єра» та листа УПФУ від 30.12.2015 № 569/12/К-503.

Проте, суди попередніх інстанцій цим доводам належної правової оцінки не надали, а виходили з того, що пенсія носить періодичний (щомісячний) характер, отже про порушення своїх прав позивач мав можливість дізнатися під час отримання пенсії.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини під час розгляду справи Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства визначив, що закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності». Тобто, «закон» повинен бути належним чином доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, на скільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1995 у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, суд першої та апеляційної інстанцій ці обставини не врахували, не надали належної оцінки доказам та не з'ясували, з якого саме часу починається перебіг встановленого законом строку щодо вимог відносно зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

У даному випадку, судами попередніх інстанцій не вжито всіх передбачених законом заходів, необхідних для повного і всебічного встановлення всіх обставин у справі.

Отже, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, підтверджуються викладеними нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Необхідно зазначити, що суд касаційної інстанції, у цьому випадку, не наділений повноваженнями направити справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 156, 210 - 231 КАС України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року в цій справі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

(підпис)

К.В. Конюшко

Судді

(підпис)

В.Ф. Мороз

(підпис)

С.Я. Чалий

Згідно з оригіналом Помічник судді М.Р. Мергель