Ухвала суду № 58981661, 05.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2016 року м. Київ К/800/36782/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2015 року у справі № 820/1710/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний будинок «Тайфун-2000» (далі - Товариство) до ДПІ,

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0000422201 від 10.02.2015 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржуване податкові повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

14 травня 2015 року постановою Харківського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

13 липня 2015 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року скасована, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0000422201 від 10.02.2015 скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 24.11.2014 ДПІ направила Товариству запит №19014/10/20-30-22-05 про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо взаємовідносин з ТОВ «Світ Олія» за квітень 2014 року і зазначити всі підстави придбання товару.

11 грудня 2014 року на цей запит Товариство надало ДПІ відповідь, пояснення, а також податкові і видаткові накладні, банківські виписки та рахунки на оплату.

5 січня 2015 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства щодо документального підтвердження господарських операцій із ТОВ «Світ Олія» за квітень 2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, за наслідками якої 15.01.2015 був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п.,п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.,п. 201.1, 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України занижений податку на додану вартість у розмірі 409 542,00 грн.

10 лютого 2015 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000422201 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 511 927,50 грн.

Колегія суддів вважає висновок апеляційного адміністративного суду про задоволення позову обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5.06.1995 за № 168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Апеляційний суд правильно зазначив, що окружний суд, відмовляючи у задоволенні позову, не встановив фактичне вчинення правочинів, виконання їх умов в межах господарської діяльності при наявності всіх передбачених вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинних документів.

Для підтвердження виконання господарських операцій з ТОВ «Світ Олія» Товариством були надані податкові та видаткові накладні; платіжні доручення.

Відповідно до умов договору, укладеного Товариством з TOB «Світ Олія», а потім з покупцем - Компанією OLEOS TRADING LIMITED (Велика Британія), не передбачалось прийняття зобов'язань Товариства на організацію або виконання перевезення сировини та розвантажувальних робіт.

Постачання олії від TOB «Світ Олія» відбувалось на умовах СРТ (Інкотермс -2000) на адресу вантажоодержувача TOB МП «Термінал «Укрхарчозбутсировина» Миколаївська обл., с.Галіциново вул. Набережна, 27.

Зобов'язання з транспортування олії на Термінал були покладені на TOB «Світ Олія» (умови СРТ).

Перевезення олії на Термінал здійснювалось в автоцистернах різними автомобільними перевізниками, про що свідчать товарно-транспортні накладні.

Перехід права власності на продукцію від постачальника покупцю здійснювався на Терміналі у момент її постачання, тобто оформлення сторонами накладних після перевірки якості, процедур виміру маси та зливу з автоцистерн у ємкості Терміналу.

Згідно умов контракту з Компанією OLEOS TRADING LIMITED (Велика Британія) на експорт олії, в пункті 6.1 контракту зазначено, що базис поставки СРТ (транспортування оплачено до) TOB МП «Термінал «Укрхарчозбутсировина», вантажоодержувач: TOB МП «Термінал «Укрхарчозбутсировина», адреса вивантаження Миколаївська область, Жовтневий р-н, с. Галіциново, вул. Набережна,27.

Таким чином, Товариство у якості покупця олії соняшникової, ні у якості її експортера не був суб'єктом транспортних перевезень, а тому і не приймав участі у оформленні товарно-транспортних накладних та не отримував їх належних екземплярів, які згідно з вимогами Правил перевезення вантажів авто мобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, мають бути у Перевізника, Вантажовідправника та Вантажоодержувача.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що діяльність Товариства відповідає умовам укладеного договору та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, підстави вважати зазначені податкові документи недійсними відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.