Ухвала суду № 58981516, 13.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/51337/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Білана О.П.,Гайдукова В.О., Опалько Л.В.,

Слівінського М.О.,

відповідача Норця В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 рокуу справі№826/14937/15за позовомОфісу великих платників податків Державної фіскальної службидоДержавного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» простягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Міжрегіональне головне управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників, правонаступником якого є Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі по тексту - позивач, Офіс великих платників податків ДФС) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі по тексту - відповідач, ДП «НАЕК «Енергоатом»), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило стягнути з відповідача частину чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету, у сумі 4238714 975,60 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року позов задоволено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення, Київським апеляційним адміністративним судом 18 листопада 2015 року винесено постанову, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДП «НАЕК «Енергоатом» перебуває на податковому обліку в Офісі великих платників податків ДФС.

Згідно поданого ДП «НАЕК «Енергоатом» до позивача розрахунку чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями від 25 лютого 2015 року, відповідач самостійно визначив суму чистого прибутку, що підлягає сплаті, в розмірі 4758636276,00 грн.

З наявних в матеріалах справи даних облікової картки платника податку - ДП «НАЕК «Енергоатом» вбачається, що за відповідачем, з урахуванням наявної в нього переплати за попередні періоди, обліковується заборгованість зі сплати чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до бюджету, у сумі 4238714975,60 грн., яка виникла у зв'язку з несплатою зобов'язань, самостійно нарахованим ним в поданій до податкового органу звітності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у податкового органу є повноваження щодо здійснення контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів частин чистого прибутку (доходу) господарських організацій, і, оскільки така сума не була сплачена після 11 березня 2015 року, заборгованість підлягає стягненню.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача права на звернення до суду з позовом про стягнення несплаченої своєчасно частини чистого прибутку державних підприємств.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року №185-V з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №185-V).

Відповідно до приписів частини 1 статті 111 названого Закону державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів», державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, а також державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія») та їх об'єднання зобов'язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України:

у розмірі 30 відсотків - державні унітарні підприємства, що є суб'єктами природних монополій, та державні унітарні підприємства, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень;

у розмірі 15 відсотків - інші державні унітарні підприємства.

На реалізацію наведеної бланкетної норми, Кабінетом Міністрів України 23 лютого 2011 року прийнято постанову №138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» (далі по тексту - Порядок №138).

Пунктом 2 Порядку №138 у редакції, на час виникнення спірних правовідносин закріплено, що частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Саме посилаючись на невиконання відповідачем наведених положень Закону України №185-V, позивачем було подано відповідний позов.

В обґрунтування наявності повноважень на звернення до суду з відповідним позовом податковий орган посилається на покладення на нього, як орган, що контролює справляння надходжень до бюджету, обов'язку по забезпеченню відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Функції контролюючих органів, якими є органи доходів і зборів, визначені у статті 191 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Зокрема, контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів та платежів.

З цією метою контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, заявлена позивачем сума до стягнення не є податковим боргом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначено статтею 17 названого Кодексу.

Зокрема, згідно з пунктом 5 частини 2 цієї статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Наведені положення кореспондуються із пунктом 5 частини 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України про те, що відповідачами в адміністративній справі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Однак, позивачем не зазначено, а судами не встановлено, в якому законі України закріплено правову норму, якою закріплено право звернення податкового органу до суду з відповідним позовом.

Тим часом, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до положень статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Поза увагою судів також залишилось те, що пунктом 22 частини 1 статті 6 Закону України №185-V саме до повноважень уповноважених органів управління відповідно до покладених на них завдань віднесено забезпечення відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку відрахування до Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними підприємствами, господарськими структурами.

Однак, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не було встановлено який саме орган є уповноваженим органом управління відповідача, а також які дії вчинені таким органом на виконання покладного на нього вищевказаних повноважень.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року у справі №826/14937/15 скасувати.

3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та перегляду не підлягає.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна